Уявіть: ви орендуєте понад 230 гектарів землі для ведення фермерського господарства, а потім передаєте її комусь іншому, навіть не запитавши дозволу власника. Саме така історія сталася у справі № 906/24/25, де Верховний Суд поставив крапку – розірвання договору оренди землі виявилося цілком законним наслідком для необачного орендаря.
Давайте розберемо цю справу детально, бо вона – справжній підручник з того, як не треба поводитися з орендованою землею.
Що трапилося на Житомирщині?
Фермерське господарство «Суховець» ще у 2005 році уклало договір оренди землі з Брусилівською райдержадміністрацією. Йшлося про чималу ділянку – 232,9943 гектара сільськогосподарського призначення. Договір уклали аж на 49 років – серйозний строк, який давав змогу спокійно працювати на землі десятиліттями.
Чесно кажучи, усе йшло нормально. У 2020 році сторони навіть підписали додаткову угоду, якою уточнили: земля передається для ведення фермерського господарства, а орендодавцем тепер виступає Брусилівська селищна рада (земля перейшла у комунальну власність).
Але у червні 2023 року ФГ «Суховець» вирішило, що може розпоряджатися ділянкою на власний розсуд. Господарство уклало договір суборенди з ТОВ «Фастів Агро», передавши йому ту саму землю. І ось тут починається найцікавіше.
У чому була проблема?
Ключових порушень виявилося одразу кілька.
По-перше, ані договір оренди, ані додаткова угода не містили жодної згадки про право орендаря передавати землю в суборенду. Не було й окремої письмової згоди орендодавця – Брусилівської селищної ради.
По-друге, суборендарю передали ділянку вже для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, тоді як основний договір чітко визначав – тільки для фермерського господарства. Зміна цільового призначення без погодження з власником – це серйозно.
Ну і по-третє: ТОВ «Фастів Агро» не мало жодного стосунку до фермерства, а отримати землю комунальної власності могло б хіба що через земельні торги. Фактично вийшло, що товариство отримало ділянку в обхід конкурсної процедури.
Що вирішили суди?
Коростишівська окружна прокуратура подала позов в інтересах Брусилівської селищної ради. Вимоги були такими: розірвати договір оренди, визнати недійсним договір суборенди та зобов’язати ФГ «Суховець» повернути землю громаді.
Господарський суд Житомирської області у листопаді 2025 року позов задовольнив частково. Розірвання договору оренди землі визнав обґрунтованим, як і повернення ділянки. А ось у визнанні договору суборенди недійсним відмовив – і ось чому.
Поки тривав розгляд справи, ФГ «Суховець» і ТОВ «Фастів Агро» самі розірвали суборенду: підписали додаткову угоду про припинення договору, склали акт повернення землі. Державну реєстрацію права суборенди припинили. Тобто на момент винесення рішення жодних правових наслідків суборенди вже не існувало – нема чого й визнавати недійсним.
Апеляційний суд із таким підходом погодився. І тоді ФГ «Суховець» пішло до Верховного Суду.
Чому касація не допомогла?
У касаційній скарзі господарство наводило цілу низку аргументів, але більшість із них зводилися до процесуальних моментів.
Один із головних – мовляв, суд першої інстанції незаконно вилучив оригінал договору оренди. Однак Верховний Суд нагадав: за статтею 92 Господарського процесуального кодексу України суд має повне право зберігати оригінали письмових доказів у матеріалах справи, особливо якщо виникають сумніви щодо їхньої автентичності.
До речі, про автентичність. Суд призначив технічну експертизу документів, і та показала цікаві речі: в екземплярі договору, який надало ФГ «Суховець», другий аркуш був замінений, а третя сторінка виготовлена шляхом монтажу. Іншими словами, примірник орендаря і примірник селищної ради відрізнялися за змістом. Експерт підтвердив: сторінки друкувалися на різних пристроях. Висновок експерта став одним із вирішальних доказів у справі.
Скаржник також наполягав, що суди неправильно оцінили істотність порушення. Аргумент: громада ж отримувала орендну плату, жодних збитків не зазнала – то чому розривати договір?
Але тут важливий нюанс. Критерій істотності порушення, за статтею 651 Цивільного кодексу України, – це не лише прямі грошові втрати. Це ще й те, чи отримала сторона те, на що розраховувала, укладаючи договір. Громада передала землю фермерському господарству, а не посереднику для подальшої перездачі. Вона очікувала, що орендар сам господарюватиме на ділянці. Натомість земля опинилася в руках сторонньої компанії, яка не мала б доступу до неї поза конкурсом.
Що каже закон про суборенду землі?
Стаття 8 Закону України «Про оренду землі» говорить чітко: орендовану ділянку можна передати в суборенду без зміни цільового призначення, якщо це прямо передбачено договором оренди або є письмова згода орендодавця. Жодної з цих умов у справі № 906/24/25 не було.
Більше того, частина 2 цієї ж статті підкреслює: умови договору суборенди мають обмежуватися умовами основного договору оренди і не суперечити йому. А тут суборендарю передали землю для товарного сільгоспвиробництва – мети, якої в основному договорі не було.
Окремо варто згадати статтю 25 Закону України «Про оренду землі», де закріплено обов’язок орендаря виконувати встановлені щодо об’єкта оренди обмеження. ФГ «Суховець» цей обов’язок порушило – і наслідки не змусили себе чекати.
Чому ця справа важлива для всіх?
Верховний Суд залишив рішення нижчих судів без змін. Розірвання договору оренди землі визнано законним, ділянку площею майже 233 гектари потрібно повернути територіальній громаді.
Головний урок тут простий: оренда землі, особливо комунальної, – це не індульгенція на вільне розпорядження ділянкою. Передати її в суборенду можна лише тоді, коли це дозволено договором або власник дав на це пряму згоду. Інакше – ризикуєте втратити все.
І ще один момент. Якби сторони суборенди не розірвали свій договір добровільно під час судового процесу, суд міг би визнати його недійсним. Поспішне припинення відносин виглядало як спроба уникнути цього, але основного удару – розірвання оренди й повернення землі – уникнути не вдалося.
