Дотримання процедури призову під час мобілізації – це не бюрократична примха, а реальний інструмент захисту прав людини. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2026 року у справі №160/12324/26 це наочно підтверджує. Суд частково задовольнив позов військовозобов’язаного, якого мобілізували з грубими процедурними порушеннями, і зобов’язав військову частину його звільнити. Давайте розберемося, що саме пішло не так і чому це рішення важливе.
Що сталося: хронологія подій
У лютому 2026 року чоловік добровільно з’явився до районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки. Замість стандартного алгоритму – вручення повістки, уточнення даних, направлення на військово-лікарську комісію – його, за твердженням позивача, фактично утримували в приміщенні ТЦК з 9 по 11 лютого.
Далі – медичний огляд. 9 лютого чоловік пройшов військово-лікарську комісію при одному з медичних закладів Дніпра. За результатами огляду лікарі виявили в нього цілий букет захворювань: гастроезофагеальний рефлюкс з езофагітом, ураження попереково-крижових корінців, прогресуючу судинну лейкоенцефалопатію, вертеброгенну люмбоішалгію з больовим синдромом. І попри все це ВЛК визнала його придатним до військової служби – згідно з графою III Розкладу хвороб, затвердженого наказом Міністерства оборони України №402 від 14 серпня 2008 року.
Уже 10 лютого начальник ТЦК видав наказ №146/М про призов військовозобов’язаного на службу під час мобілізації, а 11 лютого командир військової частини зарахував його до списків особового складу наказом №48. Усе сталося блискавично – три дні від явки до ТЦК до відправлення у військову частину.
На чому ґрунтувався позов
Позивач стверджував, що процедуру призову під час мобілізації було порушено на кожному етапі. По-перше, йому не вручали жодної повістки – ані для уточнення даних, ані для проходження ВЛК, ані для відправлення до військової частини. По-друге, медичний огляд провели без належного направлення, сформованого через електронний реєстр «Оберіг» із кваліфікованим електронним підписом. По-третє, чоловік повідомляв лікарів про свої хвороби, але не міг надати додаткові медичні документи – його просто не випускали з приміщення ТЦК.
Крім того, позивач намагався оскаржити й саму постанову ВЛК, яка визнала його придатним. Він наполягав, що за наявних діагнозів комісія мала б ухвалити зовсім інше рішення. Але тут суд зайняв однозначну позицію – оцінювати медичні висновки по суті він не може, це не його компетенція.
Що відповідали відповідачі
Територіальний центр комплектування наполягав на законності своїх дій. Головний аргумент: позивач не надав документів, які б підтверджували право на відстрочку або непридатність до служби. А якщо ВЛК визнала людину придатною, то й наказ про призов – цілком правомірний.
Військова частина діяла за стандартною логікою: отримали мобілізованого з ТЦК – зарахували до списків. Командир просто виконав свій обов’язок. Жодних підстав сумніватися в законності призову в нього не було.
Медичний заклад, на базі якого працювала ВЛК, пояснив: під час огляду лікарі перевірили електронну систему охорони здоров’я (ЕСОЗ) і знайшли там медичні записи позивача з 2020 року. Виявлені захворювання, згідно з Розкладом хвороб, не є перешкодою для служби. А паперових документів про тяжчі хвороби чи довідок МСЕК чоловік комісії не надав. Отже, висновок про придатність – законний. До речі, два інші відповідачі – Департамент охорони здоров’я та сама ВЛК – взагалі не подали відзивів, тож щодо них справу розглянули за наявними матеріалами.
Юридична рамка: що каже Порядок №560
Ключовий документ, який регулює процедуру призову під час мобілізації, – це Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затверджений постановою Кабінету Міністрів України №560 від 16 травня 2024 року (далі – Порядок №560).
Пункти 50–54 цього Порядку №560 детально описують, як має відбуватися оповіщення військовозобов’язаного. Якщо громадянин порушує правила військового обліку, старший групи оповіщення пропонує йому прослідувати до ТЦК – і для цього оформляється та вручається повістка. Відмовився? Складається акт відмови. І лише коли він відмовляється йти до ТЦК, поліцейський має право провести адміністративне затримання зі складанням протоколу за статтями 261–262 КУпАП.
Пункт 74-1 Порядку №560 вимагає, щоб направлення на ВЛК формувалося в електронній формі через Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов’язаних та резервістів із накладенням кваліфікованого електронного підпису в день формування. Роздруковане направлення реєструється в журналі за формою згідно з додатком 12 і видається під особистий підпис.
А пункт 89 встановлює: повістка про призов на військову службу та відправлення до місця служби вручається під особистий підпис або надсилається поштою. Сам призов оформляється наказом керівника ТЦК – це пункт 81 того ж Порядку.
Чому суд став на бік позивача
Суд звернув увагу на простий, але разючий момент: ТЦК не надав жодних доказів, які б підтверджували дотримання процедури. У матеріалах справи не виявилося ані повісток, вручених позивачеві під підпис, ані направлення на ВЛК із QR-кодом та електронним підписом, ані записів у журналі реєстрації направлень, ані актів відмови від отримання повісток.
Простіше кажучи, відповідач просто не зміг довести, що діяв за правилами. А за частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України саме на відповідача покладається обов’язок доводити правомірність своїх рішень.
Спираючись на практику Європейського суду з прав людини – зокрема, рішення у справах «Рисовський проти України» та «Москаль проти Польщі» – суд нагадав важливий принцип: ризик будь-якої помилки державного органу має покладатися на державу, а не на особу. Державні органи, які не дотримуються своїх же процедур, не можуть отримувати вигоду від власних порушень.
Крім того, суд послався на правову позицію Верховного Суду з постанови від 30 червня 2026 року у справі №138/36/24: недоліки в належному врядуванні не можуть тлумачитися проти інтересів особи. І на постанову Касаційного адміністративного суду від 12 вересня 2024 року у справі №640/21435/22, де сформульовано ключовий принцип: під час оцінки процедурних порушень треба з’ясувати, чи могло б рішення бути іншим за умови дотримання процедури.
У цій справі суд констатував: чоловіка фактично мобілізували примусово, без дотримання жодного з етапів, передбачених Порядком проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період. І це не формальне, а фундаментальне порушення, яке тягне скасування всіх похідних рішень.
Що вирішив суд: перемога з обмеженнями
Дніпропетровський окружний адміністративний суд частково задовольнив позов. Ось що конкретно:
- визнано протиправним і скасовано наказ начальника ТЦК від 10 лютого 2026 року №146/М про призов позивача на військову службу під час мобілізації;
- визнано протиправним і скасовано наказ командира військової частини №48 від 11 лютого 2026 року в частині зарахування позивача до особового складу;
- зобов’язано військову частину звільнити позивача з військової служби та виключити зі списків особового складу;
- стягнуто з ТЦК і військової частини судовий збір – по 1064,96 грн з кожного.
Водночас у частині оскарження постанови ВЛК суд відмовив. Аргументація тут заслуговує на окрему увагу: суди не є спеціалізованими установами в медичній сфері, тому не можуть оцінювати, чи правильно лікарі встановили діагноз і чи правильно застосували статті Розкладу хвороб. Це дискреційні повноваження самої ВЛК, і суд не вправі їх перебирати. Така правова позиція закріплена в постановах Верховного Суду від 12 червня 2020 року у справі №810/5009/18 та від 12 лютого 2021 року у справі №820/5570/16. Перевірити можна лише дотримання процедури ухвалення висновку – але не сам висновок по суті.
Ця справа – показовий приклад того, що процедура призову під час мобілізації має значення. Не тому, що бюрократія важливіша за оборону держави, а тому, що правила, які держава сама для себе встановила, зобов’язують усіх – і громадян, і посадових осіб. І коли посадова особа ці правила ігнорує, суд має повноваження це виправити.