Чи можливе примирення винного з потерпілим, якщо злочин призвів до смерті людини? Саме на це питання довелося відповідати Великій Палаті Верховного Суду у справі №439/397/17 – і відповідь виявилася несподіваною для багатьох юристів-практиків.
Уявіть ситуацію: лікар припустився фатальної помилки під час медичної маніпуляції. Дитина померла. Батьки, хоч і втратили найріднішу людину, вирішили пробачити лікаря – мовляв, він не мав злого умислу, все сталося через недбалість. До того ж він повністю компенсував родині завдані збитки. Чи достатньо цього, щоб суд закрив кримінальне провадження, звільнивши винуватця від відповідальності?
Саме так сталося у Бродівському районному суді Львівської області. Та чи законно це? Давайте розбиратися.
Що трапилося: суть історії
У квітні 2016 року лікар-анестезіолог Бродівської центральної районної лікарні під час чергування надавав допомогу малолітньому пацієнту. Проводячи катетеризацію лівої підключичної вени, він порушив загальноприйняту техніку цієї маніпуляції. Результат – смерть дитини, яку констатували того ж дня о 8:50 ранку у відділенні анестезіології та реанімації.
Лікаря обвинуватили за частиною 2 статті 140 Кримінального кодексу України – неналежне виконання професійних обовʼязків медичним працівником, що спричинило тяжкі наслідки.
А далі почалося найцікавіше.
«Ми пробачаємо»: позиція батьків і рішення судів
Батьки загиблої дитини, визнані потерпілими у кримінальному провадженні, заявили: вони примирилися з обвинуваченим. Жодних претензій до нього не мають, шкоду їм повністю відшкодовано.
Суд першої інстанції задовольнив клопотання захисту. Логіка була такою: лікар раніше не судимий, злочин вчинив уперше, це необережний злочин середньої тяжкості (не корупційний), з потерпілими примирився, збитки відшкодував. Чим не підстави для статті 46 Кримінального кодексу України?
13 квітня 2017 року Бродівський районний суд ухвалив: звільнити лікаря від кримінальної відповідальності у звʼязку з примиренням винного з потерпілим. Кримінальне провадження закрити.
Апеляційний суд Львівської області 10 жовтня 2017 року залишив це рішення без змін. Здавалося б – крапка. Але прокурор подав касаційну скаргу.
У чому проблема: різна практика судів
Прокурор наполягав: суди переплутали примирення з відшкодуванням шкоди. Це різні речі, і стаття 46 Кримінального кодексу України вимагає обох умов одночасно.
Колегія суддів Касаційного кримінального суду, вивчивши справу, виявила серйозну проблему. Виявилося, що українські суди по-різному застосовують статтю 46 КК України у випадках, коли злочин призвів до смерті. Одні суди кажуть: смерть – шкода незворотна, відшкодувати чи усунути її неможливо, отже, і примирення винного з потерпілим тут недоречне. Інші – задовольняють такі клопотання, як у Бродівській справі.
Чесно кажучи, такий різнобій – пряма загроза принципу правової визначеності. Тому справу №439/397/17 передали на розгляд Великої Палати Верховного Суду – як таку, що містить виключну правову проблему.
Хто такий «потерпілий» у статті 46 КК?
Ось тут криється ключовий момент. У праві є два різні поняття «потерпілий».
Перше – кримінально-правове. Це безпосередня жертва злочину: людина, якій заподіяно фізичну, моральну чи майнову шкоду. Цей статус виникає автоматично в момент вчинення злочину – незалежно від будь-яких заяв чи процесуальних рішень.
Друге – кримінально-процесуальне. Це учасник провадження з відповідними правами та обовʼязками, визначений статтею 55 Кримінального процесуального кодексу України. І тут є важливий нюанс: якщо жертва злочину померла, КПК дозволяє визнати потерпілими її близьких родичів. Тобто відбувається своєрідне процесуальне правонаступництво.
Велика Палата дійшла чіткого висновку: у статті 46 КК України термін «потерпілий» вжито саме в кримінально-правовому, а не процесуальному значенні. І це принципово.
Чому це важливо: право, яке не можна передати
Право на примирення – глибоко особисте. Це природне право людини, нерозривно повʼязане з нею самою. Не можна сказати за іншого: «я тебе прощаю», коли цей інший уже нічого не може сказати.
Батьки загиблої дитини можуть пробачити лікаря по-людськи. Але чи можуть вони реалізувати це прощення як юридичний факт у розумінні статті 46 Кримінального кодексу України? Велика Палата відповіла: ні, не можуть. Бо справжній потерпілий – дитина, якій безпосередньо заподіяно смерть, – фізично відсутній. Його волю ніхто не може ані висловити, ані замінити.
Інший підхід означав би, що до родичів померлого переходять не лише процесуальні права, а й сама воля жертви. А це суперечить самій суті кримінального закону.
Незворотність: коли шкоду не можна «усунути»
Крім питання про субʼєкта примирення, є ще один барʼєр. Стаття 46 КК України вимагає, щоб винний «відшкодував завдані збитки або усунув заподіяну шкоду». Ключове слово – «усунув».
Смерть – явище незворотне. Стаття 52 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоровʼя» чітко визначає момент незворотної смерті. Життя, яке стаття 3 Конституції України проголошує найвищою соціальною цінністю, не можна «відшкодувати». Його не можна повернути. Не можна зробити вигляд, ніби нічого не сталося.
Саме тому шкода у вигляді смерті не піддається ані відшкодуванню, ані усуненню в розумінні статті 46 КК України. А отже – одна з обовʼязкових умов для примирення винного з потерпілим просто не може бути виконана.
Що вирішила Велика Палата
16 січня 2019 року Велика Палата Верховного Суду ухвалила: скасувати рішення Бродівського районного суду та Апеляційного суду Львівської області, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Суд сформулював правовий висновок, обовʼязковий для всіх судів України. Його суть у трьох тезах:
По-перше, потерпілий у статті 46 КК України – це лише безпосередня жертва злочину, а не процесуальний правонаступник.
По-друге, якщо злочин спричинив смерть потерпілого, ніхто інший не може висловити волю померлого щодо примирення. Право на прощення не передається у спадок.
По-третє, шкода у вигляді смерті має незворотний характер, тому не може вважатися відшкодованою чи усунутою. А без цього стаття 46 Кримінального кодексу України не працює.
Що це означає на практиці
Рішення Великої Палати поставило крапку в багаторічних дискусіях. Відтепер суди не можуть звільняти від кримінальної відповідальності за статтею 46 КК України у справах, де злочин призвів до чиєїсь смерті. Жодні домовленості з родичами, жодні розписки про відшкодування збитків не змінюють цього правила.
Але – тут важливий момент – це не означає, що родичі загиблого втрачають право на компенсацію. Кримінальний процесуальний кодекс України, зокрема частина 6 статті 55, як і раніше, дозволяє їм отримати статус потерпілих у провадженні. Вони мають право на повне відшкодування завданої шкоди. Просто це відшкодування тепер впливатиме на призначення покарання та умови його відбування, а не на саму можливість уникнути відповідальності.
Тонка, але принципова відмінність, чи не так?