Розподіл судових витрат – це тема, яка хвилює чи не кожного, хто звертається до господарського суду. Особливо гостро вона постає, коли справа не доходить до рішення по суті: позивач забирає позов або відповідач добровільно задовольняє вимоги. Хто кому і скільки винен за адвокатські послуги? Саме це питання стало каменем спотикання у спорі між ТОВ «Укрспецпарк» та ФОП Василевським, який Верховний Суд розглянув 8 липня 2026 року.
Суть спору: два позови, два закриття і 400 000 грн витрат
Уявіть ситуацію. Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрспецпарк» подає позов до ФОП Василевського В. Я. – вимагає укласти договір оренди. Підприємець не погоджується і, своєю чергою, подає зустрічний позов: просить усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою. Обидві вимоги об’єднують в одне провадження, починається підготовка до розгляду.
Далі події розгортаються цікаво. «Укрспецпарк» подає заяву про залишення свого первісного позову без розгляду – суд задовольняє. А ФОП Василевський відмовляється від зустрічного позову, бо «Укрспецпарк» добровільно звільнив земельну ділянку від свого майна. Провадження закривають. Здавалося б, конфлікт вичерпано.
Але далі починається головне. Підприємець звертається до Господарського суду Київської області з двома заявами про розподіл судових витрат. У кожній просить стягнути з «Укрспецпарку» по 200 000 грн витрат на професійну правничу допомогу – разом 400 000 грн. Ці суми підтверджені договорами з адвокатським бюро «Андрій Яценко» та актами виконаних робіт. Підприємець посилається на частину 3 статті 130 Господарського процесуального кодексу України: якщо позивач не підтримує своїх вимог через їх добровільне задоволення відповідачем після пред’явлення позову, суд має стягнути витрати позивача з відповідача.
Що вирішили суди першої та апеляційної інстанцій
Місцевий господарський суд підтвердив: так, витрати на правничу допомогу справді понесені, документи в порядку, сума 200 000 грн за кожним позовом доведена належними доказами. І от що важливо – клопотань про зменшення цих витрат інша сторона не подавала.
Але далі суд першої інстанції зробив несподіваний хід. Попри відсутність клопотань про зменшення, він вирішив, що 200 000 грн – це надмірно, непропорційно до предмета спору. І зменшив стягнення до 10 000 грн за кожною заявою. Тобто замість 400 000 грн підприємець отримав лише 20 000. Різниця, погодьтеся, разюча.
Північний апеляційний господарський суд залишив ці ухвали без змін. Аргументував тим, що неможливо достеменно встановити, із чиєї вини виник спір. А раз так – суд має ширшу свободу розсуду при розподілі судових витрат. Мовляв, покладення на «Укрспецпарк» лише частини понесених витрат є правомірним, бо це реалізація «більш широких дискреційних повноважень».
Позиція Верховного Суду: дискреція – це не вседозволеність
Верховний Суд із такою логікою категорично не погодився. І ось чому.
По-перше, суди неправильно застосували статтю 130 Господарського процесуального кодексу України. Колегія суддів нагадала: для застосування частини 3 цієї статті треба спочатку встановити, чи справді відповідач задовольнив позовні вимоги після пред’явлення позову. А для частини 5 – чи були дії позивача необґрунтованими. Без цього вирішувати питання розподілу судових витрат передчасно. Суди ж перескочили через цей етап і одразу взялися зменшувати суму.
По-друге, зменшуючи витрати на правничу допомогу, суд першої інстанції послався на «непропорційність», але не дослідив жодного з критеріїв, передбачених частиною 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. А там цілий перелік: поведінка сторін під час розгляду справи, їхні дії щодо досудового врегулювання, чи були спроби мирного вирішення конфлікту, чи не затягувала якась зі сторін процес. Усе це залишилося поза увагою.
По-третє, і це ключовий момент. Частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України чітко каже: зменшити розмір витрат на адвоката можна виключно за клопотанням іншої сторони. Суд не має права робити це з власної ініціативи. У справі ж таких клопотань не було взагалі. Проте суд все одно зменшив стягнення – і то радикально, більш ніж у двадцять разів.
До речі, Верховний Суд виявив ще одну помилку апеляційного суду. Той поклав на ФОП Василевського судовий збір за подання апеляційних скарг. Але підприємець є інвалідом ІІ групи і за законом звільнений від сплати судового збору. Крім того, як нагадав Верховний Суд із посиланням на практику об’єднаної палати Касаційного адміністративного суду, за подання скарги на додаткове рішення щодо розподілу судових витрат судовий збір узагалі не сплачується.
Окремо Верховний Суд розглянув скаргу підприємця про те, що його представника нібито безпідставно відключили від відеоконференції під час засідання апеляційного суду. Проте матеріали справи показали інше: суд запросив адвоката до відеоконференції, але той перебував офлайн. Тож порушення права на участь у засіданні не відбулося.
Практичні наслідки для бізнесу
Верховний Суд скасував ухвали Господарського суду Київської області від 10 лютого 2026 року та постанову Північного апеляційного господарського суду в частині відмови у стягненні 190 000 грн за кожною із заяв. Справу № 911/1643/25 направили на новий розгляд до суду першої інстанції.
Чесно кажучи, ця справа окреслює кілька принципових моментів, які варто взяти на замітку кожному, хто бере участь у господарських спорах. Перший: зменшення витрат на адвоката можливе тільки за клопотанням протилежної сторони – без нього суд не має права зачіпати заявлену суму, хоч би якою вона здавалася. Другий: навіть якщо таке клопотання є, суд зобов’язаний проаналізувати всі критерії з частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, а не обмежуватися загальною фразою про «непропорційність». І третій: при розподілі судових витрат у разі відмови від позову чи залишення його без розгляду спершу треба з’ясувати, чи мали місце необґрунтовані дії сторони або добровільне задоволення вимог. Якщо цього не зробити – рішення про розподіл витрат стає вразливим для оскарження.
Коли спір закінчується без розгляду по суті, питання грошей нікуди не зникає. Воно просто переходить в іншу площину – і там діють свої, не менш суворі правила.