П’ять років позбавлення волі за самовільне залишення військової частини – саме так закінчилася історія солдата, який у жовтні 2023 року просто не прийшов на шикування. Верховний Суд у справі № 216/7928/24 поставив крапку: рішення залишити без змін, скарги – без задоволення. Давайте розберемося, що ж сталося і чому жоден із аргументів захисту не спрацював.
Що трапилося насправді
Уявіть собі будній ранок у військовій частині. 16 жовтня 2023 року, 10:00 ранку. Особовий склад шикується для перевірки, а одного бійця немає. Солдат, назвімо його ОСОБА_7, на той момент обіймав посаду старшого стрільця-оператора механізованого відділення. Він майже рік прослужив у Збройних Силах – його призвали ще 17 жовтня 2022 року.
Того ранку він на шикування не з’явився. Пояснив це просто: переплутав автобуси, запізнився. Але замість того, щоб доповісти командуванню, поїхав додому. І почав жити на власний розсуд – аж до 10 жовтня 2024 року, коли його затримали слідчі.
Майже рік поза службою. Без дозволу командира. В умовах воєнного стану.
Перш ніж рухатися далі, варто нагадати: стаття 407 Кримінального кодексу України – це про самовільне залишення військової частини або місця служби. Частина п’ята цієї статті додає важливу кваліфікуючу ознаку: діяння вчинене в умовах воєнного стану. І карається воно позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років. Тут важливий момент: навіть мінімальне покарання – це реальний строк. Жодних штрафів чи умовних термінів.
Що вирішили суди
Центрально-Міський районний суд міста Кривого Рогу 7 квітня 2025 року призначив 6 років позбавлення волі. Дніпровський апеляційний суд 20 січня 2026 року трохи пом’якшив вирок – до 5 років, тобто до нижньої межі санкції. І це, чесно кажучи, максимум того, на що міг розраховувати засуджений.
Ключове питання, яке намагалася підняти сторона захисту: а чи законною взагалі була мобілізація? Засуджений стверджував, що не вважав себе військовослужбовцем, бо сумнівався в законності указів Президента. Навіть посилався на якийсь лист Міністерства юстиції, який, на його думку, ставив під сумнів правовий статус Указу № 69/2022 про загальну мобілізацію.
Але тут є нюанс. І суди обох інстанцій його чітко зафіксували: ОСОБА_7 сам же в суді повністю визнав свою вину. Погодився, що був військовослужбовцем, погодився, що самовільно залишив частину. Називав причини – автобуси, запізнення – але факту не заперечував.
І це, мабуть, головний парадокс цієї справи. Людина одночасно визнає, що вчинила злочин, і водночас намагається довести, що не була суб’єктом цього злочину. Таке собі «я винен, але мене тут не стояло».
Чому не спрацювала стаття 75 КК
Окрема тема – спроба отримати звільнення від відбування покарання з випробуванням. У народі це називають «умовним терміном». Стаття 75 Кримінального кодексу України дозволяє суду не відправляти людину за ґрати, якщо є підстави вважати, що вона виправиться без ізоляції від суспільства.
Захист наводив аргументи: мати похилого віку під наглядом, позитивні характеристики з місця проживання та роботи, сталі соціальні зв’язки. Навіть орган пробації підготував висновок про можливість виправлення без ув’язнення.
Але суд першої інстанції сказав чітко: виправлення неможливе без ізоляції. Апеляція з цим погодилася, хоча й зменшила строк до мінімального. І ось тут криється важливий момент, який багато хто не розуміє.
Призначення покарання – це дискреція суду. Тобто суд зважує всі обставини, оцінює особу, дивиться на тяжкість злочину – і ухвалює рішення. Верховний Суд не може просто взяти і сказати: «А давайте умовно». Касаційна інстанція перевіряє лише правильність застосування закону. І якщо суди нижчих інстанцій не вийшли за межі своєї дискреції – все, рішення остаточне.
Коли ОСОБА_7 майже рік переховувався після самовільного залишення військової частини, розраховувати на умовний термін було, м’яко кажучи, наївно. Суд це підкреслив прямо.
Про що ще сперечалися
Засуджений також намагався оскаржити законність свого затримання. Мовляв, він же добровільно з’явився до правоохоронців, які ще там ризики ухилення від слідства. Але протокол затримання від 20 жовтня 2024 року був складений за всіма правилами – з підписами, без жодних зауважень від захисту. І що цікаво: питання незаконності затримання не піднімалося ані в суді першої інстанції, ані в апеляції. Вперше воно з’явилося лише в касаційній скарзі. А це, погодьтеся, трохи запізно.
Була ще спроба заявити про неналежне вручення повідомлення про підозру. Але матеріали справи містять це повідомлення, підписане особисто обвинуваченим. Разом із пам’яткою про процесуальні права. Тут навіть немає про що дискутувати.
І окрема історія – з адвокатом. Засуджений просив замінити захисника, призначеного через центр безоплатної правничої допомоги. Скаржився на його пасивність, брак знань, порушення адвокатської етики. Але річ у тім, що безоплатний захисник – це не той, кого можна поміняти «за бажанням». Це гарантований державою мінімум, і питання заміни вирішує сам центр, а не суд. Суддя на це прямо вказав у засіданні 3 квітня 2025 року. До речі, до самого центру з проханням про заміну ОСОБА_7 так і не звернувся. Принаймні, доказів цього матеріали справи не містять.
Чому це важливо знати
Справа № 216/7928/24 – це не просто історія про одного солдата. Це прецедент, який чітко окреслює межі можливого. Самовільне залишення військової частини в умовах воєнного стану – злочин, за який передбачено виключно реальне позбавлення волі. Жодні «переплутав автобуси», посилання на маму похилого віку чи надуману незаконність мобілізації не спрацюють.
Особливо показово, що навіть повне визнання вини не стало підставою для умовного терміну. Суд зважив тривалість відсутності – майже рік – і зробив очевидний висновок: людина свідомо ухилялася від служби.
Верховний Суд, керуючись статтями 433, 434, 436, 441 та 442 Кримінального процесуального кодексу України, залишив вирок без змін. Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
І наостанок: частина 5 статті 407 Кримінального кодексу України передбачає від 5 до 10 років позбавлення волі. П’ять років, які отримав ОСОБА_7 – це нижня планка. Приблизно стільки триває навчання в університеті. Але різниця в тому, що ці роки він проведе не в аудиторії.