Штраф за неоформленого працівника – одна з найбільш болючих тем для підприємців. 240 000 гривень за одного консультанта в магазині – це не абстрактна загроза, а реальна постанова, яку оскаржували аж до Верховного Суду. І ця справа вартує уваги: вона показує, де насправді проходить межа між законним співробітництвом двох ФОП і прихованими трудовими відносинами.
Що сталося: фактична перевірка і 240 тисяч штрафу
Влітку 2024 року Головне управління ДПС у місті Києві провело фактичну перевірку інтернет-магазину, яким керувала фізична особа-підприємець. Під час перевірки розрахункові операції проводила деяка ОСОБА_2. Вона видавала фіскальні чеки від імені підприємця, пояснила перевіряльникам, що займає посаду консультанта, має чіткий графік роботи з 9:00 до 21:00 п’ять днів на тиждень, ознайомлена з правилами внутрішнього трудового розпорядку і пройшла інструктаж з охорони праці.
Усе це – класичні ознаки трудових відносин. Їх перелік прямо передбачений Кодексом законів про працю України (КЗпП). Тому акт перевірки передали до Центрального міжрегіонального управління Держпраці, яке і виписало штраф – 240 000 гривень за порушення частини другої статті 265 КЗпП.
Підприємець заперечував: є ж договір про співпрацю
Власниця магазину не погодилась із постановою і пояснила свою позицію: ОСОБА_2 – не найманий працівник, а самостійний ФОП. 12 червня 2024 року вона зареєструвалась як підприємець, а вже 13 червня між двома ФОП уклали договір про співпрацю.
За умовами договору сторони мали спільно керувати торговою точкою – підтримувати репутацію магазину, аналізувати конкурентоспроможність, вносити пропозиції щодо підвищення продажів. Підприємець наголошувала: жодного трудового договору немає, є цивільно-правова угода між рівноправними суб’єктами господарювання.
Окрім того, вона вказала на процедурну проблему: постанова Держпраці не містить жодного обґрунтування. Письмові пояснення, направлені до відомства ще 11 вересня 2024 року – тобто до винесення постанови, – були просто проігноровані. Жодного слова про договір про співпрацю в постанові немає.
Як вирішували суди
Запорізький окружний адміністративний суд підтримав підприємця і скасував штраф. Суд звернув увагу на кілька речей.
По-перше, постанова Держпраці позбавлена будь-якого мотивування – ні чому не прийнятий договір про співпрацю, ні чому проігноровані пояснення підприємця. По-друге, матеріали перевірки не містять доказів того, що ОСОБА_2 виконувала саме трудову функцію: немає інформації про виплату заробітної плати, про роботу в інтересах ФОП-роботодавця, про підпорядкованість. По-третє, ОСОБА_2 зареєстрована як ФОП і має власний вид діяльності.
Апеляційний суд рішення загалом залишив, але змінив мотивування. Він додав важливий аргумент: акт фактичної перевірки податкового органу є допустимим доказом лише для прийняття рішень самим податковим органом, а не Держпраці. Тобто апеляція фактично поставила під сумнів саму можливість Держпраці штрафувати на підставі таких актів.
Верховний Суд: апеляція помилилася в головному
Держпраці подала касаційну скаргу – і Верховний Суд частково її задовольнив. Але не в тому сенсі, що залишив штраф в силі. Справу направили на новий розгляд до апеляційного суду.
Ключовий висновок Верховного Суду: акт фактичної перевірки податкового органу є допустимим доказом порушення законодавства про працю. Апеляційний суд помилився, коли відкинув цей доказ як неналежний для Держпраці.
Суд послався на власну усталену практику – постанови від 17 квітня 2024 року у справі № 560/3981/23 та від 02 жовтня 2024 року у справі № 560/11269/23. Логіка така: у КЗпП прямо прописано, що податкові органи мають право перевіряти дотримання трудового законодавства на всіх підприємствах незалежно від форми власності (частина друга статті 259 КЗпП). А накладати штраф на підставі виявлених порушень уповноважена Держпраці (частина четверта статті 265 КЗпП). Один виявляє – інший карає. Це законний розподіл повноважень.
Кстати, тут важливий момент щодо підзаконних актів. Якщо якась постанова Кабміну чи інший підзаконний акт не передбачає прямо такого механізму взаємодії – це не означає, що механізм незаконний. Закон має вищу юридичну силу, і суди зобов’язані застосовувати саме його (частина третя статті 7 КАС України).
Що апеляція тепер має розглянути заново
Верховний Суд чітко вказав: апеляційний суд так і не оцінив справу по суті. Є ціла низка доводів і доказів, які залишились без уваги.
Зокрема:
- договір суборенди нежитлового приміщення між ФОП ОСОБА_3 та підприємцем – він підтверджує, хто насправді господарював за адресою перевірки;
- договір комісії від 27 червня 2024 року, де фігурує лише підприємець-власниця магазину, але жодним чином не ОСОБА_2;
- відсутність будь-яких підтверджень того, що ОСОБА_2 здійснювала господарську діяльність саме за адресою перевірки як самостійний ФОП.
Головне питання, на яке апеляція має відповісти: чи справді два самостійних підприємці діяли на підставі угоди про співпрацю, чи ФОП-власниця просто уникала оформлення трудового договору, зареєструвавши свого працівника як ФОП?
Штраф за неоформленого працівника не скасується автоматично лише тому, що є договір про співпрацю. Суд буде дивитись на реальний зміст відносин: хто фактично контролював процес, на кого працювала людина, чи мала вона реальну підприємницьку самостійність. Саме цей аналіз і має зробити апеляційний суд при повторному розгляді справи.