Оспорювання батьківства після смерті – тема, яка на перший погляд здається суто юридичною абстракцією. Але за нею стоять цілком реальні драми: загиблі військовослужбовці, покинуті діти, чужі немовлята, записані на прізвище померлого. Саме таку історію розглядав Верховний Суд у справі № 383/817/24, і його висновки варто знати кожному, хто зіткнувся із сумнівним батьківством після втрати близької людини.
Суть конфлікту: дитина, яку ніхто не чекав
Уявіть ситуацію. Син літньої жінки одружився, у пари народилася донька. Через кілька місяців дружина зникла в невідомому напрямку, залишивши малу з батьком. Чоловік сам виховував дитину, поки не пішов на фронт у березні 2022 року. А вже у квітні зник безвісти під час бойових дій на Донеччині. Згодом його загибель підтвердили за результатами ДНК-експертизи.
І ось тут починається найцікавіше. П поки мати загиблого доглядала онуку, з’ясувалося: дружина сина народила ще одну дитину. Хлопчика. І батьком у свідоцтві про народження записала саме її сина – чоловіка, з яким не жила з листопада 2019 року і який навіть не знав про її вагітність.
Жінка подала позов про оспорювання батьківства після смерті сина. І суд першої інстанції їй відмовив. Мовляв, син перебував у шлюбі, не розлучався, за життя батьківство не оспорював – отже, знав. Логіка, чесно кажучи, дивна, але формально зрозуміла.
Що сказав апеляційний суд і чому це важливо
Кропивницький апеляційний суд подивився на справу інакше. По-перше, сама відповідачка визнала: загиблий не є біологічним батьком її сина. По-друге, суд призначив посмертну молекулярно-генетичну експертизу, але жінка разом із дитиною на забір біологічних зразків просто не з’явилася. Без поважних причин.
К слову, це дуже показовий момент. Якщо сторона ухиляється від експертизи, суд має право оцінити таку поведінку не на її користь. І апеляційний суд саме так і зробив.
По-третє, було встановлено ключовий факт: між загиблим і дитиною не існувало de facto сімейного життя. Вони ніколи не проживали разом, чоловік не брав участі у вихованні хлопчика. А це означає, що виключення відомостей про батька з актового запису не порушує найкращих інтересів дитини – адже жодного зв’язку між ними ніколи не було.
Апеляційний суд позов задовольнив. Відомості про батьківство загиблого виключив з актового запису про народження дитини.
Верховний Суд розставляє крапки над «і»
Відповідачка подала касаційну скаргу. Її головний аргумент: позивачка не довела, що має матеріально-правовий інтерес у справі, не надала доказів прийняття спадщини.
Верховний Суд 8 липня 2026 року відхилив ці доводи. І ось чому.
Оспорювання батьківства після смерті регулюється статтею 137 Сімейного кодексу України. Частина третя цієї статті прямо передбачає: якщо через поважні причини особа не знала, що записана батьком дитини, і померла – оспорити батьківство можуть її спадкоємці: дружина, батьки та діти.
Зверніть увагу – батьки названі прямо, без жодних додаткових умов. І жодних доказів прийняття спадщини для цього не потрібно. Достатньо самого факту родинного зв’язку. А позивачка підтвердила, що є матір’ю загиблого – свідоцтвом про народження сина та висновком ДНК-експертизи з вірогідністю 99,999%.
Суд також нагадав важливу річ, яку варто запам’ятати. Предметом доказування у справах цієї категорії є не факт спадкування, а дві обставини: відсутність кровного споріднення між особою та дитиною, а також те, що особа не знала про запис її батьком.
Чому Верховний Суд підтримав позивачку
Тут важливий момент, який часто випускають з уваги. Апеляційний суд встановив: загиблий не знав і не міг знати про те, що записаний батьком чужої дитини. Він не проживав із дружиною з листопада 2019 року, не спілкувався з нею, а з березня 2022 року взагалі був мобілізований до війська. Вони не бачилися, не телефонували одне одному. Звідки чоловік міг дізнатися про дитину, яка народилася во восени 2021 року?
Відповідачка намагалася довести, що чоловік знав – мовляв, він хотів створити сім’ю та виховувати дітей разом. Але суд критично оцінив покаи свідка, який чув телефонну розмову на гучному зв’язку. Цього замало, коли йдеться про такі серйозні правові наслідки.
Врешті, колегія суддів Верховного Суду залишила касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Що це рішення означає для звичайних людей
Справа № 383/817/24 створює важливий орієнтир для подібних ситуацій. І таких історій, на жаль, стає більше – війна забирає життя, а за лаштунками іноді спливають неприємні сюрпризи з чужими дітьми, записаними на прізвище загиблого.
Отже, що варто знати. Якщо ваш син, брат чи чоловік загинув, а ви виявили, що на нього записана чужа дитина, у вас є право на оспорювання батьківства після смерті. Але суд дивитиметься на три ключові речі. Перше: чи справді немає кровного споріднення. Друге: чи знала загибла людина про цей запис. І третє: чи існувало між ними фактичне сімейне життя.
Якщо жодного контакту не було, дитину ніхто не бачив і не виховував – шанси на успіх дуже високі. Особливо коли друга сторона сама визнає відсутність біологічного зв’язку або ухиляється від експертизи.
Кстати, про експертизу. Посмертна молекулярно-генетична експертиза – річ реальна. Біологічні зразки загиблого можна дослідити, якщо вони збереглися. А коли мати дитини свідомо уникає участі в такій експертизі, суд розцінює це не на її користь. Власне, як і сталося у цій справі.
Важливо й те, що Верховний Суд підтвердив: батьки загиблого мають право звертатися з таким позовом без жодних додаткових умов. Не треба чекати оформлення спадщини, не треба доводити майновий інтерес. Достатньо факту, що ви – мати чи батько людини, яку помилково або свідомо записали батьком чужої дитини.
І ще одне. Суд нагадав: під час вирішення таких спорів першочергова увага приділяється найкращим інтересам дитини. Це вимога Конвенції про права дитини, і це правильно. Але коли між загиблим і дитиною ніколи не було жодного зв’язку, коли він навіть не знав про її існування – виключення запису про батьківство не шкодить дитині. Навпаки, воно відновлює правду і дає можливість встановити справжнє батьківство.