Повернення позовної заяви – це завжди неприємний сюрприз. Ви тижднями готуєте документи, сплачуєте судовий збір, вивіряєте кожен аркуш – а суд повертає все назад. І добре, якщо справді були помилки. А якщо ні?
Саме така ситуція трапилася у справі № 914/809/18, яку розглядав Верховний Суд. Прокурор Львівської області звернувся до суду в інтересах держави – йшлося про незаконне, на його думку, вибуття з державної власності трьох цілісних майнових комплесів у місті Стрий. Позов був спрямований проти Стрийської міської ради, її виконкому та “Державної продовольчо-зернової корпорації України”. Та замість розгляду по суті суд першої інстанції повернув позовну заяву, вважаючи, що прокурор не усунув усі недоліки.
Чи справді це було правильне рішення? Давайте розбиратися.
Що сталося насправді
Суд першої інстанції ще 8 травня 2018 року залишив позовну заяву прокурора без руху. Підстав вияилося чимало: подані копії документів не були належно засвідчені, у прохальній частині бракувало індивідуальних ознак майнових комплесів, не додано копій оскаржуваних свідоцтв про право власності, а також не зазначено про наявність оригіналів поданих копій. Стандартний набір процесуальних вад.
Прокурор подав заяву про усунення недоліків – і отут почалося найцікавіше. Він додав частину документів у належно засвідчених копіях, а частину – засвідчив за внутрішньою інструкцією прокуратури. При цьому чесно повідомив: оригіналів деяких документів у нього немає, бо вони зберігаються у відповідачів.
Місцевий господарський суд вирішив: недоліки усунуто не повністю. І повернув позовну заяву. Формально – усе за законом. Стаття 174 Господарського процесуального кодексу України справді дозволяє повернути позов, якщо позивач не виправив недоліки у встановлений строк. Але чи завжди це виправдано?
Чому апеляція скасувала повернення
Львівський апеляційний господарський суд подивився на ситуцію інакше. І ось чому.
По-перше, частина документів усе ж була засвідчена правильно – за вимогами ДСТУ 4163-2003, тобто з позначкою “Згідно з оригіналом”, підписом, прізвищем і датою. Це стосувалося, зокрема, копій рішень виконкому, завірених в ідповідальним працівником, та матеріалів реєстраційних справ, проштих і скріплених печаткою БТІ.
По-друге, суд апеляційної інстанції звернув увагу на положення статей 75–79 ГПК України. Вони дозволяють суду оцінювати докази в ході розгляду справи – і прймати до уваги лише ті, щ о відповідають критеріям належності та допустимості. Іншими словами, якщо якісь докази оформлені погано, суд може просто їх не врахувати. Але це не привід повертати позовну заяву цілком.
І по-третє – суд завжди може витребувати оригінали документів для огляду. Якщо є сумніви щодо добросовісності учасників або просто бракує якогось документа – є механізм його отримання. Не треба одразу закривати двері перед позивачем.
Що сказав Верховний Суд
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду погодився з апеляцєю. П останову Льівського апеляційного господарського суду залишено без змін, а касаційну скргу корпорації – без задоволення.
Тут ажливий момент: Суд не сказав, що прокурор усе зробив правильно. Навпаки – він чітко зазначив, щ о засвідчення копій за внутрішньою інструкцією прокуратури не є належним для подання до суду. Інсрукція з діловодства в органах прокуратури – це внурішній документ. Вона не визначає вимог до засвідчення документів дл суду. Тут працює загальний стандарт – ДСТУ 4163-2003.
Але ключове слово – “частково”. Якщо хоч частина документів оформлена правильно, суд має відкрити провадження і працювати з тим, щ о є. А вже під час розгляду – оцінювати, витребувати, відхиляти.
Окремо Верховний Суд звернув увагу на ще один нюанс. Скаржник (корпорація) скаржився, щ о не отримав повного пакета документів разом із позовною заявою. І Суд визнав: так, обо’вязок надсилати копії всіх документів іншим учасникам справи існує. Пр аво ознайомитися з матеріалами справи в суді (стаття 42 ГПК України) не звільняє від цього обо’вязку. Але вдповідні обставини не були підставою дл залишення позову без рху – отже, і н е могли бути підставою дл його повернення.
Як це працює на практиці
Чесно кажуч, ситуація доволі типоа. Суди першої інстанції часто перестраховуються і повертають позовні заяви за найменших сумнівів. Логіка зрозуміла: краще повернути, ніж потім отримати скасування рішення через процесуальні порушення.
Але позиція Верховного Суду у справі №914/809/18 дає чіткий орієнтир. По-перше, засвідчуйте копії документів вилючно за ДСТУ 4163-2003. Жодних “внутрішніх інсрукцій” – суд їх не прйме. По-друге, якщо якихось документів у вас немає – чесно про це повідомте і зазначте, у кого вони можуть бути. А краще – одразу подайте клопотання про їх витребування.
По-третє, не бійтеся оскаржувати ухвали про повернення позовної заяви. Як показує ця спраа, апеляція може стати на ваш бік, якщо формальний підхід суду першої інстанції був занадто суворим.
Ну і наостанок: Господарський процсуальний кодекс України не вимагає ідеальності з першого разу. В ін містить механізми, які дозволяють суду гнучко працювати з доказами – оцінювати їх, відхиляти слабкі, витребувати оригінали. Повернення позовної заяви – це крайній захід, а не автоматчна рекція на будь-яку недоконалість.
До речі, у цій справі цікаво ще й те, щ о після всіх цих процесуальних баталій справа все ж пішла на розгляд по суті. Тобто апеляція передала її назад до суду першої інстанції – і тепер уже місцевий суд має розібратися, чи дійсно майно незаконно вибуло з державної власності. Але це вже зовсім інша історія.
