Повернення апеляційної скарги через дрібні формальні недоліки – це не просто бюрократична прикрість. Це рішення, яке фактично закриває людині двері до перегляду справи. Саме таку ситуацію розглядав Верховний Суд у справі № 333/10438/24, і його висновки варті вашої уваги – особливо якщо ви колись стикалися з оскарженням судових рішень.
Що сталося насправді: фабула справи
Уявіть: людина подає скаргу до слідчого судді на бездіяльність слідчих Територіального управління Державного бюро розслідувань. Скарга стосувалася невиконання вимог статті 220 Кримінального процесуального кодексу України – простіше кажучи, слідчі не реагували на клопотання заявника.
Але слідчий суддя Комунарського районного суду міста Запоріжжя вирішив інакше. Ухвалою від 25 лютого 2026 року він відмовив у відкритті провадження за скаргою. Тобто навіть не став розглядати справу по суті – просто сказав «ні» на вході.
ОСОБА_6, не погодившись із таким поворотом, подав апеляційну скаргу. І тут почалося найцікавіше.
Чому апеляційний суд повернув скаргу
Запорізький апеляційний суд ухвалою від 2 квітня 2026 року повернув апеляційну скаргу ОСОБА_6. Підстава – невідповідність вимогам статті 396 Кримінального процесуального кодексу України. Давайте розберемо, що саме не сподобалося суддям апеляції.
По-перше, на думку апеляційного суду, у скарзі бракувало обґрунтування незаконності оскаржуваної ухвали. По-друге, прохання скаржника – скасувати ухвалу та зобов’язати відкрити провадження – нібито не узгоджувалося з повноваженнями апеляційного суду. По-третє, у скарзі не було повної назви оскаржуваної ухвали, а це, мовляв, позбавляло суд можливості вирішити, чи можна взагалі приймати її до розгляду.
І нарешті – мабуть, найбільш спірний момент. ОСОБА_6 у скарзі посилався на «ухвалу Комунарського районного суду», тоді як рішення ухвалював слідчий суддя цього суду. А це, за логікою апеляції, не одне й те саме: строки й предмети оскарження рішень суду та слідчого судді – різні.
Звучить переконливо, правда ж? Але Верховний Суд подивився на ситуацію зовсім під іншим кутом.
Що сказав Верховний Суд: формалізм не повинен заважати правосуддю
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду проаналізував ситуацію і дійшов протилежного висновку. Повернення апеляційної скарги в цьому випадку було передчасним і необґрунтованим.
Ключовий аргумент Верховного Суду полягав ось у чому. Так, суд апеляційної інстанції справді не має повноважень залишати без руху апеляційну скаргу на рішення слідчого судді – це усталена практика Касаційного кримінального суду. Але це зовсім не означає, що до змісту такої скарги можна висувати завищені, суто формалістичні стандарти.
Давайте подивимося на факти. ОСОБА_6 додав до апеляційної скарги копію оскаржуваної ухвали. У тексті скарги чітко зазначив, яке саме рішення хоче оскаржити – ухвалу від 25 лютого 2026 року у справі № 333/10438/24. Хіба цього недостатньо, щоб зрозуміти суть вимоги?
Апеляційний суд дорікнув, що ОСОБА_6 назвав рішення «ухвалою суду», а не «ухвалою слідчого судді». Але будьмо відвертими: для людини без юридичної освіти це справді може виглядати однаково. І головне – до скарги була додана копія самого рішення, тож жодної плутанини виникнути не могло. Жодної.
Коли форма перемагає зміст: де проходить межа
Тут важливий момент. Стаття 399 Кримінального процесуального кодексу України містить вичерпний перелік підстав для повернення апеляційної скарги. Це чотири конкретні випадки: особа не усунула недоліки після залишення скарги без руху, скаргу подав неналежний суб’єкт, скарга не підлягає розгляду в цьому суді, або пропущено строк оскарження.
Чесно кажучи, жодна з цих підстав не підходила до ситуації ОСОБА_6. Його скарга була подана вчасно, належною особою і в належний суд. Претензії апеляційного суду стосувалися виключно форми викладу – а це вже зовсім інша історія.
Колегія суддів Верховного Суду наголосила: зі змісту апеляційної скарги «з достатньою ясністю вбачається, яке судове рішення оскаржує» заявник. Із прохальної частини «цілком зрозуміло», чого саме він вимагає – скасувати ухвалу й зобов’язати відкрити провадження. Він навіть передбачливо попросив поновити строк на оскарження, якщо той сплив.
І знаєте, що ще важливо? Скаржник у своїй апеляції пояснив, чому вважає ухвалу слідчого судді незаконною. Його початкова скарга, на думку ОСОБА_6, повністю відповідала вимогам статей 303-307 КПК України. А отже, суд мав відкрити провадження і розібратися в ситуації по суті, а не відмовляти на порозі.
Що це означає для вас на практиці
Рішення Верховного Суду у справі № 333/10438/24 – це сигнал для всіх апеляційних судів: не можна ховатися за формальними вимогами, щоб уникнути розгляду справи по суті. Якщо зі змісту скарги очевидно, яке рішення оскаржується і чому скаржник вважає його неправильним – суд зобов’язаний прийняти таку скаргу до розгляду.
Колегія суддів прямо вказала, що оскаржувана ухвала апеляційного суду «суперечить вимогам статті 370 КПК України» – тобто не є законною, обґрунтованою та вмотивованою. А це, погодьтеся, досить серйозний докір суду нижчої інстанції.
Право на апеляційний перегляд – одна з основних засад судочинства, гарантована пунктом 8 частини 3 статті 129 Конституції України. Це не просто красива декларація, а реальний механізм захисту. І коли суд повертає скаргу через те, що заявник написав «ухвала суду» замість «ухвала слідчого судді» – цей механізм дає серйозний збій.
Керуючись положеннями статей 412, 434, 436, 438, 441, 442 КПК України, Верховний Суд скасував ухвалу Запорізького апеляційного суду від 2 квітня 2026 року про повернення апеляційної скарги і призначив новий розгляд в суді апеляційної інстанції. Тепер апеляційний суд має переглянути справу з урахуванням зауважень касаційної інстанції – без надмірного формалізму і з повагою до права людини бути почутою.
Коли йдеться про доступ до правосуддя, форма ніколи не повинна перемагати зміст. І схоже, Верховний Суд цього разу нагадав про це вчасно.