Чи можна розраховувати на поновлення строку на апеляційне оскарження, якщо адвокат помилково подав скаргу не до того суду? Верховний Суд у травні 2026 року дав чітку відповідь: ні, сама по собі така помилка не є поважною причиною для пропуску строку.
Історія, про яку йтиметься, почалася з ухвали слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 20 серпня 2025 року. Цим рішенням наклали арешт на майно у кримінальному провадженні за ознаками злочину, передбаченого частиною 3 статті 209 Кримінального кодексу України – легалізація доходів, одержаних злочинним шляхом. Особа, чиїх інтересів це торкнулося, вирішила оскаржити арешт. І ось тут почалися проблеми.
Як усе відбувалося
Адвокат отримав копію ухвали 3 вересня 2025 року. Це важлива дата, бо саме від неї відраховується строк на оскарження, якщо рішення ухвалювали без виклику особи. У самій резолютивній частині ухвали було прямо зазначено: оскаржити її можна до Київського апеляційного суду протягом п’яти днів. Здавалося б, усе гранично ясно.
Але адвокат наступного дня, 4 вересня, подав апеляційну скаргу не до Київського апеляційного суду, а до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду. Тобто одразу звернувся не за правильною адресою. Чому так сталося – окреме питання, але факт залишається фактом.
Реакція не забарилася. Уже 8 вересня 2025 року суддя Апеляційної палати ВАКС постановив ухвалу про повернення скарги. Логіка проста: оскаржуване рішення ухвалив слідчий суддя місцевого суду загальної юрисдикції, тож переглядати його має Київський апеляційний суд, а не антикорупційний. Суддя навіть підкріпив це розгорнутими посиланнями на усталену практику Верховного Суду – зокрема, на ухвали від 26 березня 2021 року у справі № 757/50347/20, від 23 березня 2023 року у справі № 947/4126/23 та від 17 липня 2025 року у справі № 761/25195/25.
Здавалося б, після такого роз’яснення варто негайно подати скаргу до правильного суду. Але минуло аж три місяці. Адвокат звернувся до Київського апеляційного суду лише 12 грудня 2025 року. І лише тоді, за його власним поясненням, коли колегія суддів Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду в рішенні від 9 грудня 2025 року остаточно розставила крапки над «і» в питанні підсудності.
Що каже закон про строки
Тут варто нагадати базові правила, прописані в Кримінальному процесуальному кодексі України. Відповідно до частин 2 та 3 статті 395 КПК України, апеляційна скарга на ухвалу слідчого судді подається протягом п’яти днів із дня її оголошення. А якщо ухвалу постановили без виклику особи – строк обчислюється з дня отримання копії судового рішення.
Далі вступає в дію пункт 4 частини 3 статті 399 КПК України. Він передбачає, що апеляційна скарга повертається, якщо її подали після закінчення строку і суд за заявою особи не знайшов підстав для поновлення цього строку. Іншими словами, навіть якщо ви просите поновити строк, суд може вам відмовити – і тоді скарга просто не розглядатиметься по суті.
І ще один важливий момент – частина 1 статті 117 КПК України. Строк виконання процесуальних дій поновлюється лише тоді, коли його пропущено з поважних причин. Саме наявність або відсутність таких причин і стала каменем спотикання в цій справі. Кодекс не дає вичерпного переліку того, що вважати поважною причиною, тож суди оцінюють це в кожному конкретному випадку.
Чому аргументи адвоката не спрацювали
У касаційній скарзі захисник намагався переконати Верховний Суд, що став жертвою неоднозначної судової практики. Мовляв, саме через це він не зміг точно визначити, до якого суду подавати скаргу, і помилково звернувся до Апеляційної палати ВАКС. А отже, його вина в пропуску строку відсутня, а причини для поновлення строку на апеляційне оскарження є цілком поважними.
Колегія суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду не погодилася з такою аргументацією. І ось чому.
По-перше, в резолютивній частині ухвали слідчого судді було прямо зазначено, що оскаржити її можна до Київського апеляційного суду. Тобто адвокат із самого початку знав, куди саме треба звертатися. Жодної невизначеності текст ухвали не створював.
По-друге, суд звернув увагу на тривалість зволікання. Після того як 8 вересня 2025 року Апеляційна палата ВАКС повернула скаргу, адвокат чекав понад три місяці, перш ніж подати її до правильного суду. Навіть якщо припустити, що первісна помилка з вибором суду була добросовісною, то подальша бездіяльність протягом такого тривалого часу вже точно не може вважатися виправданою.
По-третє, Верховний Суд нагадав про позицію Європейського суду з прав людини, викладену ще у 2008 році в рішенні «Пономарьов проти України». Хоча національні суди мають дискрецію щодо поновлення строків, ці повноваження не безмежні. У кожній справі суд має перевірити, чи виправдовують підстави для поновлення строку втручання в принцип юридичної визначеності (res judicata). Простими словами: право на оскарження не може бути вічним. Якщо дозволити поновлювати строки через власну неуважність або пасивність, це підривало б стабільність судових рішень.
Як оцінюють поважність причин
Верховний Суд також нагадав критерії, за якими суди мають оцінювати, чи були причини пропуску строку справді поважними. До уваги беруться:
– тривалість самого процесуального строку (у цьому випадку – лише п’ять днів);
– час, який минув із дати його завершення (тут – понад три місяці);
– наявність об’єктивних перешкод для реалізації права в межах строку;
– поведінка особи: чи вживала вона розумних заходів, щоб вчасно подати скаргу, і чи діяла якнайшвидше після закінчення строку.
Ця позиція не нова. Вона вже закріплена в низці постанов Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду – від 27 березня 2019 року (справа № 127/17092/18), від 23 листопада 2022 року (справа № 166/1194/21), від 24 липня 2025 року (справа № 686/20864/19). Судова практика в цьому питанні послідовна й усталена.
Якщо подивитися на ситуацію через призму цих критеріїв, картина для адвоката складається невтішна. Строк у п’ять днів – короткий, але цілком реальний для подання скарги. Перша дія після отримання ухвали була помилковою. Після повернення скарги з Апеляційної палати ВАКС минуло три місяці бездіяльності. І жодних об’єктивних перешкод для звернення до Київського апеляційного суду не існувало – ані технічних, ані організаційних, ані будь-яких інших.
Київський апеляційний суд, відмовляючи в поновленні строку на апеляційне оскарження, діяв саме в межах цих критеріїв. А Верховний Суд підтвердив правильність такого підходу, зазначивши, що апеляційний суд обґрунтовано й умотивовано відмовив у задоволенні клопотання.
Про що варто пам’ятати
Ключовий урок цієї справи простий: сумлінність і розумна активність – ось що очікується від сторони, яка хоче реалізувати право на оскарження. Помилка у виборі суду може трапитися з кожним, але тримісячне зволікання після того, як на помилку прямо вказали, – це вже не помилка, а свідома пасивність.
Крім того, варто звернути увагу на одну красномовну деталь: в ухвалі слідчого судді було прямо зазначено, до якого суду подавати апеляцію. Ігнорування цієї прямої вказівки навряд чи можна пояснити «неоднозначністю практики». Тим більше, що Апеляційна палата ВАКС у своїй ухвалі від 8 вересня навела конкретні рішення Верховного Суду на підтвердження того, що практика є цілком однозначною.
Постанова Верховного Суду від 12 травня 2026 року у справі № 757/39249/25-к залишила ухвалу Київського апеляційного суду від 17 лютого 2026 року без змін, а касаційну скаргу адвоката – без задоволення. Фактично суд касаційної інстанції ще раз підтвердив: підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження в цій ситуації немає. Арешт на майно залишився чинним, а можливість його оскаржити була втрачена через елементарну процесуальну недбалість.
Тож коли наступного разу перед вами постане питання, чи варто зволікати з поданням апеляції або покладатися на «неоднозначну практику» як виправдання, згадайте цю історію. П’ять днів – це справді небагато, але цього більш ніж достатньо, якщо діяти одразу, уважно і за правильною адресою.