Програма для кривдників – це не просто набір лекцій, які можна формально «відсидіти» для галочки. Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначає її як комплекс спеціальних заходів, розроблених з урахуванням оцінки ризиків. І хоча сама назва звучить дещо казенно, за нею стоїть цілком конкретна робота: фахівці допомагають учасникам розібратися з причинами власної агресії, навчитися контролювати емоції та будувати стосунки без насильства.
Головна мета цього механізму звучить амбітно – змінити насильницьку модель поведінки людини, розповіли в Херсонському апеляційному суді. Але якщо розкласти її на складові, стає зрозуміліше. По-перше, сформувати навички ненасильницького спілкування. По-друге, виховати відповідальне ставлення до власних дій та їхніх наслідків. По-третє, допомогти побудувати здорові взаємини в сім’ї та приватному житті. Це не покарання в класичному розумінні – радше спроба виправити ситуацію на тому рівні, де формуються стійкі патерни поведінки.
З чого складається програма
Типову програму затверджено наказом Міністерства соціальної політики України. Вона має чітку структуру і складається з кількох послідовних етапів. Кожен із них виконує свою функцію, і пропускати щось не вийде.
Перший етап – діагностичний. Фахівці оцінюють рівень ризику, вивчають конкретну ситуацію, визначають індивідуальні особливості учасника. Тут важливий момент: програма не є універсальною «пігулкою» для всіх. Вона адаптується під конкретну людину. Те, що спрацювало з одним учасником, може виявитися абсолютно неефективним для іншого.
Другий етап – мотиваційна робота. І це, мабуть, найскладніша частина. Без щирого бажання змінитися будь-які, навіть найкращі методики будуть марними. Фахівці допомагають учаснику усвідомити просту, але непросту для прийняття річ: насильство – це не спосіб вирішення проблем, а їхнє поглиблення. І поки людина не визнає це сама, рухатися далі немає сенсу.
Третій етап – безпосередня корекція поведінки. Тут починається практична робота: людина вчиться розпізнавати тригери, які запускають агресію, опановує техніки самоконтролю, формує нові, соціально прийнятні моделі реагування на конфліктні ситуації. Простіше кажучи, замість звичного «вдарив – бо розлютився» напрацьовується інший сценарій: «розлютився – зупинився – видихнув – поговорив».
Добровільно чи примусово: два шляхи
Програма для кривдників передбачає два способи потрапити на неї. Перший – добровільний. Якщо людина сама розуміє, що має проблему з контролем гніву, і справді хоче змінити свою поведінку, вона може звернутися до відповідних фахівців самостійно. Жодних перепон для цього немає – достатньо бажання.
Другий шлях – за рішенням суду. І отут починається найцікавіше. Законодавство дає суду право зобов’язати кривдника пройти програму. Строк встановлено від трьох місяців до одного року. Це не рекомендація, не порада і не побажання – це обов’язкове до виконання рішення.
Реалізацію таких програм забезпечують спеціально підготовлені фахівці, які пройшли відповідне навчання. Тобто це не просто психологи широкого профілю, а люди з конкретною спеціалізацією саме у сфері протидії домашньому насильству.
Коли ж суд приймає рішення про направлення? Давайте розбиратися – тут є свої нюанси для адміністративних і кримінальних справ.
Адміністративні справи: що каже КУпАП
У справах про адміністративні правопорушення питання направлення на програму врегульоване статтею 39-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Механізм такий: суд розглядає справу про домашнє насильство або насильство за ознакою статі, вирішує питання про накладення стягнення – і водночас оцінює, чи потрібно направити порушника на програму.
Ключові статті, в яких фігурують ці правопорушення, – 173-2 та 173-6 КУпАП. Перша стосується домашнього насильства (зокрема щодо дітей), невиконання термінового заборонного припису або неповідомлення про місце тимчасового перебування. Друга – насильства за ознакою статі. Саме у справах за цими статтями суд зобов’язаний оцінити, чи є необхідність направити порушника на проходження програми.
І тут є нюанс, про який варто знати. Стаття 283 КУпАП вимагає, щоб постанова суду у справах за статтями 173-2 і 173-6 обов’язково містила обґрунтування – чому порушника направили на програму або, навпаки, чому вирішили цього не робити. Суд не може просто «забути» про цей момент або відбутися загальною фразою. Він зобов’язаний пояснити свою позицію.
Коли рішення ухвалене, постанова у триденний строк із дня набрання законної сили надсилається до суб’єкта, відповідального за виконання програми. Тобто запускається цілком конкретний механізм контролю – це не листок паперу, який губиться в бюрократичних лабіринтах.
Кримінальні справи: ширший контекст
У кримінальному провадженні направлення на програму для кривдників працює дещо інакше. Тут вона застосовується як один з обмежувальних заходів відповідно до статті 91-1 Кримінального кодексу України.
Логіка така: цей захід застосовується в інтересах потерпілої особи, але не замість покарання, а разом із ним. Суд призначає покарання, не пов’язане з позбавленням волі, – або звільняє особу від кримінальної відповідальності чи покарання – і паралельно зобов’язує пройти програму.
Найочевидніша підстава для цього – стаття 126-1 КК України, яка безпосередньо передбачає відповідальність за домашнє насильство. Йдеться про умисне систематичне вчинення фізичного, психологічного або економічного насильства щодо подружжя, колишнього подружжя або іншої особи, з якою винний перебуває чи перебував у сімейних або близьких відносинах.
Але тут є суттєве уточнення, яке сформулював Верховний Суд. Кримінальним правопорушенням, пов’язаним із домашнім насильством, може бути будь-який злочин, обставини якого містять ознаки такого насильства – фізичного, психологічного, сексуального чи економічного. І не має значення, чи вказано це прямо в диспозиції відповідної статті Кримінального кодексу.
Що це означає на практиці? Суд може направити на програму не лише у «профільній» справі за статтею 126-1, а й у провадженнях про умисні тілесні ушкодження, побої та мордування, погрози, незаконне позбавлення волі, сексуальне насильство. Головна умова – ці дії вчинені в контексті домашнього насильства щодо людини, з якою винний перебуває у сімейних або близьких стосунках. Оцінку того, чи є підстави для направлення, суд робить індивідуально, з урахуванням усіх конкретних обставин справи.
Обговорити цю новину у моєму телеграм-каналі Адвокат Олег Лукьянчиков