Чи може військовослужбовець розраховувати на звільнення з військової служби через психічний розлад дружини, якщо вона має III групу інвалідності? Саме це питання стало ключовим у справі, яку розглядав Тернопільський окружний адміністративний суд 12 травня 2026 року. І відповідь – однозначно так. Але шлях до цього «так» виявився не таким простим, як хотілося б.
Давайте розберемо цю історію детально. Вона цікава не лише своїм фіналом, а й тим, як суд розтлумачив норму закону, про яку, схоже, знають не всі командири військових частин.
Про що взагалі йшлося у справі
Військовослужбовець (у рішенні він фігурує як ОСОБА_1) звернувся до командування своєї частини з рапортом про звільнення. Підстава – сімейні обставини, а саме необхідність доглядати за дружиною. У дружини – III група інвалідності, і до того ж лікар-психіатр діагностував їй змішаний тривожно-депресивний розлад (код F41.2 за МКХ-10).
Здавалося б, усе очевидно: дружина має інвалідність, встановлено психіатричний діагноз – підстава для звільнення є. Але військова частина відмовила. Чому?
Аргумент відповідача зводився ось до чого: консультативний висновок спеціаліста №26 від 23 січня 2026 року, мовляв, не замінює і не доповнює рішення експертної комісії з оцінювання повсякденного функціонування особи. Іншими словами, на думку командування, цього документа недостатньо – потрібне ще якесь рішення ЛКК чи експертної команди.
І отут починається найцікавіше. Бо суд із такою логікою не погодився. Причому досить переконливо.
Дві самостійні підстави – у чому різниця
Щоб зрозуміти позицію суду, треба уважно прочитати абзац 12 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Саме в ньому захована норма, яка стала рятівною для позивача.
Коротко: закон передбачає дві окремі підстави для звільнення військовослужбовця через сімейні обставини під час воєнного стану. Вони розділені сполучником «або», і це принципово.
Перша підстава – необхідність здійснювати догляд за дружиною (чоловіком) з III групою інвалідності, якщо інвалідність встановлена внаслідок онкологічного захворювання, відсутності кінцівок, кистей рук, стоп ніг або одного з парних органів. Тут усе жорстко прив’язано до конкретних причин інвалідності.
А от друга підстава – геть інша. Вона каже: звільнення можливе за наявності у дружини (чоловіка) з III групою інвалідності онкологічного захворювання, психічного розладу, церебрального паралічу або інших паралітичних синдромів.
Бачите різницю? У першому випадку інвалідність має бути спричинена конкретними хворобами. У другому – інвалідність може бути будь-якого походження, але обов’язково має супроводжуватися одним із перелічених діагнозів. І наш випадок – якраз другий.
Ключовий момент, який підкреслив суд: для другої підстави не потрібно окремо доводити необхідність догляду. Достатньо самого факту наявності в дружини-інваліда III групи одного з перелічених супутніх захворювань. Це, до речі, цілком логічно: сама по собі III група інвалідності не передбачає потреби в постійному сторонньому догляді – інакше це була б I або II група. Але якщо до неї додається, скажімо, психічне захворювання – ситуація змінюється.
Чому консультативний висновок – достатній доказ
Тут важливий нюанс, який військова частина або не врахувала, або свідомо проігнорувала.
Закон України «Про психіатричну допомогу» чітко визначає: діагноз психічного розладу встановлюється відповідно до Міжнародної статистичної класифікації хвороб (МКХ-10) після психіатричного огляду лікарем-психіатром. Жодних додаткових комісій для підтвердження діагнозу не потрібно.
У дружини позивача був саме такий діагноз – F41.2, змішаний тривожно-депресивний розлад. Він належить до класу V МКХ-10 «Розлади психіки та поведінки», підкласу F40-F48 «Невротичні, пов’язані зі стресом та соматоформні розлади». Це офіційно визнане психічне порушення за міжнародними стандартами, а не якась сумнівна довідка.
Консультативний висновок спеціаліста, який зафіксував цей діагноз, – і є той документ, що підтверджує наявність відповідного захворювання. Жодних додаткових рішень експертної команди для цієї конкретної підстави звільнення закон не вимагає.
Суд прямо вказав: вимога військової частини надати ще якісь документи понад консультативний висновок не ґрунтується на законі. Якщо у дружини є III група інвалідності (будь-якого походження) і діагностовано психічний розлад – підстава для звільнення за абзацом 12 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» спрацьовує автоматично.
Не дискреція, а обов’язок
Ще один важливий аспект, на якому наголосив суд: у цій ситуації у командира військової частини немає дискреційних повноважень. Тобто він не може вирішувати на власний розсуд – звільняти чи не звільняти.
Коли закон чітко перелічує підстави для звільнення і військовослужбовець надав усі необхідні документи, що підтверджують одну з таких підстав, – командир зобов’язаний видати наказ про звільнення. Жодного простору для «я так не вважаю» чи «мені здається, що цього недостатньо» тут немає.
Саме тому суд не просто визнав дії військової частини протиправними, а й зобов’язав її звільнити позивача з військової служби. Це рішення – не рекомендація і не порада. Це імператив, обов’язковий до виконання.
До речі, суд також стягнув з військової частини на користь позивача судовий збір – 1064 гривні 96 копійок. Невелика, але приємна компенсація за те, що довелося витрачати час і нерви на відстоювання свого права в суді.
Що це означає для інших військовослужбовців
Ситуація, описана в цьому рішенні, насправді досить поширена. Багато військовослужбовців стикаються з тим, що командування відмовляє у звільненні за сімейними обставинами, вимагаючи якихось додаткових документів або просто ігноруючи рапорти.
Якщо у вашій ситуації є дружина чи чоловік із III групою інвалідності, у якої (якого) діагностовано психічний розлад, – ви маєте право на звільнення. І для цього не потрібно доводити, що ви єдина людина, яка може здійснювати догляд, або що дружина потребує постійного стороннього догляду.
Достатньо трьох документів: того, що підтверджує III групу інвалідності (витяг із рішення експертної команди), консультативного висновку лікаря-психіатра з діагнозом (код за МКХ-10 має бути в межах F00-F99) і рапорту, написаного за встановленою формою. Усе.
Чесно кажучи, дивно, що військові частини досі плутаються в цих підставах. Абзац 12 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» – норма хоч і не найпростіша для сприйняття, але цілком зрозуміла, якщо її уважно прочитати. Дві окремі підстави, сполучник «або» між ними, чіткий перелік діагнозів для кожної. Нічого надскладного.
І головне – судова практика вже сформувала однозначну позицію. Наявність у дружини з інвалідністю III групи такого діагнозу – це самостійна й достатня підстава для звільнення з військової служби за сімейними обставинами під час воєнного стану. Жодних додаткових умов закон не містить, і суди це послідовно підтверджують.