Преюдиційні обставини – це ті факти, які суд не перевіряє повторно, бо їх уже встановило інше судове рішення, що набрало законної сили. Звучить ніби складно, але насправді принцип простий: не можна двічі доводити одне й те саме. Уявіть, що ви вже виграли спір про право власності на будинок – і ось через рік інший суд у новій справі не вимагатиме від вас знову приносити ті самі документи. Він просто візьме до уваги попереднє рішення. Саме так працює механізм преюдиції.
Цей принцип яскраво проявився у справі № 362/643/21, яку 10 січня 2025 року розглянув Верховний Суд. Давайте розберемо цю історію – вона показова і допоможе зрозуміти, чому не варто ігнорувати вже ухвалені судові рішення.
З чого все почалося
Військовослужбовець звернувся до своєї частини з рапортом про зарахування на квартирний облік ще 5 лютого 2018 року. Хотів, щоб його з дружиною визнали такими, що потребують поліпшення житлових умов, і поставили у списки на першочергове отримання житла як учасника бойових дій. Підстава – пункт 2.10 Інструкції, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 30 листопада 2011 року № 737.
Але далі почалася справжня епопея. У березні 2018-го чоловіка звільнили зі служби. Житлова комісія його рапорт так і не розглянула. Потім, уже в лютому 2019 року, на підставі рішення Чернігівського окружного адміністративного суду його поновили на службі. Військовослужбовець знову подав рапорти – у квітні й травні 2019-го, просив нарешті розглянути його первинне звернення.
20 травня 2019 року житлова комісія зібралася на засідання (протокол № 5) і відмовила. Причина – брак необхідних документів. Чоловік із цим не погодився і пішов до суду.
Дві справи – одне питання
Тут важливий момент: позивач подав не один позов, а фактично ініціював два судові процеси. У червні 2019 року він звернувся до адміністративного суду – це справа № 750/6370/19. У ній він просив скасувати протокол житлової комісії від 20 травня 2019 року та зобов’язати військову частину зарахувати його на квартирний облік.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 14 травня 2021 року в задоволенні позову відмовили повністю. Шостий апеляційний адміністративний суд 22 грудня 2021 року залишив це рішення без змін. Верховний Суд у жовтні 2022-го повернув касаційну скаргу без розгляду. Тобто рішення набрало законної сили й стало остаточним.
І от що принципово: у тій справі суд встановив – рапорт від 5 лютого 2018 року був розглянутий, і житлова комісія ухвалила обґрунтоване рішення про відмову. Це зафіксовано в мотивувальній частині судового акта.
Паралельно, ще в січні 2021 року, той самий військовослужбовець подав цивільний позов – уже наша справа № 362/643/21. Він просив визнати дії військової частини неправомірними, зобов’язати розглянути рапорт від 5 лютого 2018 року та стягнути 5000 гривень моральної шкоди.
Як спрацювала преюдиція
Суд першої інстанції частково задовольнив позов. Васильківський міськрайонний суд 24 квітня 2023 року вирішив: відповідач не надав жодних доказів того, що рапорт від 5 лютого 2018 року взагалі розглядався. Тому суд зобов’язав житлову комісію розглянути цей рапорт. У відшкодуванні моральної шкоди відмовив.
Проте апеляційний суд подивився на ситуацію інакше. Київський апеляційний суд 31 жовтня 2023 року скасував рішення в частині задоволених вимог. Чому? Бо існує рішення в адміністративній справі № 750/6370/19, яке набрало законної сили. А в ньому чітко встановлено: рапорт розглянули, рішення прийняли. І сторони в обох справах ті самі.
Ось тут і вступає в дію частина четверта статті 82 Цивільного процесуального кодексу України. Вона говорить: обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи за участю тих самих осіб. Це і є преюдиційні обставини в дії.
Іншими словами, не можна прийти в інший суд і сказати: «А от у тій справі суд помилився, давайте ви вирішите по-іншому». Преюдиція блокує таку можливість. Вона гарантує стабільність судових рішень і не дає плодити суперечливі вердикти.
Що сказав Верховний Суд
Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду погодився з апеляцією. У постанові від 10 січня 2025 року колегія суддів наголосила: рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 14 травня 2021 року у справі № 750/6370/19 встановило факт розгляду рапорту. Це преюдиційні обставини, і вони не потребують повторного доведення.
Крім того, Верховний Суд послався на власну усталену практику. Ще у квітні 2018 року Об’єднана палата Касаційного цивільного суду пояснила: преюдицію створюють виключно ті обставини, які суд безпосередньо досліджував і які знайшли відображення в мотивувальній частині рішення. Аналогічну позицію займала й Велика Палата Верховного Суду у справі № 917/1345/17.
Доводи касаційної скарги зводилися до того, що позивач не згоден із рішенням адміністративного суду. Він вважав, що там неправильно оцінили докази. Але Верховний Суд чітко відповів: незгода з одним судовим рішенням не може бути підставою для скасування іншого. Правопорядок не допускає «колізії» судових рішень – коли два суди кажуть протилежне про одне й те саме.
Ключове правило, закріплене в частині четвертій статті 82 Цивільного процесуального кодексу України, працює залізно: факти, встановлені остаточним судовим рішенням, – це аксіома для всіх наступних процесів між тими самими сторонами. Їх не можна ігнорувати, навіть якщо новий суд вважає, що попередній помилився.
Практичний урок
З цієї історії варто винести просту річ: якщо ви вже пройшли судовий процес і рішення набрало законної сили – воно має значення для всіх ваших майбутніх спорів із тим самим опонентом. Факти, які там зафіксовані, більше не є предметом дискусії. Вони стають фундаментом, на якому будуватимуться наступні рішення.
Тому, до речі, так важливо серйозно ставитися до кожного судового процесу – навіть якщо він здається вам дрібним чи попутним. Його результат може несподівано випливти через роки в зовсім іншій справі. І тоді залишиться лише констатувати: преюдиційні обставини вже встановлені, шлях до їх перегляду закритий.
Касаційну скаргу військовослужбовця Верховний Суд залишив без задоволення, а постанову Київського апеляційного суду від 31 жовтня 2023 року – без змін. Фінальна крапка в цій справі поставлена.