Чи можна вважати людину повідомленою про судове рішення, якщо лист просто повернувся «за закінченням терміну зберігання»? Саме навколо цього розгорнулася справа № 914/2419/25, яку Верховний Суд розглядав у вересні 2026 року. Історія, чесно кажучи, типова для тисяч українських підприємців, але фінал у ній несподівано людяний.
Давайте розберемося, що трапилося, крок за кроком.
Із чого все почалося
Приватне підприємство «Преміум-1» подало позов до фізичної особи-підприємця Кононової Ганни Валеріївни. Йшлося про стягнення 45 750 доларів США штрафу за договором комерційної концесії та про заборону використовувати торговельну марку «О маркет».
Рішенням Господарського суду Львівської області від 13.11.2025 позов задовольнили повністю. Відповідачку, по суті, зобов’язали припинити бізнес, який дублював діяльність позивача.
Але от цікава деталь: сама Кононова стверджує, що дізналася про рішення лише після того, як виконавча служба заблокувала її особисті рахунки. Уявіть: ви спокійно живете, і раптом виявляєте, що все заморожено, а «де-то» уже ухвалено рішення на користь вашого контрагента.
Чому апеляційний суд відмовив
Кононова подала апеляційну скаргу 26.05.2026. Але повний текст рішення першої інстанції склали ще 18.11.2025. Отже, крайній день для оскарження був 08.12.2025. Розрив – понад п’ять місяців.
Західний апеляційний господарський суд ухвалою від 07.07.2026 відмовив у відкритті апеляційного провадження. Логіка суду була такою: перша інстанція сумлінно надсилала всі документи на юридичну адресу відповідачки, а рішення ще й виклали в Єдиному державному реєстрі судових рішень. Тож, мовляв, усе залежало лише від самої підприємиці.
Ключове питання – поважність причин пропуску строку. І тут усе вперлося в ту саму фразу, яку бачив чи не кожен, хто коли-небудь отримував повідомлення з суду: поштове відправлення повернуто «за закінченням терміну зберігання».
Що насправді сталося з листом
А ось тут уже цікавіше. Суд першої інстанції надіслав запит до АТ «Укрпошта», щоб з’ясувати, чому ж лист не вручили. І відповідь виявилася показовою.
Поштове відправлення не вручили адресату «з причин відсутності доступу до під’їзду будинку, неможливості залишити адресату повідомлення про наявність поштового відправлення». Тобто працівник пошти фізично не зміг потрапити в під’їзд і залишити повідомлення. А потім лист тихенько повернули з позначкою про закінчення строку зберігання.
Іншими словами, жінка навіть не знала, що їй щось надходило. Ні листа, ні сповіщення, ні смс – хоча номер телефону був у матеріалах справи.
Позиція Верховного Суду
Касаційна інстанція підійшла до питання з зовсім іншого боку. Колегія суддів нагадала базову річ: Конституція України гарантує кожному право на судовий захист, а стаття 129 Основного Закону прямо передбачає забезпечення права на апеляційний перегляд справи.
Водночас Верховний Суд послався і на практику ЄСПЛ, зокрема на рішення у справі «Пелевін проти України». Суть у тому, що право на доступ до суду не є абсолютним – кожна держава встановлює процесуальні правила, щоб процес не перетворився на хаос.
Так, поновлення строку на апеляційне оскарження – це не автоматична дія. Заявник має довести, що причини пропуску були об’єктивно непереборними, не залежали від його волі і пов’язані з реальними перешкодами. Це закріплено у статтях 119 і 256 Господарського процесуального кодексу України.
Але саме тут криється головний недолік позиції апеляційного суду. Верховний Суд звернув увагу, що суд апеляційної інстанції, згадавши відповідь «Укрпошти» про відсутність доступу до під’їзду, так і не дослідив, як ця обставина впливає на дату фактичного ознайомлення відповідачки з рішенням. Чи можна вважати її дійсно повідомленою, якщо лист просто не доставили фізично?
Колегія суддів прямо зазначила: висновок про те, що можливість вчасно подати скаргу залежала «виключно від волевиявлення» відповідачки, є передчасним.
Що вирішив суд
Постановою від 15.09.2026 Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу Кононової. Ухвалу Західного апеляційного господарського суду від 07.07.2026 скасували, а справу направили на продовження розгляду – тепер апеляційний суд має наново вирішити питання про відкриття провадження.
Цікаво, що доводи сторін щодо відстрочення сплати судового збору Верховний Суд взагалі оцінювати не став. Причина проста: предметом касаційного оскарження була саме ухвала про відмову у відкритті провадження, а не питання судового збору. Це вже, як то кажуть, інша історія.
Чому це рішення важливе
Ця справа № 914/2419/25 – не про якісь екзотичні правові конструкції. Вона про буденну, але болючу проблему: як українські суди трактують «належне повідомлення» учасника процесу.
Багато хто стикався з ситуацією, коли судові документи повертаються з позначкою «за закінченням терміну зберігання», і формально суд усе зробив «правильно». Але Верховний Суд тут нагадав: сама по собі відмітка пошти ще не означає, що людина справді мала можливість дізнатися про документ і відреагувати.
Для підприємців це сигнал: якщо ви вважаєте, що строк пропущено не з вашої вини, варто чітко фіксувати, чому саме ви не отримали кореспонденцію. Не «пошта винна», а конкретні обставини: не було доступу, не залишили повідомлення, не надіслали смс.
Суд касаційної інстанції фактично сказав апеляційному суду: перш ніж ставити крапку і відмовляти людині в праві на перегляд справи, розберіться, чи справді їй дали шанс вчасно дізнатися про рішення. Сама лише формальна розсилка документів цього шансу, виявляється, не гарантує.