Загострення між Україною та Польщею триває вже другий тиждень, але саме останні події показали те, чого у Варшаві, схоже, не очікували – її власна жорстка лінія почала бити по ній самій.
Атака на Київ, яка мала принести швидкі політичні дивіденди, обернулася пасткою для президента Кароля Навроцького. Давайте розберемося, як це сталося і чому історія з найвищою нагородою Польщі виявилася зовсім не тим, чим здавалася спочатку.
Що саме сталося 8 червня
8 червня капітул Ордену Білого Орла – це найвища державна нагорода Республіки Польща – розглядав запит президента Навроцького про позбавлення цього ордена Володимира Зеленського. Приводом стало рішення української сторони присвоїти одному з підрозділів ЗСУ почесне найменування «Імені героїв УПА».
Польське суспільство вибухнуло обуренням. Це справді унікальний момент – навіть непримиренні політичні опоненти раптом опинилися по один бік барикад. А тих, хто наважився назвати реакцію Варшави надмірною, можна перелічити на пальцях однієї руки – кілька інтелектуалів і діячів культури, не більше.
Красномовний приклад – заступник міністра науки Анджей Шептицький. Він лише описав українське бачення історії УПА, навіть не погоджуючись із ним. Але цього вистачило: праві кола миттєво вимагають або його відставки, або відставки всього уряду Дональда Туска.
Коли градус емоцій зашкалює настільки, що будь-який нейтральний коментар сприймається як зрада – це тривожний дзвіночок для самої Польщі.
Розрахунок, який не спрацював
За логікою тих днів, позбавлення Зеленського найвищої польської нагороди здавалося майже вирішеною справою. Питанням днів, якщо не годин. Але засідання капітулу минуло без жодних наслідків.
Канцелярія президента Польщі не стала оприлюднювати висновок цього органу. Натомість пролунала суха фраза: Кароль Навроцький «ухвалить рішення у відповідний час». І це після всієї тієї риторики, після всіх гучних заяв.
Чому так? Тут варто звернути увагу на один юридичний нюанс, який багато хто пропустив повз вуха.
Статут Ордену Білого Орла чітко говорить: для позбавлення когось нагороди президенту Польщі не потрібна згода капітулу. Капітул може ініціювати процес, але фінальне слово – виключно за главою держави. Незалежно від того, що скажуть експерти.
Тож навіщо Навроцький взагалі звертався до капітулу? Відповідь очевидна – це був елемент тиску на Київ, а не реальна правова процедура. Розрахунок будувався на тому, що Україна швидко відступить, скасує рішення про найменування підрозділу, а польський президент запише собі в актив «перемогу над бандерівцями».
Але щось пішло не так. Київ не відступив.
Чому Україна не може поступитися
Після візиту до Варшави голови Офісу президента України Кирила Буданова у польські ЗМІ злили інформацію про нібито готовність Києва відкликати рішення щодо УПА. За даними «Європейської правди», ця інформація була фейковою. Але сам факт такого зливу показовий – у Варшаві дуже хотіли, щоб усе вирішилося швидко й тихо.
Проте логіка Києва тут залізна. Так, поступка могла б закрити одну конкретну проблему. Але вона ж відкрила б набагато небезпечнішу скриньку Пандори на майбутнє.
По суті, це легалізувало б право Варшави редагувати українську історію. Диктувати, як саме Україна має викладати своє минуле – бажано в найбільш прийнятному для польського вуха форматі. Для будь-якої суверенної держави це неприйнятно. А для країни, яка воює за власне виживання – тим паче.
І є ще один красномовний жест. Рішення Зеленського змінити аеропорт базування свого літака з польського Жешува на Кишинів. Це не просто логістика – це сигнал. Чіткий і недвозначний сигнал про те, що Київ не піддається на шантаж.
Польські страхи, які вилізли назовні
Паралельно з історією про орден 8 червня пролунали й перші заяви, які можна сприйняти як спробу деескалації. Прем’єр Дональд Туск закликав обох президентів до відвертої розмови. Його слова варто процитувати: «Співпраця лежить в інтересах обох наших держав і народів, а конфлікт – в інтересах Москви. Гадаю, це очевидно для нас усіх».
Спікер Сейму Влодзімеж Чажастий теж закликав бути «мудрішими» й не допустити масштабування конфлікту.
А найвідвертішим виявився колишній спікер Сейму Шимон Головня. Він прямо сказав: відкликання ордена у президента країни, яка воює за незалежність, завдасть більше шкоди самій Польщі, ніж Володимиру Зеленському. Так, Головня зараз – «збитий льотчик», після провалу на минулорічних президентських виборах він втратив і посаду, і контроль над партією. Але саме тому він може дозволити собі сказати те, що думають багато чинних політиків, але не наважуються вимовити вголос.
І тут ми підходимо до найцікавішого – до страхів, які нинішня криза оголила в польському політикумі.
Перший і головний страх: залежність Києва від підтримки Варшави суттєво знизилася. У 2022 році ця підтримка була критичною для здатності України воювати. Але поступово Польща опинилася в тіні більш масштабної допомоги від інших європейських країн. І тепер можливість погрожувати припиненням допомоги просто не працює – Західна та Північна Європа легко компенсують польську частку.
Другий страх: затяжна криза ставить під сумнів обіцянки польських політиків забезпечити своєму бізнесу найкращі умови при розподілі контрактів на відновлення України. Це мільярдні перспективи, які можуть просто розчинитися в повітрі.
І третій, більш глибинний: зовнішня політика Києва дедалі більше орієнтуватиметься на Берлін, а не на Варшаву.
Накладання цих страхів на усталений у Польщі стереотип про «невдячність українців» породжує в правому середовищі досить дивні теорії. Наприклад, що ініціатором нинішнього загострення є Німеччина – мовляв, канцлер Фрідріх Мерц прагне заблокувати вступ України до ЄС, але чужими руками.
Пастка захлопнулася
За таких розкладів конфлікт з Україною, який обіцяв принести Каролю Навроцькому істотні політичні дивіденди, став для нього пасткою. Причому подвійною.
З одного боку, він іміджево вклався в ініціативу з позбавлення Зеленського ордена Білого Орла. Відмова від цієї ініціативи тепер – репутаційний удар. Особливо з огляду на те, що суспільний запит на «покарання невдячних українців» у Польщі залишається дуже високим. Ця тема майже гарантовано буде однією з ключових на парламентських виборах 2027 року – так само, як була на президентських виборах 2025-го.
З іншого боку, реалізація погрози теж завдасть удару. Але не по Україні – а скоріше по самій Польщі. І добре, що польські політики нарешті почали це публічно озвучувати.
Для України ж теперішня ситуація, хоч як це парадоксально, може стати шансом на оздоровлення відносин із сусідом і стратегічним союзником. Винесення історичних питань за дужки політичних відносин між Києвом і Варшавою пішло б на користь обом сторонам. Звісно, крім тих діячів, що будують свій політичний імідж виключно на критиці та шантажі сусідньої країни, яка веде війну.