Коли йдеться про передачу на поруки за статтею 47 Кримінального кодексу України, багато хто уявляє собі просту процедуру: колектив підприємства просить, обвинувачений кається, суд погоджується. Та на практиці все значно складніше. Верховний Суд у справі № 511/1146/19 чітко розставив крапки над «і» в одному принциповому питанні: чи можна передати людину на поруки колективу, з яким її пов’язує лише цивільно-правовий договір? Відповідь – ні. І ось чому.
Отже, стаття 47 Кримінального кодексу України дозволяє звільнити людину від кримінальної відповідальності, якщо вона вперше вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості (крім корупційних), щиро покаялася, і за неї клопоче трудовий колектив. Механізм виглядає так: колектив бере відповідальність за виправлення людини, а та зобов’язується протягом року виправдати довіру – не порушувати громадський порядок, не ухилятися від виховних заходів, сумлінно працювати.
Звучить логічно й по-людськи. Але тут ховається ключовий нюанс.
Такий механізм – це не просто формальне підписання папірця. Колектив має реально впливати на людину, контролювати її поведінку, проводити виховну роботу. А для цього потрібно, щоб особа була частиною цього колективу. Не номінально, а фактично.
Саме це й стало каменем спотикання у справі № 511/1146/19.
Фабула така: місцевий суд звільнив обвинуваченого від кримінальної відповідальності за частиною 1 статті 286 КК (порушення правил безпеки дорожнього руху) та передав його на поруки трудовому колективу ТОВ «ІРРІГАТОР Україна». Апеляційний суд це рішення підтримав. Однак прокурор із таким підходом не погодився і дійшов аж до Верховного Суду.
І не дарма. Бо з матеріалів справи випливла цікава деталь: обвинувачений не працював у цьому товаристві за трудовим договором. Натомість 10 січня 2019 року він уклав із ТОВ «ІРРІГАТОР Україна» договір про надання інформаційно-консультативних послуг строком на один рік. Тобто звичайнісінький цивільно-правовий договір.
І ось тут ми підходимо до найголовнішого. Трудовий договір і цивільно-правовий договір – це різні правові всесвіти. І різниця між ними – не в назві, а в суті відносин.
За статтею 21 Кодексу законів про працю України, працівник за трудовим договором підпорядковується внутрішньому трудовому розпорядку підприємства. Він ходить на роботу за графіком, виконує вказівки керівництва, отримує зарплату, на нього поширюються правила компанії. Його поведінку можна контролювати щодня, а у разі потреби – проводити виховну роботу.
З цивільно-правовим договором усе інакше. Стаття 901 Цивільного кодексу України каже: виконавець надає послугу за завданням замовника, але сам організовує свою роботу. Він не підпорядковується правилам внутрішнього розпорядку, не входить до штату, у його трудовій книжці не з’являється жодних записів. Виконавець працює на власний ризик. Його мета – результат, а не процес.
Практичний наслідок очевидний: колектив не має реальних важелів впливу на таку людину. Ви не можете викликати її «на килим», оголосити догану, провести профілактичну бесіду в межах трудової дисципліни. Бо дисципліни, власне, й немає – є лише зобов’язання надати послугу.
Верховний Суд висловився однозначно: характер цивільно-правових угод та їхній юридичний зміст не можуть забезпечити умов, передбачених статтею 47 Кримінального кодексу України. Іншими словами, укладення цивільно-правового договору з підприємством не є підставою для передачі на поруки.
Логіка проста: якщо немає трудових відносин – немає й самого механізму виправлення через колектив. А отже, вся конструкція статті 47 КК розсипається.
Крім цього, Суд звернув увагу ще на один суттєвий момент. Клопотання про передачу на поруки підписав директор товариства одноосібно. Але ж стаття 47 КК вимагає клопотання саме колективу підприємства – не директора, не власника, а колективу. З протоколу загальних зборів від 30 липня 2019 року випливало, що умови передачі на поруки колектив навіть не обговорював. Жодних обов’язків на період поруки на обвинуваченого не покладали. Жодного чіткого механізму виховних заходів не визначили.
Виходить, що вся процедура мала суто формальний, паперовий характер. А для звільнення від кримінальної відповідальності цього недостатньо.
Тож який практичний висновок? Якщо ви або ваші близькі розраховуєте на передачу на поруки як спосіб уникнути кримінальної відповідальності, переконайтеся, що з підприємством укладено саме трудовий договір. Цивільно-правова угода, якою б зручною вона не здавалася з погляду податків чи гнучкості, тут не спрацює.
Так само недостатньо просто отримати підпис директора під клопотанням. Рішення має ухвалюватися на загальних зборах колективу, з обговоренням конкретних зобов’язань, які бере на себе особа, і заходів виховного характеру, які забезпечуватиме колектив. У протоколі зборів усе це має бути зафіксовано.
Колегія суддів у справі № 511/1146/19 скасувала ухвалу апеляційного суду й призначила новий розгляд. І хоча формально крапку в цій історії ще не поставлено, правова позиція сформульована чітко: цивільно-правовий договір не створює тих відносин, які потрібні для застосування статті 47 КК. І це тепер прецедентна практика, на яку посилатимуться суди в аналогічних справах.