Уявіть ситуацію: ви підписуєте договір про реструктуризацію заборгованості на майже два мільйони гривень, хоча насправді нічого не винні. Саме такий парадокс став предметом розгляду Верховного Суду у справі № 914/2920/25. І знаєте, що найцікавіше? Суд сказав: такого договору юридично не існує. Не тому, що його визнали недійсним – а тому, що він узагалі не був укладений. Давайте розберу цю історію докладно, бо вона змінює звичне уявлення про те, як працюють домовленості між боржником і кредитором.
З чого все почалося: оренда, карантин і спір на два мільйони
Ще у 2003 році Львівська державна залізниця передала в оренду приміщення площею 2 950 кв. м на вулиці Поліщука, 76. Орендарем тоді виступив центр «Медик», правонаступником якого згодом став Львівський медичний фаховий коледж «Медик». З роками сторони змінювались, договір доповнювався, а орендодавцем стало АТ «Українська залізниця».
Усе йшло своїм плином, поки не настав карантин. У період з березня 2020 року по квітень 2021-го коледж, як приватний заклад освіти, мав бути звільнений від орендної плати. Підстава – постанова Кабінету Міністрів України від 15 липня 2020 року № 611, яка прямо передбачала таке звільнення для навчальних закладів. Але «Укрзалізниця» продовжувала нараховувати орендну плату, наче карантину й не було.
Цей спір розглядався в іншій судовій справі – № 914/3053/21. І там Західний апеляційний господарський суд у постанові від 09.06.2022 чітко встановив: коледж нічого не винен за той період. Жодної заборгованості з орендної плати не існує.
Дивний договір: реструктуризація того, чого немає
А тепер увага – найцікавіший поворот. У грудні 2022 року коледж надсилає «Укрзалізниці» листа. У ньому він… пропонує сплатити ту саму орендну плату за карантинний період, але з розстрочкою на три роки. Аргументи – складний фінансовий стан, війна, бажання закрити конфлікт і продовжувати співпрацю.
І от 30 грудня 2022 року сторони підписують договір про реструктуризацію заборгованості № 201-ФБМЕС-22/ю. Сума – 1 897 234,25 грн. Графік погашення – по 79 051,42 грн щомісяця протягом двох років. Усе красиво, по-діловому, з печатками й підписами.
Але є одна проблема. Боргу не було. Суд це вже підтвердив. І коледж, до речі, за цим договором не заплатив жодної гривні. Жодного платежу за майже два роки – повний нуль.
Коли «Укрзалізниця» у квітні 2024 року надіслала претензію про погашення заборгованості, реакції не було. Натомість коледж пішов до суду – визнавати договір недійсним.
Що вирішили суди: не недійсний, а неукладений
Господарський суд Львівської області у рішенні від 21.01.2026 відмовив у задоволенні позову. Але з дуже важливим уточенням: суд сказав, що договір про реструктуризацію є не недійсним, а неукладеним. Різниця колосальна.
Річ у тім, що стаття 638 Цивільного кодексу України вимагає від сторін досягти згоди щодо всіх істотних умов договору. І предмет договору – це найголовніша з них. Без предмета немає договору як такого – він просто не народжується юридично.
А що було предметом реструктуризації? Борг, якого не існувало. Суди попередніх інстанцій дійшли висновку: якщо немає простроченого зобов’язання, то немає й предмета реструктуризації. Формальне підписання паперу з цифрами цього не змінює. Тому договір є неукладеним – тобто таким, що взагалі не відбувся.
Західний апеляційний господарський суд у постанові від23.03.2026 повністю підтримав цю позицію, додавши: саме по собі викладення на папері суми заборгованості, за реальної її відсутності, не свідчить про погодження істотної умови.
Позиція Верховного Суду: чому касація не спрацювала
«Укрзалізниця» подала касаційну скаргу, посилаючись на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Логіка була такою: суди не врахували правові висновки Верховного Суду в подібних справах. Зокрема, йшлося про особливості формування статутного капіталу АТ «Укрзалізниця» та визначення прав на майно.
Але Верховний Суд ретельно проаналізував наведені скаржником справи – № 910/5953/17, № 918/792/18, № 904/5881/18, № 917/730/22, № 907/1164/23 – і дійшов однозначного висновку: жодна з них не є подібною до справи № 914/2920/25.
Чому? Бо в тих справах не вирішувалося питання про неукладеність договору реструктуризації через відсутність предмета. Там ішлося про мораторій на стягнення, про переоформлення правовстановлюючих документів, про стягнення заборгованості, про витребування майна. Тобто зовсім інші правовідносини.
Колегія суддів наголосила: для застосування пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України потрібна саме подібність правовідносин – за змістовим, суб’єктним та об’єктним критеріями. Якщо справи стосуються різних правових ситуацій, посилання на висновки з них не працюють.
Доктрина суперечливої поведінки: чому вона не допомогла
Окремо «Укрзалізниця» намагалась апелювати до доктрини venire contra factum proprium – тобто заборони суперечливої поведінки. Мовляв, коледж сам запропонував реструктуризацію, підписав договір, а тепер його ж і оспорює – це недобросовісно.
Верховний Суд поставився до цього аргументу стримано. Загальні посилання на принципи добросовісності не спростовують конкретних висновків судів попередніх інстанцій. До тогож коледж не виконував договір – жодного плат ежу не здійснив, тобто не створив у іншої сторони обгрунтованих очікувань.
Додам і важливий нюанс: як зазначив Верховний Суд, результат урахування цих принципів залежить від фактичних обставин конкертної справи. І в цьому випадку обставини були не на користь залізниці.
Головний урок цієї справи
Постанова Верховного Суду від 28 липня 2026 року залишила рішення попередніх інстанцій без змін. Касаційну скаргу «Укрзалізниці» – без задоволення. А що це означає для всіх інших?
Ця справа чітко показує: реструктуризація заборгованості можлива лише тоді, коли борг реально існує. Якщо сторони підписують договір, у якому предметом виступає неіснуюче зобов’язання – такий договір є неукладеним. Він не народжує правових наслідків, не створює обов’язку платити, і посилатися на нього в суді – марна справа.
До речі, тут важливий момент: суди відмовили у визнанні договору недійсним, бо для цього договір спочатку має бути укладеним. А якщо його немає – немає що й визнавати недійсним. Саме тому позов коледжу не задовольнили, але з мотивуванням, яке фактично захистило його інтереси.
Цикаво й те, як працює преюдиція: обставини, встановлені у справі № 914/3053/21 (про відсутність боргу за карантинний період), стали незаперечним фундаментом для справи № 914/2920/25. За статтею 75 ГПК України ці обставини не потребували повторного доказування. Отже, один раз виграний спір про відсутність боргу може стати щитом у майбутніх судових баталіях.
І останнє. Бувають ситуації, коли сторони свідомо йдуть на реструктуризацію спірної заборгованості – тобто такої, наявність якої ще не підтверджена остаточно. Це нормальна практика врегулювання кон фліктів. Але якщо борг уже визнано відсутнім у судовому порядку – реструктуризувати нема чого. І жоден хитромудрий договір цього не змінить.