Об’єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду нещодавно вирішила непросте питання: чи порушується право на захист, коли апеляційний суд розглядає справу без захисника, який пішов у відпустку? Відповідь виявилася не такою очевидною, як може здатися на перший погляд. Усе почалося з реальної дорожньо-транспортної пригоди, що трапилася на трасі Київ–Чоп і забрала життя двох людей.
Що сталося на дорозі
Водій автопоїзда DAF із цистерною зупинився на 233-му кілометрі траси в місці для розвороту, зайнявши крайнє ліве положення. Коли він розпочав маневр, то не переконався в безпечності своїх дій, не надав переваги зустрічному автомобілю Mazda CX-7 і виїхав просто на його смугу руху. Сталося зіткнення. Двоє людей загинули на місці, ще один пасажир отримав тілесні ушкодження середньої тяжкості.
Суди першої та апеляційної інстанцій визнали водія винним за частиною 3 статті 286 Кримінального кодексу України. Йому призначили 6 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на 3 роки. Здавалося б, стандартна справа про ДТП із тяжкими наслідками. Проте захист пішов далі – і саме тоді на поверхню випливло питання, яке змусило скликати об’єднану палату Верховного Суду.
Чому справа дійшла до об’єднаної палати
Захисники засудженого подали касаційні скарги. Один із ключових аргументів звучав так: апеляційний суд розглянув справу без участі адвоката, який перебував у відпустці, і це – істотне порушення права на захист. Колегія суддів Третьої судової палати, вивчивши матеріали, зрозуміла: тут не все однозначно.
Річ у тім, що раніше Касаційний кримінальний суд у постанові від 5 липня 2023 року (справа № 722/889/21) висловив позицію, за якою відпустка захисника – це поважна причина для відкладення судового засідання. Але колегія суддів із таким підходом не погодилася. Вона вирішила, що оцінювати подібні ситуації треба через призму добросовісності процесуальної поведінки. Так справа № 285/1242/17 опинилася на столі об’єднаної палати.
Хронологія, яка багато пояснює
Давайте відновимо перебіг подій в апеляційному суді, бо саме він став вирішальним.
На момент апеляційного розгляду обвинуваченого захищали четверо адвокатів. Суд призначив засідання на 30 червня 2025 року – жоден захисник не з’явився. Один був зайнятий в іншому процесі, другий на лікарняному, третій розірвав договір із клієнтом. Перенесли на 2 липня – та сама картина. Потім на 7 липня – знову неявка.
Суд призначив безоплатного захисника через систему БПД. Новий адвокат заявив, що не готовий: не ознайомився з матеріалами, не мав конфіденційної розмови з підзахисним. Усе це відбувалося на тлі критичного наближення строку давності притягнення до кримінальної відповідальності – до його спливу залишався приблизно місяць.
А далі – ще цікавіше. Обвинувачений між 2 і 13 квітня 2025 року відмовився від трьох захисників, які вели його справу тривалий час і знали всі її нюанси. І ось 13 липня один із адвокатів повідомляє: я у відпустці з 14 по 30 липня. Інший розриває договір. Третій просто не з’являється без пояснень.
Апеляційний суд таки провів розгляд 16 липня 2025 року – без участі захисника, який поїхав у відпустку.
Баланс, який шукав Верховний Суд
Об’єднана палата підійшла до питання системно. Вона не стала оцінювати, чи зловживав конкретний адвокат своїми правами – це не було головним. Суд поставив питання ширше: чи порушило проведення апеляційного розгляду без захисника право на захист настільки істотно, що рішення треба скасовувати?
І ось тут Верховний Суд нагадав про статтю 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод – право на життя. Держава зобов’язана створити ефективну судову систему, яка захищає життя, зокрема й від дорожньо-транспортних пригод. Вимога оперативності тут не просто формальність – це частина міжнародних зобов’язань України.
Коли суд має справу з ДТП, де загинули люди, він не може просто нескінченно відкладати засідання. Особливо, коли строк давності от-от спливе і винний ризикує взагалі уникнути відповідальності. Саме в такій ситуації опинився апеляційний суд: з одного боку – право обвинуваченого на кваліфікований захист, з іншого – обов’язок держави забезпечити притягнення до відповідальності за смертельну аварію.
Що вирішив суд і чому це важливо
Об’єднана палата звернула увагу на декілька факторів, які в сукупності виправдовували рішення апеляційного суду.
По-перше, сам засуджений своїми діями створив ситуацію, коли його адвокати, добре обізнані зі справою, не змогли брати участь у розгляді. Відмова від трьох захисників за два тижні до спливу строку давності – це рішення, наслідки якого обвинувачений мав усвідомлювати.
По-друге, апеляційний розгляд у цій справі не передбачав допиту свідків чи експертів, тобто тих процесуальних дій, де присутність адвоката є критично важливою. Основний масив роботи вже був зроблений на стадії підготовки апеляційних скарг.
По-третє – і це, мабуть, найцікавіше – Верховний Суд зазначив: якщо у сторони захисту були аргументи, які вона не змогла донести через відсутність адвоката в апеляції, вона могла зробити це в касаційній скарзі. Однак жодного такого аргументу наведено не було.
Ключовий висновок, який сформулювала об’єднана палата, звучить так: рішення про проведення розгляду без адвоката суд ухвалює з огляду на всі обставини провадження – складність справи, наявність раніше викладених позицій, присутність інших захисників, пояснення обвинуваченого. Якщо суд таки проводить засідання без адвоката, він має максимально компенсувати його відсутність іншими процесуальними засобами.
А що з іншими аргументами захисту?
Окремо варто згадати спробу сторони захисту довести, що причиною ДТП були дії водія Mazda, який перевищив швидкість. Мовляв, якби він їхав із дозволеною швидкістю, зіткнення можна було б уникнути.
Суди ретельно перевірили цю версію. Експертизи показали: навіть рухаючись із максимально дозволеною швидкістю 110 км/год, водій Mazda не мав технічної можливості уникнути зіткнення після того, як автопоїзд DAF раптово виїхав на його смугу. Небезпечну ситуацію створив саме водій вантажівки, порушивши одразу кілька пунктів Правил дорожнього руху.
Також захист намагався визнати недопустимим протокол слідчого експерименту – мовляв, обвинуваченого допитували як свідка, що суперечить Кримінальному процесуальному кодексу України. Але Верховний Суд з’ясував: ані експерти, ані суди попередніх інстанцій не використовували результати того експерименту для обґрунтування винуватості. Тож навіть якщо формальне порушення й було, на правильність висновків воно не вплинуло.
Крім того, об’єднана палата не знайшла підстав для задоволення скарги потерпілої, яка просила застосувати до засудженого умовне звільнення від відбування покарання. Суд першої інстанції призначив 6 років – це близько до мінімальної межі санкції (5 років), врахувавши всі дані про особу винного, зокрема його вік, сімейний стан, відсутність судимостей. Водночас суд не міг проігнорувати того, що засуджений не визнав вини, не вибачився перед потерпілими і не вжив жодних заходів для відшкодування шкоди – навіть через вісім років після аварії.
Справа № 285/1242/17 стала ще одним нагадуванням: процесуальні права не є абсолютним щитом. Коли їх використання межує з маніпуляцією, а на іншій чаші терезів – загибель людей і ризик уникнення відповідальності, суд зобов’язаний шукати баланс. І саме цей баланс об’єднана палата й окреслила у своєму рішенні від 1 червня 2026 року.