Призначення військовослужбовця опікуном – чи можливо це юридично? Саме це питання вирішувала Об’єднана палата Касаційного цивільного суду Верховного Суду 22 червня 2026 року у справі № 305/1557/24. І відповідь виявилася не такою однозначною, як могло здатися на перший погляд.
Уявіть ситуацію. Ваш близький родич через тяжкий психічний розлад не здатен сам про себе подбати. Ви – єдина людина, яка роками за ним доглядала: купувала ліки, продукти, супроводжувала до лікарів, готувала їжу. Але є нюанс – ви військовослужбовець, призваний за мобілізацією. Чи дозволить суд вам офіційно стати опікуном? Саме в такій життєвій ситуації опинився ОСОБА_1 – племінник ОСОБА_2, який з дитинства мав інвалідність ІІ групи.
Про кого йшлося у справі
ОСОБА_2 – людина з діагнозом «олігофренія в стадії вираженої дебільності». З 1982 року він перебував під наглядом психіатра. Судово-психіатрична експертиза, проведена Закарпатською філією судових експертиз, підтвердила: чоловік має хронічний стійкий психічний розлад у вигляді помірної розумової відсталості. За своїм психічним станом він не здатен розуміти значення своїх дій і керувати ними.
Племінник роками здійснював за ним постійний догляд. Це підтвердили сусіди, це зафіксував акт обстеження матеріально-побутових умов. Орган опіки та піклування виконавчого комітету Ясінської селищної ради навіть видав офіційне подання – рекомендував призначити опікуном саме племінника. Інших родичів, які могли б узяти на себе опіку, начебто не було.
Здавалося б – усе очевидно. Однак суди першої та апеляційної інстанцій вирішили інакше.
Чому суди відмовили племіннику
Рахівський районний суд у грудні 2024 року визнав ОСОБА_2 недієздатним – із цим ніхто не сперечався. А от у призначенні опікуном племінника відмовив. Натомість тимчасово поклав обов’язки опікуна на сам орган опіки та піклування. Закарпатський апеляційний суд у червні 2025 року це рішення підтримав.
Логіка була такою. По-перше, подання органу опіки сформульоване обережно: «вважає за доцільне рекомендувати». Тобто це рекомендація, а не імперативна вказівка для суду. По-друге, і це ключове – заявник проходить військову службу за мобілізацією. Апеляційний суд послався на постанови Верховного Суду від 24 грудня 2024 року (справа № 716/662/24) та від 27 лютого 2025 року (справа № 344/2344/24). У них було зазначено: якщо особа призвана за мобілізацією, вона фактично не може виконувати обов’язки опікуна.
До того ж суд зауважив, що в недієздатного є інші рідні та близькі особи, які могли б допомагати – хай навіть не на постійній основі.
Племінник подав касаційну скаргу. Його ключовий аргумент: жоден закон прямо не забороняє призначення військовослужбовця опікуном. А відмова лише через факт служби порушує конституційний принцип рівності громадян.
Що насправді написано в законі
Тут важливий момент, і давайте розберемо його уважно.
Цивільний кодекс України у статті 64 наводить вичерпний перелік осіб, які не можуть бути опікунами. Це лише дві категорії: ті, кого позбавили батьківських прав (якщо права не поновлені), і ті, чия поведінка та інтереси суперечать інтересам підопічного. Жодного слова про військовослужбовців. І розширювати цей перелік суд не має права.
Крім того, частина третя статті 63 Цивільного кодексу України прямо каже: опікун призначається переважно з осіб, які перебувають у сімейних, родинних відносинах із підопічним, з урахуванням особистих стосунків і можливості виконувати обов’язки опікуна. Племінник, який роками доглядав за дядьком, очевидно підпадає під цей критерій.
А тепер поглянемо на Закон України «Про військовий обов’язок і військову службу». У частині дванадцятій статті 26, абзаці 15 пункту 3, чітко передбачено: військовослужбовець може бути звільнений зі служби під час воєнного стану через необхідність здійснювати опіку над особою, визнаною судом недієздатною. Умова – щодо цієї особи не здійснюють опіку інші люди.
Тобто законодавець уже передбачив механізм. Закон не ставить бар’єр – він пропонує рішення. Призначили опікуном? Звільняйся зі служби на цій законній підставі. Логіка тут проста: держава визнає опіку над недієздатною особою поважною сімейною обставиною, яка об’єктивно унеможливлює подальше проходження служби.
Ключовий висновок Верховного Суду
Об’єднана палата Касаційного цивільного суду сформулювала правову позицію, яка має значення для всіх аналогічних справ у майбутньому. Звучить вона так: сам по собі факт проходження військової служби не може розглядатися як автоматична та безумовна перешкода для призначення військовослужбовця опікуном.
Інше тлумачення, зазначив суд, призводило б до встановлення непередбаченого законом додаткового обмеження прав особи. А це суперечило б статті 24 Конституції України – принципу рівності конституційних прав і свобод громадян. Навіть в умовах воєнного стану, коли стаття 64 Конституції допускає певні обмеження прав, рівність громадян залишається непорушною.
Суд також наголосив: єдиною законною підставою для обмеження права військовослужбовця бути опікуном є наявність інших осіб, які реально здійснюють або можуть здійснювати опіку. Причому йдеться не про «юридичну наявність» родичів десь у документах. Якщо інший член сім’ї сам перебуває на військовій службі, у полоні чи у місцях позбавлення волі – він вважається відсутнім у розумінні цієї норми.
Колегія суддів також послалася на низку власних попередніх рішень щодо застосування статті 26 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» (справи № 420/23353/23, № 580/4512/23, № 380/16966/24), які підтверджують цей підхід.
Чому ж касаційну скаргу залишили без задоволення
Парадокс? Лише на перший погляд. Сформулювавши прогресивний правовий висновок, Верховний Суд водночас залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін. Річ у тім, що суди першої та апеляційної інстанцій встановили конкретний факт: у недієздатного ОСОБА_2 є інші близькі особи, які можуть бути опікунами. А суд касаційної інстанції не має права переоцінювати фактичні обставини справи – це прямо заборонено статтею 400 Цивільного процесуального кодексу України.
Іншими словами: якби племінник був єдиним, хто реально міг би стати опікуном, – рішення могло бути іншим. Але оскільки суди встановили наявність альтернативи, відмова в призначенні саме військовослужбовця була визнана правомірною.
До речі, є ще один важливий аспект, про який згадав Верховний Суд, – ризик зловживання правом. Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися для уникнення військової служби. Якщо суд запідозрить, що справжня мета заявника – не турбота про родича, а бажання демобілізуватися, це стане додатковою перешкодою для призначення опікуном.
Поки справа розглядалася, ОСОБА_2 помер – у вересні 2025 року. Але оскільки суди попередніх інстанцій ухвалили законні й обґрунтовані рішення, смерть особи, над якою встановлювалася опіка, не стала підставою для закриття провадження. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів – без змін.
Що це означає для інших
Рішення у справі № 305/1557/24 закріплює чітке правило: статус військовослужбовця не є автоматичною перешкодою для того, щоб стати опікуном. Якщо ви – єдина людина, яка може здійснювати опіку над недієздатним родичем, ваш мобілізаційний статус не повинен стати причиною відмови. Однак якщо є інші родичі, які реально здатні виконувати функції опікуна, – суд, найімовірніше, призначить когось із них.
Колегія суддів Об’єднаної палати також наголосила: відмова призначити конкретну особу опікуном не звільняє орган опіки та піклування від обов’язку вирішити це питання. Недієздатна людина не залишиться беззахисною – держава в особі відповідного органу зобов’язана подбати про неї в будь-якому разі.