Розірвання договору пожертви – тема, що спливає рідко, але коли спливає, то майже завжди на грані сімейної драми. Саме така історія потрапила до Верховного Суду у справі № 711/5211/20. Адвокатське бюро подарувало жінці нежитлове приміщення з благородною метою – на освіту її дітей. А згодом саме ж бюро вимагало цей договір розірвати. Чому всі три судові інстанції сказали «ні» – зараз розберемо.
Уявимо: ви даруєте людині нерухомість, щоб вона забезпечила освіту дітям. Минає два роки, і ви раптом вирішуєте, що обдарований використовує майно не за призначенням. Чи достатньо самого лише вашого переконання, щоб розірвати договір? Відповідь Верховного Суду – однозначно ні. І ось чому.
Що сталося між сторонами
У квітні 2018 року Адвокатське бюро «Бодашко та партнери» уклало з ОСОБА_1 договір пожертви. Предметом було нежитлове приміщення на п’ятому поверсі будинку побуту «Славутич» у Черкасах – 20 квадратних метрів. Мета, прописана в договорі, звучала так: надання освіти дітям обдаровуваної. До речі, ці діти – спільні діти жінки та засновника адвокатського бюро.
У липні 2020 року бюро подало позов і вимагало розірвання договору. Аргументи: відповідачка не використовує приміщення за призначенням, не відповіла на письмовий запит про спосіб використання пожертви та не платить за комунальні послуги. На перший погляд – позиція не позбавлена логіки. Але суди подивилися глибше.
Перша та апеляційна інстанції: що вони побачили
Придніпровський районний суд Черкас, а слідом за ним і Черкаський апеляційний суд, у позові відмовили. Причина проста, але фундаментальна: позивач не надав жодного доказу того, що пожертва використовується не за призначенням.
Суди звернули увагу на важливу деталь. Договір не визначав, яку саме освіту мають отримати діти, у який спосіб і в які терміни. Діти на момент розгляду справи були неповнолітніми, навчалися в школі й отримували безкоштовну освіту. Але ж попереду – репетитори, платне навчання в університеті, підручники, техніка. Суд підкреслив: обдарована не обмежена в часі для досягнення мети договору.
І ще один промовистий факт. Виявилося, що ще до укладення договору пожертви – у лютому 2018 року – саме адвокатське бюро передало це приміщення в безоплатне користування ТОВ «Сміла-2017» строком на 35 місяців. Тобто позивач сам розпорядився майном так, що використовувати його для освітніх потреб дітей було фізично неможливо. Іронія ситуації очевидна.
Що каже закон
Тут варто звернутися до Цивільного кодексу України. Стаття 729 визначає пожертву як дарування нерухомих або рухомих речей для досягнення наперед обумовленої мети. А стаття 730 Цивільного кодексу України дає пожертвувачу два ключові права: контролювати використання пожертви та вимагати розірвання договору, якщо пожертва використовується не за призначенням.
Зверніть увагу на формулювання: «якщо пожертва використовується не за призначенням». Це не про припущення чи підозри. Це про доведений факт. За статтями 12 та 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона має довести обставини, на які посилається. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
І тут ми підходимо до головного: позивач не довів факт нецільового використання. Відсутність відповіді на лист і несплата комунальних платежів – це не докази того, що майно використовується всупереч меті договору. Вони свідчать хіба що про інші розбіжності між сторонами, але не про порушення умов пожертви.
Крім того, стаття 3 Закону України «Про освіту» гарантує кожному право на освіту впродовж усього життя. І це право можна реалізовувати на різних рівнях – від дошкільної до вищої освіти та освіти дорослих. Договір не конкретизував, який саме рівень освіти мав фінансуватися за рахунок пожертви. Тож обдарована могла чекати слушного моменту.
Добросовісність як лакмусовий папірець
Верховний Суд у постанові від 07 листопада 2023 року наголосив на тому, що часто залишається поза увагою учасників спорів. Стаття 3 Цивільного кодексу України називає добросовісність однією із засад цивільного законодавства. І дії позивача цьому стандарту, м’яко кажучи, не відповідали.
Подумайте самі: адвокатське бюро спочатку передає приміщення третій особі в користування, потім дарує його жінці з конкретною метою, продовжує ним користуватися у своїй діяльності, а тоді подає позов про розірвання договору пожертви через нібито нецільове використання. Суд назвав це «очевидно недобросовісною поведінкою» та зловживанням правами пожертвувача.
До речі, в матеріалах справи фігурувало й те, що засновник бюро та обдарована – колишнє подружжя. Після розірвання шлюбу чоловік, вочевидь, намагався створити перешкоди в матеріальному забезпеченні спільних дітей. Суд не сказав цього прямо, але контекст читається між рядків.
Стаття 13 Цивільного кодексу України забороняє дії, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. І коли пожертвувач сам користується подарованим майном, а потім звинувачує обдаровану в нецільовому використанні – це класичний приклад такої недобросовісної поведінки.
Чому варто уважно складати договір
Ця справа – повчальна історія про те, як не треба формулювати умови договору пожертви. Коли ви прописуєте мету «надання освіти дітям» без жодної конкретики, ви залишаєте надто широке поле для тлумачення. Яка освіта? В які терміни? За рахунок чого саме – продажу приміщення, оренди, безпосереднього використання?
Суди резонно зауважили: якщо мета сформульована настільки загально, то й діапазон способів її досягнення – такий самий широкий. Обдарована може чекати роками, поки діти підростуть і їм знадобляться кошти на платне навчання. Розірвання договору пожертви в такій ситуації просто позбавило б дітей майбутньої фінансової опори.
Верховний Суд також чітко зазначив: доведення обставин використання пожертви не за призначенням входить до предмета доказування. Якщо ви – пожертвувач, саме на вас лежить тягар доказування. Самі лише підозри чи відсутність відповіді на ваш лист суд не переконають.
Справа № 711/5211/20 нагадує нам просту істину: право не працює на емоціях. Воно працює на доказах і на логіці. І коли одна сторона діє недобросовісно, а інша захищає інтереси дітей, суди це бачать і реагують відповідно.