Res judicata – це не просто гарний латинський вислів, а один із наріжних каменів правосуддя. Якщо суд уже поставив крапку у вашій справі, інша сторона не може просто так взяти й подати новий позов – хай навіть із трохи зміненими вимогами. Саме цей принцип став вирішальним у спорі, який 9 липня 2026 року розглядав Верховний Суд у справі № 953/1091/22 (922/5144/23).
Давайте розберемося, про що там ішлося і чому це рішення важливе для всіх, хто має справу з іпотекою.
З чого все почалося
Уявіть собі: 2007 рік. Підприємець бере у банку кредит під заставу нежитлової будівлі в Харкові. Йдеться про суму понад пів мільйона доларів США, тож як забезпечення він передає в іпотеку будівлю літ. «А-3» загальною площею майже 1500 квадратних метрів.
Минає кілька років – і у 2012 році стосовно позичальника порушують справу про банкрутство. У межах ліквідаційної процедури заставлену будівлю продають на аукціоні. Переможець торгів купує її, а згодом майно переходить до нової власниці.
І от тут починається найцікавіше.
Банк (а точніше – його правонаступники, адже права вимоги за кредитом кілька разів переступалися різним фінансовим компаніям) намагається звернути стягнення на цю будівлю. Мовляв, іпотека нікуди не поділася – вона слідує за майном, хто б не став його власником.
Перша судова битва
Ще у 2013 році банк подав позов, аби визнати нову власницю іпотекодавцем і звернути стягнення на будівлю. Це була справа № 640/19896/13-ц.
І програв. Причому остаточно.
12 січня 2016 року Київський районний суд Харкова відмовив банку. Апеляція залишила це рішення без змін. А 6 березня 2018 року Верховний Суд поставив фінальну крапку, підтвердивши: підстав визнавати власницю іпотекодавцем немає. На момент купівлі майна жодних обтяжень у реєстрі не було, тож і іпотека на неї не поширюється.
Здавалося б – усе, спір вичерпано.
Але не для всіх.
Другий захід: новий позов – стара мета
Паралельно з цим у справі про банкрутство постановою Східного апеляційного господарського суду від 15 листопада 2018 року результати того самого аукціону 2012 року та договір купівлі-продажу були визнані недійсними. Тобто, на думку нового кредитора – ТОВ «Сегура-Капітал» – фактична основа, на якій ґрунтувалися висновки судів у справі № 640/19896/13-ц, відпала.
І компанія вирішила спробувати ще раз.
Цього разу – через зустрічний позов про поновлення запису про іпотеку в Державному реєстрі. Формально – інший спосіб захисту. По суті – та сама мета: поширити іпотеку на майно, яке належить власниці.
І що ж суди?
Господарський суд Харківської області у грудні 2025 року став на бік власниці: первісний позов про визнання права іпотеки відсутнім задовольнив, у зустрічному – відмовив. Суд послався, зокрема, на преюдиційність рішень у справі № 640/19896/13-ц.
Проте Східний апеляційний господарський суд у березні 2026 року це рішення скасував. На думку апеляції, визнання аукціону недійсним змінило фактичне підґрунтя спору, тож попередні судові рішення більше не є перешкодою. Іпотека, мовляв, слідує за майном відповідно до статті 23 Закону України «Про іпотеку», і новий власник мусить із цим рахуватися.
І ось тут у гру вступив принцип res judicata.
Що сказав Верховний Суд
Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду підійшов до справи інакше. Його ключовий меседж: не можна подавати новий позов, щоб по суті переграти старий.
Колегія суддів нагадала, що стаття 23 Закону України «Про іпотеку» справді закріплює принцип слідування іпотеки за майном. І це фундаментальна річ. Але в цьому конкретному випадку суди у справі № 640/19896/13-ц уже остаточно вирішили: власниця не є іпотекодавцем, і стягнення на її майно не звертається. Рішення набрало законної сили, і жодна зі сторін не має права вимагати його перегляду просто тому, що їй хочеться нового слухання.
Тут важливий момент. Верховний Суд прямо вказав: якщо після набрання рішенням законної сили з’явилися нові обставини – для цього існує спеціальний механізм перегляду за нововиявленими обставинами. А не подання нового позову з іншим формулюванням вимог.
Дозволити інакше – означало б обхід процесуального закону та порушення принципу правової визначеності. Простіше кажучи, це був би «маскований» повторний розгляд того, що вже вирішено.
Цікаво, що Верховний Суд погодився з рішенням суду першої інстанції по суті, але виправив його мотивацію. Господарський суд Харківської області помилково вважав висновки з попередньої справи преюдиційними обставинами (тобто такими, що не потребують доказування). Насправді ж це – правова оцінка фактів, а не самі факти. Але головне – ці висновки не можна ігнорувати, бо вони є частиною остаточного судового рішення, яке має силу закону для сторін.
Суд також нагадав: правонаступник кредитора не може мати ширші процесуальні можливості, ніж мав його попередник. Якщо банк свого часу не зміг домогтися визнання власниці іпотекодавцем – ТОВ «Сегура-Капітал» не може обійти цю перешкоду, просто змінивши назву позовної вимоги.
Чому це важливо
Рішення Верховного Суду у цій справі – потужне нагадування: судовий процес не є безкінечним. Принцип res judicata існує саме для того, щоб сторони не ходили по колу, роками переглядаючи те, що вже вирішено.
Крім того, суд чітко окреслив межі застосування норм Закону України «Про іпотеку». Так, іпотека слідує за майном. Але цей принцип не може використовуватися для повторного вирішення спору, який уже був предметом остаточного судового розгляду.
Ну і, чесно кажучи, це просто здоровий глузд: не можна програти справу в одному процесі, а потім подати новий позов про «поновлення запису» і досягти того самого результату, якого не вдалося досягти раніше.
Що в результаті
Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу власниці. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 24 березня 2026 року скасовано. Рішення Господарського суду Харківської області змінено – але лише в частині мотивування. По суті воно залишилося без змін: право іпотеки відсутнє, а у поновленні запису про іпотеку відмовлено.
І хоча суд першої інстанції дійшов правильного висновку, але з неправильних мотивів – Верховний Суд виправив цю неточність, нагадавши всім нам, як працює принцип res judicata у реальному житті, коли йдеться про долю іпотечного майна вартістю у сотні тисяч доларів.