Постачання компонентів до Росії досі не перекрито, і саме це дозволяє російській армії щотижня відправляти нові дрони по українських містах. Про це прямо заявив Валерій Залужний, посол України у Великій Британії та колишній головнокомандувач ЗСУ. Його теза проста: поки іноземні деталі безперешкодно потрапляють на російські заводи, будь-які розмови про безпеку залишаються розмовами.
Колишній головнокомандувач описав ситуацію без дипломатичних пом’якшень. За його словами, Росія перейшла до майже безперервних обстрілів Києва, Харкова, Дніпра, Одеси та інших великих міст. Російські війська застосовують різні типи озброєння: модернізовані дрони “Шахед” запускають регулярно, а балістичні ракети накопичують для масштабних ударів.
Дипломат наголосив, що серед цілей опиняються пологові будинки, ферми, торговельні й офісні центри, навчальні заклади. І це не випадковість, а наслідок того, що зброї в Росії вистачає. Можливість нарощувати виробництво напряму пов’язана з доступом до імпортних деталей.
Що саме сказав Залужний
Тут важливий момент. Залужний не просто констатував проблему, він сформулював вимогу до міжнародної спільноти: припинити постачання компонентів до Росії. Без цього, на його думку, загроза від російської зброї вийде за межі України.
Ідеться не про абстрактну небезпеку. Якщо заводи працюють на повну потужність, надлишок зброї рано чи пізно знайде нове застосування. Історія вже показувала, як це відбувається.
Компоненти, про які насправді йде мова
Слово “компоненти” звучить технічно, а за ним стоїть цілком побутова річ. Мікросхеми, мікропроцесори, оптичні системи, підшипники, датчики, антени, модулі навігації. Кожна з цих деталей має мирне призначення, і саме тому їх називають товарами подвійного використання.
Юридично це означає, що товар можна застосувати і в цивільному приладі, і в крилатій ракеті. Тому для таких позицій діє особливий режим експортного контролю. Продати їх комусь за кордон просто так не вийде. Потрібен дозвіл, ліцензія, перевірка кінцевого споживача.
Як мав би працювати експортний контроль
Механізм виглядає логічно. Виробник або трейдер подає заявку, державний орган перевіряє, кому й навіщо потрібна деталь. Якщо покупець пов’язаний з оборонкою або внесений до санкційного списку, дозволу не буде. У контракт додають умову про заборону реекспорту: товар не можна перепродати третій стороні без згоди.
На папері все працює. У реальності ланцюг рветься в кількох місцях одночасно.
Де саме рветься ланцюг
Перша прогалина – визначення кінцевого споживача. Компанія-покупець може виглядати як звичайний дистриб’ютор побутової електроніки. Митниця бачить нормальний контракт, відповідні документи, спокійний маршрут. А через два місяці ці самі мікросхеми опиняються в платі дрона.
Друга прогалина – треті країни. Товар не продають напряму до Росії, бо це заборонено. Його везуть до Казахстану, Вірменії, Туреччини, ОАЕ, а звідти вже іншими документами – далі. Формально експортер із Європи чи Азії нічого не порушує: він продав товар у нейтральну країну.
Третя – сама структура ринку. Виробників мікросхем у світі не так багато, але дистриб’юторів – тисячі. Відслідкувати долю кожної партії фізично неможливо, якщо не діяти спільно.
Чому це юридична проблема, а не тільки політична
Санкції та експортний контроль – це набір правових норм. У Євросоюзі обмеження проти Росії закріплені, зокрема, у Регламенті Ради ЄС 833/2014, який неодноразово змінювали та розширювали. Сполучені Штати діють через власні правила експортного контролю.
Проблема в тому, що ці норми мають територіальний характер. Вони зобов’язують компанії тієї країни, яка їх ухвалила. Але якщо деталь уже продали фірмі в третій країні, її подальший рух регулює вже інше законодавство. І часто воно дозволяє більше.
Саме тому дедалі частіше говорять про вторинні санкції. Це коли обмеження б’ють не по Росії, а по посередниках: банках, торговцях, транспортних компаніях, які допомагають обходити заборони. Механізм жорсткий, але дієвий.
Що можна зробити на практиці
По-перше, уніфікувати списки. Поки постачання компонентів до Росії регулюють різні юрисдикції по-різному, схеми обходу живуть. Якщо деталь заборонена до експорту в ЄС, вона має бути заборонена і в США, і в Британії, і в Японії.
По-друге, обмін даними між митницями. Кожна партія мікросхем має номер, виробника, дату випуску. Якщо ці дані зіставляти, ланцюг стає видимим.
По-третє, відповідальність для компаній. Не лише штраф для порушника, а й ризик втратити доступ до ринків. Для великого виробника це вагоміший аргумент, ніж будь-яка заява.
І по-четверте, кримінальна відповідальність за свідомий обхід. Коли компанія не просто помилилася з документами, а побудувала схему з підставними фірмами, це вже не адміністративне порушення.
Чому це стосується не лише України
Залужний наголосив: якщо постачання не зупинити, російська зброя може бути використана не лише проти України. У цьому й полягає головний ризик. Зброя не має адреси, а виробничі потужності, які сьогодні працюють на одну війну, завтра можуть працювати на іншу.
Для країн, які зараз вагаються щодо посилення контролю, це питання власної безпеки, а не абстрактної солідарності. Кожен недопрацьований дозвіл, кожна неперевірена поставка – це цеглина у стіні, яка потім може накрити й того, хто її клав.