Сплатили 30 280 гривень судового збору за заяву про банкрутство боржника, а у відкритті провадження відмовили? Здавалося б, повернення судового збору – справа суто технічна: є пряма норма в законі, написав клопотання – і кошти повертаються. Але Верховний Суд у справі № 910/8475/25 вирішив інакше. І його аргументація змушує переглянути звичне розуміння процесуальних механізмів у справах про банкрутство.
Давайте розберемося, що сталося і чому це рішення важливе для кожного, хто подає або планує подавати заяву про відкриття провадження у справі про банкрутство.
Як усе починалося: три кола судового процесу
ТОВ «Марлакс» звернулося до Господарського суду міста Києва із заявою про банкрутство ТОВ «ПГ Інвест». За подання цієї заяви компанія сплатила 30 280 грн судового збору – стандартна сума, передбачена Законом України «Про судовий збір» для таких категорій справ.
Спочатку суд першої інстанції відкрив провадження. Здавалося, процедура банкрутства пішла своїм ходом. Але боржник оскаржив це рішення – і Північний апеляційний господарський суд постановою від 08.12.2025 відмовив у відкритті провадження. Верховний Суд 11.03.2026 залишив цю постанову без змін. Підставою для відмови стала наявність спору про право – ситуація, коли вимоги кредитора не є безспірними і мають вирішуватися у позовному, а не банкрутному порядку.
І ось тут починається найцікавіше. ТОВ «Марлакс» подало заяву про повернення судового збору, пославшись на пункт 3 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір». Ця норма каже: сплачений судовий збір повертається, якщо суд відмовив у відкритті провадження у справі.
Чому проста норма не спрацювала
Суд першої інстанції заяву задовольнив і постановив повернути гроші з бюджету. Логіка була прямолінійною: є відмова у відкритті провадження – отже, є підстава для повернення.
Але ТОВ «ПГ Інвест» оскаржило цю ухвалу в апеляції. І апеляційний суд став на бік боржника, скасувавши повернення коштів. Чому?
Тут криється головна особливість банкрутних процедур. У позовному провадженні відмова у відкритті – це суто процесуальне рішення, яке ухвалюється ще до розгляду справи по суті. Суд навіть не дивиться на аргументи сторін – він перевіряє формальні критерії: чи правильно оформлена заява, чи дотримані строки, чи підсудна справа саме цьому суду.
А от у справах про банкрутство – інша історія.
Кодекс України з процедур банкрутства (КУзПБ) передбачає два етапи роботи із заявою кредитора. Перший – формальна перевірка: суд дивиться, чи відповідає заява вимогам статей 34, 37, 38 КУзПБ, і може залишити її без руху, повернути або відмовити у прийнятті. Саме на цьому етапі пункт 3 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» справді працює – якщо заяву навіть не прийняли до розгляду, збір повертається.
Другий етап – підготовче засідання за статтею 39 КУзПБ. І отут усе змінюється. У підготовчому засіданні суд уже розглядає заяву по суті: перевіряє обґрунтованість вимог кредитора, з’ясовує, чи є спір про право, чи справді існує грошове зобов’язання боржника. За результатами такого розгляду суд або відкриває провадження, або відмовляє в ньому.
Підготовче засідання – це вже «по суті»
Верховний Суд у постанові від 22.07.2026 чітко розмежував ці два етапи. Колегія суддів наголосила: ухвала, постановлена за результатами підготовчого засідання, за своєю процесуальною природою належить до судового рішення, ухваленого по суті спору. Іншими словами, коли суд відмовляє у відкритті провадження після підготовчого засідання – це не технічна відмова, а повноцінне вирішення справи не на користь кредитора.
А раз так – працює вже не стаття 7 Закону України «Про судовий збір», а стаття 129 Господарського процесуального кодексу України. Вона каже: судові витрати покладаються на сторону, яка програла. У цьому випадку – на ініціюючого кредитора.
Чесно кажучи, логіка залізна. Уявіть: кредитор подає заяву, суд проводить повноцінне засідання, досліджує докази, заслуховує аргументи сторін – і доходить висновку, що підстав для банкрутства немає. Було б дивно після цього ще й повертати кредиторові судовий збір із бюджету. Держава в особі суду вже виконала свою роботу – розглянула справу по суті.
Що це означає на практиці
Колегія суддів Касаційного господарського суду сформулювала важливий орієнтир: пункт 3 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» не підлягає застосуванню, якщо відмова у відкритті провадження у справі про банкрутство відбулася за результатами підготовчого засідання. Тобто після того, як суд уже розглянув вимоги кредитора по суті.
Кредитор, якому відмовили у банкрутстві через наявність спору про право (частина шоста статті 39 КУзПБ) або з інших підстав, передбачених цією нормою, не отримає назад сплачений судовий збір. Це стосується всіх випадків, крім одного: коли боржник сам задовольнив вимоги кредитора до підготовчого засідання. У такій ситуації боржник, власне, й має відшкодувати кредиторові понесені судові витрати, тож питання про повернення збору з бюджету навіть не виникає.
До речі, Верховний Суд паралельно розглянув ще одне цікаве клопотання – про передачу справи на розгляд Великої Палати. ТОВ «Марлакс» просило про це, аргументуючи, що питання має виключну правову проблему. Але Суд відмовив, зазначивши, що заявник не довів ані кількісного, ані якісного критерію виключності. Простими словами: проблема не настільки масштабна, щоб скликати Велику Палату.
Кілька слів наостанок
Ця справа – хороший приклад того, як механічне застосування «зручної» норми закону може призвести до помилки. Пункт 3 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» виглядає універсальним інструментом для повернення коштів. Але банкрутне провадження має власну логіку, і Кодекс України з процедур банкрутства суттєво коригує загальні процесуальні правила.
Коли ви подаєте заяву про банкрутство і сплачуєте судовий збір, варто пам’ятати: якщо справа дійде до підготовчого засідання і суд відмовить у відкритті провадження – ці гроші залишаться в бюджеті. І це не прикра випадковість, а свідома позиція Верховного Суду, викладена у справі № 910/8475/25.