Ви програли суд, але дізналися про це лише через п’ять років – коли на банківську картку наклали арешт. Чи реально в такій ситуації розраховувати на поновлення строку на апеляційне оскарження? Саме це питання опинилося в центрі справи № 904/5517/20, яку Верховний Суд розглянув 8 липня 2026 року. І відповідь – ні, не реально.
Давайте розберемо цю історію. Вона набагато повчальніша, ніж здається на перший погляд.
Із чого все почалося: борг, який не хотів зникати
Звичайна господарська справа. Управління комунальної власності міста Кривого Рогу подало позов до ФОП Кірєєва Євгена Євгеновича. Сума – 9 381,77 грн заборгованості з орендної плати. Нічого екстраординарного.
Господарський суд Дніпропетровської області 16 грудня 2020 року виніс рішення: частково задовольнив позов. Із підприємця стягнули 8 383,47 грн основного боргу, 220,38 грн трьох відсотків річних, 185,32 грн інфляційних втрат, 590,02 грн пені та понад дві тисячі гривень судового збору. Стандартна картина, погодьтеся.
А далі почалося найцікавіше. Відповідач не подав апеляцію. Ні в межах двадцятиденного строку, встановленого статтею 256 Господарського процесуального кодексу України, ні пізніше. Лише 9 грудня 2025 року – майже через п’ять років після ухвалення рішення – ФОП Кірєєв звернувся до Центрального апеляційного господарського суду зі скаргою. Просив усе скасувати й ухвалити нове рішення, яким повністю відмовити в позові.
Що сказав апеляційний суд і чому не повірив
Апеляційна інстанція глянула на ситуацію й одразу помітила проблему: строк пропущено катастрофічно. Ухвалою від 9 лютого 2026 року скаргу залишили без руху. Дали десять днів на усунення недоліків – сплатити судовий збір і подати клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження з переконливими аргументами.
І тут випливла цікава деталь. У матеріалах справи знайшлося поштове повідомлення: рішення суду першої інстанції ФОП Кірєєв отримав особисто ще 5 січня 2021 року. Тобто заява скаржника про те, що він «не знав» аж до вересня 2025 року, розбивалася об звичайний папірець із відміткою про вручення.
Крім того, всі процесуальні документи суд надсилав за адресою підприємця з Єдиного державного реєстру. Жодних порушень із боку суду першої інстанції – усе за правилами.
Аргументи, які не спрацювали: карантин і воєнний стан
На що ж посилався скаржник, коли отримав шанс виправити ситуацію?
По-перше, на карантинні обмеження часів COVID-19. Мовляв, пункт 4 статті 11 відповідного закону подовжував процесуальні строки на період дії карантину. Але ж карантин скасували ще 30 червня 2023 року. А апеляційну скаргу подали в грудні 2025-го. Тут навіть коментувати нічого.
По-друге, підприємець згадав про воєнний стан. Однак суд нагадав усталену позицію Верховного Суду: сам факт воєнного стану не є автоматичною підставою для поновлення строків. Треба довести, що саме воєнні обставини унеможливили вчинення конкретної процесуальної дії. Доказів цього ФОП Кірєєв не надав.
У підсумку 24 березня 2026 року Центральний апеляційний господарський суд відмовив у відкритті апеляційного провадження. Підстава – пункт 4 частини першої статті 261 Господарського процесуального кодексу України. Причина банальна: неповажність причин пропуску строку.
Що вирішив Верховний Суд
Касаційну скаргу ФОП Кірєєва Є.Є. Верховний Суд розглядав у письмовому провадженні. І підтвердив: апеляційний суд усе зробив правильно.
Колегія суддів нагадала кілька принципових речей. Право на апеляційний перегляд – конституційна гарантія, закріплена пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України. Але це право не абсолютне. Воно підлягає розумним процесуальним обмеженням. Інакше судові рішення ніколи не набували б остаточності.
Суд послався на практику Європейського суду з прав людини, зокрема на рішення у справі «Пономарьов проти України». Ключова думка звідти: принцип правової визначеності – res judicata – вимагає, щоб остаточне рішення не переглядалося лише через бажання сторони отримати новий розгляд. Поновлення строків можливе, але тільки за наявності справді вагомих і непереборних обставин.
А що в нашому випадку? Людина отримала рішення суду на початку 2021 року. Майже п’ять років не вчиняла жодних дій для його оскарження. А коли банківські рахунки заарештували – раптом «згадала» про право на апеляцію.
Верховний Суд прямо вказав: це не об’єктивні непереборні обставини, а наслідок недбалого ставлення до власних процесуальних прав. Норми Господарського процесуального кодексу України розподіляють ризики чітко: сторона несе ризик невчинення або несвоєчасного вчинення процесуальних дій. Перекладати цей ризик на іншу сторону чи на суд не вийде.
Чому ця справа важлива для вас
Коли йдеться про поновлення строку на апеляційне оскарження, багато хто помилково думає, що суд «увійде в становище». Що достатньо написати заяву – і строк відновлять автоматично. Практика показує інше.
Ключове слово тут – «об’єктивність». Якщо ви пропустили строк через хворобу, підтверджену медичними документами, через бойові дії у вашому місті або через те, що суд узагалі не повідомив вас про розгляд справи – шанси на поновлення є. Але якщо ви просто ігнорували судовий процес роками, а потім схаменулися – на лояльність розраховувати не варто.
Суд у справі № 904/5517/20 ще раз підтвердив: процесуальні строки – це не формальність і не бюрократична примха. Це механізм, який забезпечує стабільність правовідносин і не дає перетворювати правосуддя на нескінченне переглядання давно вирішених питань.
До речі, ще один важливий момент. У цій справі суд нагадав про частину другу статті 261 Господарського процесуального кодексу України: якщо апеляційна скарга подана пізніше ніж через рік після складення повного тексту рішення, суд відмовляє у відкритті провадження незалежно від поважності причин. Є лише два винятки: коли особу взагалі не повідомили про розгляд справи або коли строк пропущено через обставини непереборної сили.
ФОП Кірєєв не підпадав під жоден виняток. Суд першої інстанції повідомив його належним чином, непереборних обставин він не довів. Результат – передбачуваний.
І останнє. Поновлення строку на апеляційне оскарження – це не автоматична процедура, а дискреційне повноваження суду. Суд оцінює доводи, зважує обставини, шукає баланс між правом на доступ до правосуддя і принципом правової визначеності. І якщо ваша бездіяльність тривала роками, сподіватися на те, що суд заплющить на це очі, було б щонайменше наївно.