Передача на поруки виглядає як ідеальний інструмент гуманізації правосуддя. Уявіть: людина вперше оступилася, вчинила нетяжкий злочин, щиро розкаялася. І ось колектив громадської організації просить суд відпустити її під свою відповідальність – мовляв, ми за неї ручаємося, виховаємо, проконтролюємо. Суд першої інстанції погоджується. Апеляція теж. Здавалося б, усе логічно й гуманно.
Але Верховний Суд у справі № 442/685/24 сказав: ні, так не працює. І ось чому.
Що трапилося: історія одного ясена
У листопаді 2023 року чоловік прийшов на територію Національного природного парку «Сколівські Бескиди» (це природно-заповідний фонд) і без жодного дозволу зрізав бензопилою дерево породи ясен. Жодних лісорубних квитків, жодних погоджень – просто прийшов і спиляв.
Державі завдали шкоди на суму понад 112 тисяч гривень. Коли він вантажив деревину в автомобіль, його зупинили поліцейські.
Дії кваліфікували за частиною 3 статті 246 Кримінального кодексу України – незаконна порубка дерев на території природно-заповідного фонду. Так, це нетяжкий злочин. Але з цілком реальними наслідками для довкілля.
Як справа дійшла до порук
Під час підготовчого судового засідання обвинувачений подав клопотання. Разом із ним до суду звернувся колектив громадської організації «Рада міста». Просили про одне: звільнити людину від кримінальної відповідальності й передати їм на поруки. До клопотання додали протокол загальних зборів, список присутніх, документи про реєстрацію організації – усе як годиться.
Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області 5 лютого 2024 року прохання задовольнив. Людину звільнили від кримінальної відповідальності за частиною 3 статті 246 Кримінального кодексу України на підставі статті 47 КК – саме тієї, що передбачає передачу на поруки. Кримінальне провадження закрили.
Львівський апеляційний суд 24 квітня 2024 року це рішення підтримав. Аргумент був простий: прокурор не довів, що колектив громадської організації не здатен проводити виховну роботу.
Що каже закон про передачу на поруки
Тут важливий момент. Стаття 47 Кримінального кодексу України дозволяє звільнити від відповідальності людину, яка вперше вчинила кримінальний проступок або нетяжкий злочин. Але за чітко визначених умов.
По-перше, це не можуть бути корупційні правопорушення або «п’яні» ДТП. По-друге, людина має щиро покаятися. І по-третє – і це ключове – її передають на поруки колективу підприємства, установи чи організації за їхнім же клопотанням.
Колектив бере на себе конкретні зобов’язання: проводити виховну роботу, контролювати поведінку людини, ручатися, що вона більше не порушуватиме закон. Протягом року людина повинна виправдати цю довіру.
Кримінальний процесуальний кодекс України додає процесуальну вимогу: клопотання про передачу на поруки має виходити від загальних зборів колективу за місцем роботи або навчання обвинуваченого. І ось тут криється найголовніше.
У чому помилилися суди
Верховний Суд звернув увагу на те, чого не помітили попередні інстанції. Обвинувачений не перебував у трудових відносинах із громадською організацією «Рада міста». Він там не працював, не навчався, не брав участі в її діяльності. Він просто не був частиною цього колективу.
А стаття 47 КК передбачає передачу на поруки саме трудовому колективу – тобто людям, які своєю працею чи навчанням беруть участь у діяльності підприємства, установи чи організації. Звідси випливає проста логіка: якщо людина не працює в організації, то як її колектив може здійснювати постійний контроль і виховний вплив? Які важелі є в людей, котрі бачать цю особу хіба що на загальних зборах?
Колегія суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду дійшла висновку: суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували закон про кримінальну відповідальність. І це порушення є істотним – воно ставить під сумнів законність ухвалених рішень.
Що вирішив Верховний Суд
Касаційну скаргу прокурора задовольнили частково. Ухвали Дрогобицького міськрайонного суду від 5 лютого 2024 року та Львівського апеляційного суду від 24 квітня 2024 року скасували. Справу направили на новий розгляд до суду першої інстанції.
Верховний Суд чітко вказав: при новому розгляді потрібно ретельно перевірити, чи є взагалі умови для звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі статті 47 Кримінального кодексу України. І ухвалити рішення, яке буде законним, обґрунтованим і вмотивованим – таким, як того вимагає стаття 370 КПК.
Який урок із цієї історії
Коли поручителем виступає колектив, з яким обвинувачений не пов’язаний ані трудовими, ані навчальними відносинами, – виникає закономірне питання: а чи здатен такий колектив реально впливати на поведінку людини? Верховний Суд у справі № 442/685/24 відповів на це однозначно: формальний підхід тут не працює. Якщо немає постійного зв’язку між особою та колективом-поручителем, то й підстав для застосування статті 47 КК недостатньо.
І це, чесно кажучи, здоровий глузд. Порука – не просто гарний жест і не формальне клопотання заради закриття справи. Це реальна відповідальність, яку мають брати на себе ті, хто справді знає людину, бачить її щодня і може простежити за виконанням взятих зобов’язань.