Обласний центр мобілізації в Одесі опинився в епіцентрі гучного скандалу. Відео з приміщення, де утримували мобілізованих чоловіків, сколихнуло місто в середині червня. Ґрати на вході, брудні стіни, відсутність нормальної вбиральні – кадри, що потрапили в місцеві Telegram-канали, важко назвати прийнятними для людей, яких готують до захисту країни.
Після публікації до ситуації долучилися представники профспілки захисників України «Солідарність нескорених». В Одеському обласному ТЦК та СП тим часом заявили: центр не є їхнім структурним підрозділом. Але службову перевірку все ж призначили. І це, мабуть, найкраще, що могло статися в цій історії – адже якщо оприлюднені факти підтвердяться, йтиметься про серйозне порушення прав людини.
Що саме показали на відео
14 червня в одному з одеських Telegram-каналів з’явилося відео. На ньому – приміщення, де, за словами представників профспілки, кілька діб утримували мобілізованих чоловіків. І побачене, м’яко кажучи, не вселяє оптимізму.
Ґрати між кімнатами. Занедбаний стан стін. Позначки, якими люди, ймовірно, рахували дні свого перебування. Усе це більше нагадує кадри зі старої в’язниці, ніж з місця, де мають оформлювати документи для військової служби.
Керівник профспілки Вадим Шипулін розповів: після публікації до них звернулися шестеро постраждалих. Чоловіки провели в тому приміщенні від трьох до шести діб. Серед них були особи віком до 25 років і двоє людей з інвалідністю. Саме цей факт викликає найбільше запитань – яким чином туди потрапили ті, хто мав би проходити зовсім іншу процедуру?
Візит профспілки: що побачили на власні очі
16 червня Шипулін разом із колегами приїхав до Обласного центру мобілізації в Одесі особисто. На той момент мобілізованих у приміщенні вже не було. Але умови, які побачили представники профспілки, красномовно свідчили про те, що там відбувалося раніше.
«На вході – ґрати, на вході в камеру – ґрати, на вікнах – ґрати. Доступу до повітря немає. Все в такому стані, наче це побудували років 60 тому і ремонт не робився. Все брудне, всюди тхне», – описав побачене Шипулін.
Член профспілки Максим Живанов додав важливу деталь: у приміщенні залишилися особисті речі, номери телефонів на стінах і ті самі позначки. «Люди просто відмічали на стінах, скільки днів там провели», – розповів він. Профспілка спробувала зв’язатися з тими, хто залишив свої контакти.
А через два дні, 18 червня, представники «Солідарності нескорених» приїхали знову. І тут на них чекав сюрприз. Всередину їх уже не пустили. Натомість вони помітили, що в приміщенні почали робити ремонт. Збіг? Можливо. Але виглядає це, м’яко кажучи, красномовно.
Свідчення очевидця: «ставлення гірше, ніж до собак»
Один із чоловіків, який перебував у тому самому приміщенні, погодився розповісти свою історію журналістам Суспільного. Ім’я він просив не називати – і це зрозуміло з огляду на обставини.
«Прийняли мене ТЦК. Завезли мене у приміщення без ремонту, без вікон, із ґратами. Вечорами ще було холодно. Ми там усі сиділи, замерзали», – згадує він.
Але найгірше, за словами чоловіка, навіть не побутові умови. «Контингент різний. Тримають усіх разом: і наркоманів, і хворих людей, і з туберкульозом, ВІЛ-інфекцією. Вечорами ставлять відра для відходів, не годують людей. Ставлення гірше, ніж до собак», – сказав він.
Якщо описане відповідає дійсності, ми маємо справу з цілим комплексом порушень. Тут і право на людську гідність, і санітарні норми, і безпека – адже спільне утримання здорових людей із хворими на туберкульоз чи ВІЛ-інфекцію створює прямі ризики для здоров’я.
Офіційна позиція: що кажуть у ТЦК
Після того як відео набуло розголосу, Одеський обласний ТЦК та СП оприлюднив офіційну заяву. Головний меседж: це приміщення нам не належить. Йдеться про Обласний об’єднаний центр мобілізації, створений за розпорядженням Одеської обласної військової адміністрації для координації мобілізаційних заходів.
У ТЦК також наголосили: чоловіки перебувають у центрі виключно на час оформлення документів. Тобто це не місце для тривалого утримання. Але свідчення постраждалих говорять про інше – люди проводили там по кілька діб.
Керівництво призначило службову перевірку. Коли Суспільне спробувало отримати додатковий коментар, у ТЦК відповіли коротко: жодних заяв до завершення перевірки, орієнтуйтеся на офіційну заяву від 14 червня. 22 червня журналісти звернулися до Одеської ОВА, щоб з’ясувати, чи проводять там власне розслідування. На момент публікації відповідь не надійшла.
Юридичний вимір: про які порушення може йтися
Те, що сталося в Обласному центрі мобілізації в Одесі, потенційно зачіпає одразу кілька рівнів законодавства. Передусім ідеться про статтю 3 Конституції України: людина, її життя і здоров’я, честь і гідність визнаються найвищою соціальною цінністю. Умови, описані свідками, важко узгодити з цим положенням.
Україна також є учасницею Європейської конвенції з прав людини. Стаття 3 цієї конвенції прямо забороняє катування, нелюдське чи таке, що принижує гідність, поводження. Кваліфікація конкретних дій – справа слідства і суду. Але сам характер оприлюдненої інформації змушує ставити ці питання.
Окремий блок – санітарне законодавство. Спільне утримання людей із різними захворюваннями, відсутність належних санітарних умов – усе це може бути предметом перевірки з боку відповідних органів.
І ключове питання: хто відповідальний? Обласний центр мобілізації в Одесі створений за розпорядженням ОВА, але ТЦК каже, що центр – не їхній підрозділ. Виникає ситуація, коли відповідальність розмивається між різними структурами. Саме тому так важливо, щоб перевірка була реальною, а не формальною.
Показово й те, що після розголосу в приміщенні оперативно почали ремонт. Це добре – умови покращаться. Але чому для цього знадобився публічний скандал? Якщо факти підтвердяться, відповідальні особи мають понести покарання. Без цього будь-які перевірки залишаться просто грою в бюрократію.
Історія Обласного центру мобілізації в Одесі – це нагадування про те, що навіть під час війни людська гідність не повинна ставати розмінною монетою. І про те, як важливо, щоб журналісти, профспілки та небайдужі люди продовжували ставити незручні запитання – навіть тоді, коли офіційні структури воліють мовчати.