Російський наступ через Білорусь знову вийшов на порядок денний військового планування, і цього разу інформація звучить не як чутки, а як підтверджена розвідувальна оцінка. Заступник керівника Офісу Президента Павло Паліса розповів на закритому брифінгу: російське військове керівництво отримало пряме завдання підготувати кілька варіантів наземного наступу на північ України. Головні цілі – Київ і Чернігів. Історія повторюється, але з новими деталями.
Давайте розберемося, чому це важливо саме зараз. У лютому 2022 року Росія вже спробувала прорватися до Києва з території Білорусі. Той наступ провалився, але він показав просту річ: північний кордон України – це не гіпотетична загроза, а реальний стратегічний напрямок. Москва вміє вчитися на помилках, навіть якщо її військова машина робить це повільно.
Паліса не уточнював конкретних дат чи чисельності угруповання. Він говорив про те, що російське командування отримало завдання. Це не означає, що завтра колони підуть через кордон. Але сама поява такого наказу свідчить: Кремль розглядає північний вектор як один із можливих сценаріїв тиску.
При цьому Олександр Лукашенко продовжує применшувати загрозу для України з боку своєї країни. Він періодично робить заяви, що білоруська армія нібито не братиме участі у війні. Однак на півдні Білорусі тривають помітні військові приготування. Туди стягують техніку, обладнюють польові табори, проводять навчання під виглядом ротації.
Тут важливий момент. Пряме залучення білоруської армії малоймовірне з кількох причин. По-перше, це призведе до політичної кризи всередині самої Білорусі, адже підтримка війни серед населення дуже низька. По-друге, Лукашенко намагається балансувати між Росією та Заходом, зберігаючи власну владу. Але віддати свою територію для російського удару – це інша справа, і саме це він робить з 2022 року.
Що може означати завдання підготувати варіанти наступу? Це стандартна військова практика: командування розробляє кілька планів дій, прораховує маршрути, логістику, необхідні ресурси. Потім один із варіантів обирають для реалізації, або всі залишають у резерві. Саме наявність таких розробок підтверджує, що північний напрямок розглядають не як відволікаючий маневр, а як повноцінний сценарій.
Київ і Чернігів як цілі виглядають логічно. Чернігів розташований близько до кордону, а Київ – політичний центр України. Захоплення чи навіть блокування столиці мало б колосальний психологічний ефект. Російське командування це розуміє, тому періодично повертається до цих планів.
Окремо варто згадати, що українська розвідка давно фіксує перекидання російських підрозділів на білоруську територію. Йдеться про навчальні центри, де проходять злагодження мобілізовані. Приховати такі переміщення складно, тому заяви про можливий наступ частково є способом попередити Захід і мобілізувати союзників.
Військові експерти зазначають: щоб повторити наступ на Київ, Росії потрібно зібрати угруповання щонайменше у 100-150 тисяч осіб. Наразі таких сил у Білорусі не спостерігається. Однак завдання може бути розраховане на перспективу, коли звільняться сили з інших напрямків.
Це не привід для паніки, але привід для уваги. Українські військові зміцнюють північні рубежі, будують оборонні споруди, мінують небезпечні ділянки. Досвід 2022 року показав, що навіть швидкий прорив можна зупинити, якщо оборона підготовлена заздалегідь.
Чи зважиться Росія на повторний удар із Білорусі? Це залежить від багатьох чинників: ситуації на фронті, наявності резервів, поведінки Лукашенка, реакції Заходу. Але сам факт, що такі плани знову опрацьовують, говорить про те, що Москва не відмовилася від ідеї повернути війну на північ України. Історія дає нам шанс підготуватися краще, ніж минулого разу.