Ви отримали постанову Верховного Суду, в якій йдеться про пропуск строку звернення до суду через податкові повідомлення-рішення. Якщо коротко: ФОП не отримав ці рішення вчасно, суди першої та апеляційної інстанцій визнали це його провиною, але Верховний Суд із таким підходом категорично не погодився.
Нижче – детальний розбір цієї справи. Без юридичної води, зрозумілою мовою і з акцентом на тому, що саме пішло не так у рішеннях нижчих судів.
Чому суди першої та апеляційної інстанцій поквапилися з висновками про пропуск строку
Ситуація виглядала так. Податкова служба провела фактичну перевірку ФОП і винесла два податкові повідомлення-рішення від 26 листопада 2024 року. Ці документи направили на податкову адресу підприємця рекомендованим листом. Але лист повернувся назад із відміткою «за закінченням терміну зберігання» вже 10 грудня 2024 року.
Суди першої та апеляційної інстанцій вирішили, що цього достатньо. Вони спиралися на статтю 42 Податкового кодексу України і вважали: раз пошта повернула відправлення, то податкові повідомлення-рішення автоматично вважаються врученими саме 10 грудня 2024 року. А отже, шестимісячний строк для звернення до суду сплив ще 10 червня 2025 року. Позивач подав позов лише 22 серпня 2025 року – і це, на думку судів, стало фатальною підставою для залишення позову без розгляду.
Але ось у чому проблема. Такий підхід – це надмірний формалізм у чистому вигляді. І Верховний Суд це прямо підкреслив у своїй постанові.
Що насправді мали перевірити суди, перш ніж відмовляти в доступі до правосуддя
Ключове питання у справах про пропуск строку – не лише те, чи дотримався контролюючий орган процедури направлення. Важливо зрозуміти, коли саме особа фактично дізналася про порушення своїх прав. Суд не може обмежуватися перевіркою того, що податкова все зробила за інструкцією. Він зобов’язаний заглибитися в реальні обставини.
У цій справі залишилися без уваги критично важливі моменти:
– Чи було поштове відправлення взагалі належним чином доставлене на адресу позивача? Суди посилалися на Правила надання послуг поштового зв’язку, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 5 березня 2009 року № 270, але фактично навіть не перевірили, чи дотрималася «Укрпошта» всіх вимог цих Правил.
– Чи отримував ФОП акт фактичної перевірки, на підставі якого були винесені спірні рішення? Позивач стверджував, що не отримував – а це означає, що в нього не було жодних обґрунтованих підстав очікувати на податкові повідомлення-рішення. Сам факт участі у перевірці ще не свідчить, що людина знала: за її результатами обов’язково винесуть штраф.
– Коли й за яких обставин представник податкової зателефонував позивачу і повідомив про наявність цих рішень?
– Що саме спонукало ФОП укласти договір про правову допомогу 2 січня 2025 року? Які послуги передбачав цей договір? Чи був він укладений саме для оскарження цих податкових повідомлень-рішень?
– Коли адвокат направив запит до податкової, відповідь на який надійшла 22 квітня 2025 року?
Без відповідей на ці запитання неможливо визначити справжній момент, коли позивач дізнався або мав об’єктивну можливість дізнатися про порушення своїх прав. А без цього будь-який висновок про пропуск строку – це припущення, а не юридичний факт.
Позиція Верховного Суду: що змінює ця постанова
Верховний Суд не просто скасував рішення нижчих судів – він сформулював принципову позицію. І ось її суть.
Стаття 55 Конституції України гарантує кожному право на оскарження рішень органів влади в суді. Це право не може бути знівельоване формальним підходом до обчислення строків. Якщо людина не отримала акт перевірки і не знала про податкові повідомлення-рішення, то дата повернення листа «за закінченням терміну зберігання» не може автоматично ставати точкою відліку строку.
Суди зобов’язані встановити: коли саме позивач фактично дізнався про порушення своїх прав. Не коли він «повинен був дізнатися» за логікою податкової, а коли це сталося в реальності. І якщо є сумніви – вони мають тлумачитися на користь доступу до правосуддя.
Особливо важливий акцент Верховний Суд зробив на тому, що питання дотримання строків може вирішуватися не лише на стадії відкриття провадження. Іноді справжні обставини розкриваються вже під час розгляду справи по суті. І це абсолютно нормально для адміністративного процесу.
Кілька практичних висновків із цієї справи
Тут важливий момент для всіх, хто опинився в подібній ситуації. Податкова часто грає за правилами: «ми відправили – значить, вручили». Але Верховний Суд чітко дав зрозуміти: самого факту направлення недостатньо. Суди повинні перевіряти, чи справді поштове відправлення було доставлене належним чином і чи дотримано весь порядок вручення.
Якщо ви не отримували податкові повідомлення-рішення, а потім раптом дізналися про них – наприклад, від податкової по телефону або через адвокатський запит – саме ця дата і повинна бути точкою відліку для шестимісячного строку. І суд зобов’язаний це перевірити.
Ще один нюанс: сам факт воєнного стану та вимушеного переїзду не є автоматичною підставою для поновлення строку. Але якщо ви можете довести, що саме ці обставини завадили вам вчасно отримати поштову кореспонденцію – надайте докази. Суди зобов’язані їх оцінити, а не відмахнутися загальними фразами про те, що «воєнний стан не є безумовною підставою».
Справу направили на новий розгляд до суду першої інстанції. Тепер Харківський окружний адміністративний суд має повноцінно дослідити всі обставини – від моменту направлення листа до дати реального отримання податкових повідомлень-рішень позивачем. І лише після цього ухвалювати рішення – вже без того надмірного формаліз