Російський дизель несподівано перетворився на предмет великої політичної торгівлі. Дональд Трамп оголосив, що домовився з Володимиром Путіним про поставки російського пального, пом’якшує санкції проти дизеля з Росії, вимагає від України припинити удари по російських НПЗ і говорить про енергетичне перемир’я.
Ще рік тому така комбінація здавалася неможливою. Санкції проти російських нафтопродуктів трималися на єдності Заходу, а удари по нафтопереробних заводах вважалися одним із небагатьох реальних важелів Києва. Тепер усе це виносять на торг. Розберімося спокійно, без гасел: що тут справді змінилося і до чого готуватися.
Про це говоримо з Сергієм Вакуленком, економістом, старшим науковим співробітником Берлінського центру Карнегі.
Що саме оголосили
Заява складається з чотирьох частин, і кожна важить по-своєму. Домовленість про поставки пального. Пом’якшення санкцій. Вимога до Києва зупинити удари по НПЗ. Енергетичне перемир’я як рамка для всього іншого.
Тут важливий момент, який легко пропустити за гучними заголовками. Американські санкції живуть не в промовах, а в указах президента та рішеннях OFAC, Управління з контролю за іноземними активами. Поки немає опублікованої генеральної ліцензії або зміни до нормативного акта, жодна заява права не змінює.
Словом, форми пом’якшення бувають дуже різні, і наслідки в них теж різні.
– виняток із граничної ціни для окремих партій;
– генеральна ліцензія на купівлю, перевезення чи страхування;
– виключення компаній або суден із санкційних списків.
Перший варіант найпростіший технічно, його можна провернути рішенням одного відомства. Другий потребує узгодження з союзниками, бо гранична ціна – це домовленість G7 та Євросоюзу. Третій тягне за собою найдовший юридичний шлейф і судові позови.
Чи допоможе російський дизель США
Питання не таке наївне, як здається. Сполучені Штати самі експортують дизель, але мають регіональні дефіцити. Північно-Східні штати, від Нової Англії до Нью-Йорка, традиційно залежать від імпорту, особливо в опалювальний сезон.
Звідки вони возять пальне сьогодні? Переважно з Канади, Індії та Південної Кореї. І тут постає практичне питання: а чи є вільні обсяги в Росії? Після ембарго російські нафтопродукти поїхали в Туреччину, Бразилію, Північну Африку та Азію, і там уже склалися звичні маршрути.
Технічно все можливо. Логістика з російських портів до східного узбережжя США займає тижні, а не місяці. Але є перепони, і вони не зникають від політичного бажання.
– страхування танкерів: західні страхові компанії досі обходять російські вантажі;
– відповідність граничній ціні: без винятку поставка формально порушує режим;
– якість і специфікації: американські покупці вимогливі до вмісту сірки;
– банківські платежі: розрахунки проходять через ланцюжки, які легко заблокувати.
До речі, сама Росія не так давно забороняла експорт дизеля, коли на внутрішньому ринку починався дефіцит і ціни йшли вгору. Тобто Москва торгує не надлишком, а тим, що встигла віддати.
Чи обмежить Росія продаж пального всередині країни
Це, мабуть, найцікавіше питання. Російський ринок пального вже проходив через справжній стрес. Удари по нафтопереробних заводах збивали переробку, а уряд відповідав заборонами на вивезення бензину й дизеля.
Логіка проста. Якщо заводів працює менше, а експортних контрактів більше, внутрішні ціни ростуть і політичні ризики теж. Влада в такій ситуації майже завжди вибирає внутрішній ринок, бо скарги власного населення небезпечніші за невиконане зобов’язання перед партнером.
Що може бути в арсеналі?
– заборона експорту дизеля та бензину на певний строк;
– підвищення нормативу біржових продажів;
– коригування демпферних виплат нафтопереробникам;
– адміністративні домовленості про стримування цін.
Отже, обіцянка Трампу і збереження внутрішнього спокою можуть суперечити одна одній. І в такому конфлікті перемагає зазвичай не обіцянка.
Наскільки серйозні американські погрози Україні
Тут варто відділити політику від права. Удари по нафтопереробних заводах, які працюють на військову машину, з точки зору міжнародного гуманітарного права є ураженням правомірної військової цілі. Стаття 51 Статуту ООН прямо закріплює право держави на самооборону.
Інша річ, як на це дивляться союзники. Важелі Вашингтона відомі: розвідувальні дані, постачання озброєнь, фінансова підтримка, доступ до деяких технологій. Кожен із них працює як окремий перемикач, і кожен можна вимкнути.
Питання в тому, чи готові США справді їх вимикати. Погроза дорога лише тоді, коли її виконання не шкодить тому, хто погрожує. А скорочення підтримки Києва б’є насамперед по позиціях самої України на полі бою та за столом переговорів.
Ще один нюанс: у будь-якій домовленості має бути механізм контролю. Хто перевіряє, що удари припинено? Хто фіксує порушення і що буде далі? Без відповідей на ці прості запитання енергетичне перемир’я залишається наміром, а не режимом.
Що це означає для Європи
Європа в цій історії не спостерігач, а сторона. З 5 лютого 2023 року Євросоюз заборонив морський імпорт російських нафтопродуктів, а G7 запровадила граничну ціну. Якщо Вашингтон почне пом’якшувати свій режим, єдність Заходу дасть першу тріщину.
Для європейських нафтопереробників це подвійний сигнал. З одного боку, дешевший дизель з Росії знижує світові ціни й тисне на їхні маржі. З іншого, російський дизель повертає Москві доходи, які Європа так старанно перекривала.
Чи почне Євросоюз переглядати власне ембарго? Навряд чи швидко. Рішення про санкції ухвалюють одноголосно всі 27 країн, а серед них вистачає тих, хто наполягає на жорсткій лінії. Проте сам факт американського кроку дає аргументи тим, хто давно вимагає пом’якшення.
І ще один практичний вимір. Європейські покупці звикли до стабільних поставок зі США, Індії та Близького Сходу. Якщо ринок переформатується, контракти доведеться переписувати, а це завжди гроші й час. Страхові брокери, трейдери, портові оператори – усі вони перераховують ризики заново, і роблять це не за тиждень.
Позиція Києва: право проти політики
Київ опинився між двома тисками. З одного боку, удари по НПЗ справді впливають на російську економіку. З іншого, союзник, від якого залежить постачання озброєнь, прямо просить зупинитися.
Юридично Україна має право завдавати ударів по військових цілях на території противника. Політично ж кожен такий удар тепер зважуватиметься ще й на терезах відносин із Вашингтоном. Це неприємна арифметика, але її нікуди подіти.
Найтверезіший підхід – дивитися не на заяви, а на документи. Поки немає опублікованого рішення OFAC, зміни до указу чи узгодженої директиви, російський дизель у США залишається предметом політичної риторики. А риторика, як відомо, змінюється швидше за будь-який регламент.