Розкриття банківської таємниці боржника у справі про банкрутство – тема, яка зіштовхнула лобами дві судові юрисдикції. Податкова наполягала: раз підприємство банкрут – усі пов’язані питання має вирішувати господарський суд. Але Верховний Суд у квітні 2026 року розставив крапки над «і», і його позиція варта вашої уваги.
Давайте розберемо цю історію по порядку – без зайвої юридичної пилюки, але з усіма важливими деталями.
Що сталося
У Запорізькій області тривала справа про банкрутство Дочірнього підприємства «Центр реабілітації «Надія». Підприємство перебувало на стадії ліквідації, і Головне управління ДПС у Запорізькій області вирішило провести позапланову перевірку. Податківців цікавило, чи правильно боржник нараховував податки та чи дотримувався валютного законодавства.
Але для цього потрібен був доступ до банківської інформації підприємства. Просто так прийти в банк і попросити виписку не можна – це банківська таємниця. Тож податкова звернулася до суду.
І тут почалося найцікавіше.
Ключове питання: в який суд подавати?
Податкова пішла до Господарського суду Запорізької області. Логіка була такою: підприємство-боржник перебуває у процедурі банкрутства, тому всі пов’язані з ним спори мають концентруватися в межах справи про банкрутство. Це так званий принцип концентрації, закріплений у статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства (КУзПБ).
Справді, частина друга статті 7 КУзПБ каже: господарський суд, який веде справу про банкрутство, вирішує всі майнові спори за участю боржника. Сюди входять і спори про податковий борг. Здавалося б – усе сходиться.
Але суд першої інстанції подивився на ситуацію інакше. І апеляція його підтримала.
Що сказали суди
Господарський суд Запорізької області відмовив у відкритті провадження. Центральний апеляційний господарський суд залишив це рішення без змін. Аргументація виявилася чіткою.
По-перше, розкриття банківської таємниці регулюється Законом України «Про банки і банківську діяльність». Стаття 62 цього закону передбачає, що інформацію з банківською таємницею розкривають за рішенням суду. Але якого саме?
Відповідь дає Цивільний процесуальний кодекс України. Пункт 11 частини другої статті 293 ЦПК України прямо відносить розкриття банківської таємниці до справ окремого провадження. А це вже вотчина цивільного, а не господарського судочинства.
По-друге, суди звернули увагу на характер вимог. Заява податкової не мала майнового характеру – вона не підлягала вартісній оцінці. Результат її розгляду жодним чином не впливав би на розмір ліквідаційної маси боржника. До того ж боржник узагалі не був стороною цього спору – лише заінтересованою особою.
А стаття 7 Кодексу України з процедур банкрутства, за логікою судів, охоплює саме майнові спори – ті, де йдеться про наповнення ліквідаційної маси чи встановлення кредиторських вимог. Тут же ситуація зовсім інша: податкова просто хотіла отримати інформацію для перевірки.
Верховний Суд: остаточний вердикт
Податкова не здалася і подала касаційну скаргу. Вона наполягала, що суди неправильно застосували статтю 7 КУзПБ, і посилалася на схожу справу №908/1468/21, де Верховний Суд нібито дійшов протилежного висновку.
Колегія суддів Касаційного господарського суду під головуванням К. М. Огородніка розібрала обидва аргументи – і відхилила їх.
Із посиланням на справу №908/1468/21 ситуація виявилася показовою. Там контролюючий орган подав позов до боржника – саме позов, а не заяву в порядку окремого провадження. І це принципова різниця. У справі ж №908/2417/25 податкова сама сформулювала вимогу як заяву про розкриття банком інформації з посиланням на ЦПК України. Боржника вказала заінтересованою особою – як того вимагає стаття 294 ЦПК України.
Тобто податкова, по суті, сама обрала формат звернення, який відповідає цивільному, а не господарському судочинству. А потім намагалася переконати господарський суд, що він повинен це розглядати.
Щодо статті 7 КУзПБ Верховний Суд нагадав важливий нюанс. Так, ця стаття справді розширює юрисдикцію господарського суду у справах про банкрутство – на це вказувала палата Касаційного господарського суду ще у постанові від 27 червня 2023 року у справі №911/4706/15. Але розширює вона її щодо майнових спорів, стороною яких є боржник. А вимога про розкриття банківської таємниці у цій справі – немайнова. І боржник у ній не сторона.
До речі, варто згадати ще один момент. Стаття 175 Господарського процесуального кодексу України прямо передбачає: якщо заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства – суддя відмовляє у відкритті провадження. Саме так і сталося. Суди не просто відмахнулися від податкової, а роз’яснили, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи.
Що це означає на практиці
Ситуація, чесно кажучи, не така вже й рідкісна. Податкові органи регулярно стикаються з потребою отримати банківську інформацію про платників податків. І коли платник перебуває у процедурі банкрутства – це справді може збивати з пантелику.
Ключовий момент з постанови Верховного Суду: звертатися за розкриттям банківської таємниці потрібно до загального суду в порядку цивільного судочинства. Навіть якщо особа, якої стосується запит, є боржником у справі про банкрутство. Господарський суд такі заяви не розглядає – і це тепер підтверджено на рівні касації.
Крім того, варто пам’ятати про різницю між позовом і заявою в окремому провадженні. Якщо ви формулюєте вимогу за правилами ЦПК України – будьте готові, що господарський суд відмовить у відкритті провадження на підставі статті 175 ГПК України. І навпаки: якщо подаєте позов до боржника з майновими вимогами – тут уже працює стаття 7 КУзПБ, і вам пряма дорога до господарського суду, який веде справу про банкрутство.
Процесуальна форма має значення. І Верховний Суд у справі №908/2417/25 це підтвердив.