Мобілізація в Україні – тема, яка викликає більше емоцій, ніж будь-яка інша. Відверта заява заступника командира полку безпілотних систем KRAKEN Костянтина Немічева прозвучала як холодний душ для системи, що зависла між радянським минулим і цифровим майбутнім. Він не просто визнав проблеми, а фактично сказав те, про що мовчать інші.
Поговорімо про це спокійно, без істерик. Армія без мобілізації не виживе – це аксіома, коли в країні триває повномасштабна війна. Але якщо сам механізм ламається, а суспільство сприймає його як каральний інструмент, час щось міняти. Немічев якраз про це: інструмент потрібен, але його треба налаштувати по-людськи.
Чому ТЦК не повинні ловити людей на вулицях
Військовий заявив просту, але незручну для багатьох річ: «Шукати тих, хто уникає служби, мають професіонали з відповідними навичками». Зараз цим займаються працівники ТЦК, яких ніколи не вчили розшуковій роботі. Результат передбачуваний: вуличні затримання, конфлікти, зіпсована репутація самої ідеї захисту держави. Люди не йдуть до війська не тому, що всі поголовно зрадники, а тому, що бояться потрапити в невідомість із приниженнями.
Ключове, що пропонує Немічев, це перевести роботу з ухилянтами в правове поле. На практиці це означає: заводити справи в Єдиному реєстрі досудових розслідувань і підключати поліцію або спецпризначенців МВС. Ці люди вміють працювати із законом, відкривати кримінальні провадження, проводити слідчі дії. Замість силових сцен на очах у перехожих ми отримуємо цивілізований процес: повістка вручається після внесення даних до реєстру, а не після «затримання на зупинці».
Розумієте, в чому різниця? Коли поліцейський приходить до вас додому з документами, це викликає менше паніки, ніж коли троє людей у військовій формі хапають вас біля метро. Суть не в тому, щоб зробити покарання м’якшим, а в тому, щоб процес перестав бути принизливим.
Чіткі строки служби – це не розкіш, а базова повага
Тепер про терміни. Ви коли-небудь чули, щоб мобілізованому чітко сказали, на скільки він мобілізується? Зазвичай відповідь розмита: «до кінця воєнного стану» або «до окремого розпорядження». Для психіки це катастрофа. Костянтин Немічев наполягає: мають бути чіткі строки служби, тобто контракти. Уявіть, що вам кажуть: «Ви служитимете 12 місяців, потім ротація». Це вже не квиток в один кінець, це зрозумілий відрізок життя, який можна спланувати.
Коли немає визначеності, людина почувається заручником. Звідси і втечі, і СЗЧ, і тотальна недовіра. А візьміть приклад з полку KRAKEN – там взагалі немає примусово мобілізованих через ТЦК. При цьому траплялися випадки, коли люди тікали з інших підрозділів, куди потрапили примусово, щоб перевестися саме до них. Вони свідомо йшли на порушення закону, щоб стати добровольцями в конкретному колективі. Парадокс? Ні, просто там людяніше ставлення.
Рекрутинг не замінить мобілізацію, але може її покращити
До речі, про рекрутинг. Є спокуса сказати: давайте повністю замінимо мобілізацію рекрутингом. Але це пастка. Немічев прямо каже: «Рекрутинг є лише в поодиноких підрозділах, а фронт тримають близько 150 бойових бригад». Тільки через добровільний набір усю армію не укомплектувати. Хтось має йти на менш престижні посади, хтось на рутинну роботу. І тут без мобілізації в Україні не обійтися.
Але підхід має бути іншим. ТЦК потрібні, ніхто не каже їх розганяти. Просто функція розшуку й примусу має відійти правоохоронцям, а облікові центри займатимуться тим, чим і повинні: вести облік, проводити медогляди, оформляти документи. Якщо хочете аналогію, це як розділити роботу швидкої допомоги і хірургічного відділення: обидва потрібні, але завдання різні.
Людське ставлення – ключ до довіри
Окремо варто зупинитися на людському ставленні. Це не про «печиво і чай» на КПП. Немічев має на увазі базову повагу до людини. Коли в ТЦК спілкуються, як із порушником, якого впіймали на гарячому, а не як із громадянином, якому належить виконати обов’язок, це відштовхує. І навпаки: коли комунікація будується на поясненні, що саме людина робитиме, куди потрапить, які матиме гарантії, опір падає в рази.
Насправді це не вигадки. У підрозділах, де командири спілкуються з людьми як із дорослими, а не як із солдатами-строковиками 1980-х років, проблем із мотивацією значно менше. Люди готові виконувати складну роботу, коли розуміють її сенс і відчувають справедливість.
Відверта заява з полку KRAKEN – це не просто набір побажань. Це три конкретні кроки:
- Ввести зрозумілі строки служби, які фіксуються в контракті.
- Передати роботу з ухилянтами поліції, щоб процес став правовим і цивілізованим.
- Навчити співробітників ТЦК нормальному людському спілкуванню і залишити за ними суто облікові функції.
Мобілізація не стане святом, але вона може перестати бути тим жахом, яким її малюють у соцмережах. Просто комусь треба наважитися і сказати: так, ми помилялися, давайте виправляти. Власне, KRAKEN це вже зробив. Справа за тими, хто приймає рішення.