Дійове каяття часто сприймають як універсальний спосіб уникнути кримінальної відповідальності: щиро покаявся, допоміг слідству – і справу закрили. Але реальна сукупність кримінальних правопорушень ламає цю схему. Саме це підтвердив Верховний Суд у постанові від 21 березня 2024 року у справі № 761/1571/23, скасувавши рішення апеляції про звільнення жінки від відповідальності.
Історія, про яку йдеться, – доволі побутова. Жінка хотіла отримати допуск до роботи, але не бажала проходити обов’язковий медичний огляд. Замість цього вона замовила через знайому підроблену особисту медичну книжку форми № 1-ОМК – передала свої анкетні дані й фотографію невстановленій особі, яка внесла у документ завідомо неправдиві відомості про проходження медогляду. А згодом, 21 жовтня 2022 року, пред’явила цю підроблену медичну книжку працівнику поліції.
На перший погляд – дрібниця. Шевченківський районний суд міста Києва визнав жінку винною у пособництві в підробленні офіційного документа (ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 358 Кримінального кодексу України) та у використанні завідомо підробленого документа (ч. 4 ст. 358 КК України). Призначив рік обмеження волі, але одразу ж звільнив від відбування покарання з іспитовим строком – тобто дав шанс виправитися без реального ув’язнення.
Здавалося б, усе логічно. Проте Київський апеляційний суд пішов ще далі: він взагалі звільнив жінку від кримінальної відповідальності на підставі статті 45 Кримінального кодексу України – у зв’язку з дійовим каяттям. І ось тут починається найцікавіше.
Що таке дійове каяття і чому воно не завжди спрацьовує
Стаття 45 КК України – це механізм, який дозволяє суду закрити кримінальне провадження без призначення покарання. Але для цього потрібно одночасно виконати кілька умов. По-перше, особа має вчинити кримінальний проступок або необережний нетяжкий злочин (крім корупційних правопорушень, порушень правил безпеки дорожнього руху та деяких інших категорій). По-друге, після вчинення правопорушення вона має щиро покаятися, активно сприяти розкриттю і повністю відшкодувати завдані збитки або усунути заподіяну шкоду. І по-третє – і це ключовий момент – особа має вчинити кримінальне правопорушення вперше.
Саме слово «вперше» й стало каменем спотикання у цій справі.
Кримінальний кодекс України розрізняє два види сукупності кримінальних правопорушень. Ідеальна сукупність – це коли однією дією особа вчиняє два або більше правопорушень. Наприклад, один удар може одночасно кваліфікуватися і як хуліганство, і як заподіяння тілесних ушкоджень. У такому разі стаття 45 ще може бути застосована.
Зовсім інша ситуація з реальною сукупністю кримінальних правопорушень. Вона виникає тоді, коли особа вчиняє кілька окремих діянь у різний час, і кожне з них має самостійний склад. Або – і це теж важливий сценарій – коли одне правопорушення виступає умовою, підготовчим етапом для вчинення іншого. І ось тут дійове каяття вже не допоможе.
У нашому випадку жінка спочатку замовила підроблену медичну книжку (пособництво в підробленні), а через певний час використала цей документ, пред’явивши його поліції. Це два різні кримінальні проступки, розділені проміжком часу. Перший створив умови для другого – без підробленої книжки не було б що пред’являти. Класична реальна сукупність.
Чому апеляційний суд помилився
Київський апеляційний суд, ухвалюючи рішення про звільнення від кримінальної відповідальності за статтею 45 Кримінального кодексу України, не врахував цього тонкого, але принципового моменту. Він застосував закон, який не підлягав застосуванню, – адже реальна сукупність кримінальних правопорушень виключає можливість говорити про «вперше вчинене» правопорушення.
Коли особа вчиняє два окремі проступки, нехай навіть пов’язані між собою, вона вже не є такою, що вчинила правопорушення вперше. Друге діяння – це повторність. А повторність, як і реальна сукупність чи рецидив, блокує застосування статті 45 КК України. Це прямо випливає зі змісту самої норми.
Верховний Суд чітко зазначив у своїй постанові: реальна сукупність має місце тоді, коли особа окремими діяннями, вчиненими в різний час, скоює два або більше кримінальних правопорушення. Вони мають різні склади і кваліфікуються окремо. Або ж – коли одне правопорушення є умовою для вчинення іншого.
Колегія суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду наголосила: з матеріалів кримінального провадження чітко видно, що обвинувачена вчинила два кримінальні проступки, розділені певним проміжком часу. Вони утворювали саме реальну сукупність кримінальних правопорушень, що виключає можливість звільнення від відповідальності на підставі статті 45.
До речі, прокурор у касаційній скарзі наполягав саме на цьому: кримінальні правопорушення утворюють реальну, а не ідеальну сукупність. І Верховний Суд погодився з такою позицією, визнавши доводи прокурора обґрунтованими.
Що вирішив Верховний Суд і що це означає на практиці
21 березня 2024 року касаційну скаргу прокурора задовольнили. Ухвалу Київського апеляційного суду від 08 червня 2023 року скасовано, а справу направлено на новий апеляційний розгляд. Під час нового розгляду суду належить ухвалити законне, обґрунтоване і вмотивоване рішення.
Ключовий висновок: якщо особа вчинила два кримінальні проступки, які утворюють реальну сукупність кримінальних правопорушень, звільнення від відповідальності за статтею 45 КК України є незаконним. Суд апеляційної інстанції зобов’язаний це враховувати.
Для звичайної людини ця позиція Верховного Суду означає просту річ: дійове каяття – це не чарівна паличка. Воно справді працює, але лише тоді, коли йдеться про одне правопорушення, вчинене вперше. Якщо ж має місце реальна сукупність – навіть у ситуаціях, які здаються дрібними, на кшталт замовлення підробленої медичної книжки та її подальшого використання, – розраховувати на закриття справи через каяття не варто.
Тепер апеляційному суду доведеться переглянути справу з урахуванням цієї правової позиції. І хоча постанова Верховного Суду є остаточною й оскарженню не підлягає, доля конкретної обвинуваченої ще не вирішена остаточно – попереду новий розгляд, де суд уже не зможе проігнорувати різницю між реальною та ідеальною сукупністю.