Поширення в Telegram інформації про місця розташування працівників ТЦК – це не просто несанкціоноване розголошення даних, а перешкоджання законній діяльності ЗСУ. Саме такого висновку дійшов Верховний Суд у справі № 183/12045/24, і ця позиція може суттєво вплинути на те, як надалі кваліфікуватимуть подібні діяння.
Давайте розберемося, що трапилося. У грудні 2023 року мешканець Дніпра створив у Telegram спільноту, де з липня по серпень 2024 року публікував інформацію про розташування та переміщення військовослужбовців територіальних центрів комплектування. Мета була гранично практичною: учасники каналу, отримавши такі дані, могли уникнути перевірки документів і, по суті, ухилитися від мобілізації.
Тут важливий момент. Відомості про те, де саме працюють групи оповіщення ТЦК, не перебували у відкритому доступі. Генеральний штаб ЗСУ, Міністерство оборони чи інші уповноважені органи їх не публікували. А отже, поширення такої інформації в умовах воєнного стану – це вже кримінальний злочин. Питання було лише в одному: за якою саме статтею Кримінального кодексу України кваліфікувати ці дії.
Що вирішили суди першої та апеляційної інстанцій
Спочатку слідство пішло за ч. 2 ст. 114-2 Кримінального кодексу України – несанкціоноване поширення інформації про розташування Збройних Сил України, вчинене в умовах воєнного стану. Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області у жовтні 2025 року визнав чоловіка винним і призначив 5 років позбавлення волі. Але одразу ж застосував ст. 75 КК – звільнив від відбування покарання з іспитовим строком на 3 роки. Тобто за ґрати засуджений не потрапив.
Прокурора така м’якість не влаштувала. Він оскаржив вирок, і Дніпровський апеляційний суд у лютому 2026 року ухвалив нове рішення: статтю залишив ту саму, а ось іспитовий строк прибрав. Реальне позбавлення волі на 5 років.
І ось тут у гру вступив захист.
Процесуальні аргументи, які не спрацювали
Адвокат подав касаційну скаргу до Верховного Суду, вказуючи на низку порушень під час апеляційного розгляду. Мовляв, суд був упередженим, виявив обвинувальний ухил, обмежив сторону захисту в часі під час дебатів. Окремо захисник наголосив, що повний текст вироку на 14 сторінках вручили приблизно через годину після проголошення – що, на його думку, свідчило про завчасну підготовку рішення, ще до виходу суддів у нарадчу кімнату.
Колегія суддів Верховного Суду поставилася до цих аргументів скептично. Жодних істотних порушень КПК, які б вплинули на законність рішення, вона не побачила. Тон спілкування головуючого – спокійний. Виступ захисника – не обмежували, він сам підтвердив, що доповнень не має. А підготовка проектів судових рішень до виходу в нарадчу кімнату – це взагалі звичайна практика, і Кримінальний процесуальний кодекс жодних заборон на це не містить. Описка в прізвищі прокурора, яку пізніше виправили окремою ухвалою, теж ніяк не вплинула на суть вироку.
Здавалося б, скаргу відхилять повністю. Але далі сталося те, чого, схоже, не очікував ніхто.
Головний юридичний поворот
Верховний Суд звернув увагу на обставину, яку не помітили обидві попередні інстанції – неправильну кваліфікацію дій засудженого. І це стало ключовим моментом усієї справи.
Ключове питання звучало так: чи є ТЦК частиною Збройних Сил України? Відповідь – так, і це прямо передбачено законодавством. Згідно зі ст. 3 Закону України «Про Збройні Сили України», до структури ЗСУ входять органи військового управління. А відповідно до Закону «Про оборону України» та Положення про територіальні центри комплектування, ТЦК та СП – це саме органи військового управління.
Який із цього випливає наслідок? Коли людина публікує в соцмережах інформацію про місцезнаходження працівників ТЦК, щоб інші могли уникнути мобілізації, вона не просто поширює дані про розташування ЗСУ. Вона створює перешкоди для виконання військовими їхніх законних функцій. Іншими словами – це перешкоджання законній діяльності ЗСУ в особливий період.
А це вже зовсім інша стаття – ч. 1 ст. 114-1 Кримінального кодексу України.
Кваліфікація за ст. 114-2 передбачає саме поширення інформації про розташування військ. Натомість ст. 114-1 описує інше діяння: втручання в роботу Збройних Сил, створення перепон для їхньої законної діяльності. Різниця не просто термінологічна – вона визначає саму суть вчиненого. Адже організатор каналу не просто фотографував військових чи зливав координати, він цілеспрямовано підривав мобілізаційні заходи. Тобто перешкоджання законній діяльності ЗСУ – це точніша правова оцінка його дій.
К слову, санкції в обох статтях збігаються: від 5 до 8 років позбавлення волі. Але для формування судової практики така перекваліфікація має принципове значення.
Фінал, який здивував обидві сторони
Верховний Суд перекваліфікував дії засудженого з ч. 2 ст. 114-2 на ч. 1 ст. 114-1 КК і призначив йому 5 років позбавлення волі – вже за новою статтею. А далі зробив те, що, ймовірно, стало несподіванкою і для прокурора, і для захисту: знову застосував ст. 75 КК та звільнив чоловіка від реального відбування покарання з іспитовим строком на 3 роки.
Чому? Колегія врахувала конкретні обставини: засуджений раніше не притягувався до кримінальної відповідальності, позитивно характеризувався за місцем роботи та проживання, одружений, активно сприяв розкриттю злочину. Обтяжуючих обставин не встановлено. Тож виправлення без ізоляції від суспільства, на думку суду, цілком можливе.
Суд також окремо роз’яснив засудженому: якщо протягом іспитового строку він вчинить новий злочин або порушить правила, встановлені органами пробації, – вирок буде звернуто до виконання, і 5 років за ґратами стануть реальністю.
Постанова Верховного Суду в цій справі розставляє важливі орієнтири. Організатори Telegram-каналів, які відстежують пересування груп оповіщення ТЦК і діляться цією інформацією з підписниками, фактично втручаються в роботу Збройних Сил України. І тепер є чітка позиція найвищої судової інстанції: такі діяння – це перешкоджання законній діяльності ЗСУ. Не просто розголошення, не просто поширення – а саме створення перешкод для виконання військовими їхніх функцій в особливий період.
Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.