Скасування наказу про призов під час мобілізації – з такою вимогою чоловік звернувся до Львівського окружного адміністративного суду. Справа №380/17475/25, рішення ухвалено 22 вересня 2026 року, головуюча суддя Братичак У.В. Позов не задовольнили повністю. Причина не в тому, що суд не помітив дивних деталей у роботі ТЦК. Просто головний аргумент позивача не підкріпили доказами.
Що було до мобілізації
Чоловік перебував на військовому обліку як військовозобов’язаний. За даними електронного військово-облікового документа із застосунку «Резерв+», сформованого 2 листопада 2024 року, він мав відстрочку від призову. Підстава – пункт 13 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», тобто догляд за батьком з інвалідністю II групи. Відстрочка діяла до 1 квітня 2025 року.
Коли строк сплив, чоловік почав клопотати про нову. 4 липня 2025 року він надіслав поштою до районного ТЦК заяву про надання відстрочки на тій самій підставі, додавши документи, які, на його думку, підтверджували право на пільгу. Це доводять опис вкладення до цінного листа, накладна №7903600599866 і квитанція «Укрпошти».
Рішення комісії, про яке позивач, схоже, не знав
Комісія при районному ТЦК збиралася 15 липня 2025 року. Протокол №28 зафіксував відмову в наданні відстрочки. Підстава сформульована коротко: неналежно подані документи відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року №560.
Далі події покотилися швидко. 23 липня 2025 року начальник ТЦК видав наказ №974 про призов військовозобов’язаних під час мобілізації. Ним чоловіка призвали та направили до військової частини. Наступного дня командир частини видав наказ №255 про зарахування його до списків особового складу.
За версією позивача, 23 липня його затримали працівники поліції та примусово доставили до ТЦК. Чоловік наполягав: заяву про відстрочку він подавав не один раз – 8 квітня, 13 травня та 28 травня 2025 року. І щоразу наштовхувався на байдужість або відмову прийняти папери.
Чому ці аргументи не спрацювали
Суд висловився прямо: жодного доказу подання тих трьох заяв позивач не надав. Ні копій, ні описів вкладення, ні позначок про вручення. А от щодо листа від 4 липня докази були – саме він і став відправною точкою аналізу.
Юридична логіка позивача спиралася на пункт 60 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року №560. Норма справді потужна: до ухвалення комісією рішення військовозобов’язаний не підлягає призову на військову службу.
Але комісія рішення ухвалила. 15 липня 2025 року. Тобто за вісім днів до наказу про призов. Хай навіть позивач не знав про протокол №28 – формальна перешкода для призову зникла ще до 23 липня. Саме тому суд дійшов висновку: на дату видання наказу №974 діючої відстрочки не було, а в її наданні відмовили.
Чесно кажучи, ця відмова виглядає сумнівно. Підставу «неналежно подані документи» ніхто не розшифрував ні в протоколі, ні в рішенні. Що саме визнали неналежним і чому – залишилося за кадром.
Місце обліку та ВЛК: дві претензії, які теж відпали
Позивач доводив, що його безпідставно перевели на облік до іншого ТЦК. Суд відповів нормою: частина перша статті 39 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» та пункт 3 Порядку №560 кажуть, що призов проводять незалежно від місця перебування на військовому обліку. Простими словами, регіон значення не має.
Друга претензія – нібито повторний медогляд. Тут у пригоді став лист ТЦК від 8 серпня 2025 року №10506. З нього випливає, що чоловіка доставили працівники поліції як особу, яка підлягає призову, а ВЛК він заново не проходив. Зарахували чинний висновок від 28 травня 2025 року: «придатний».
Це підтвердив і «Резерв+»: в електронному документі, сформованому 27 липня 2025 року, у графі дати ВЛК стоїть 28 травня 2025 року. Суд нагадав, що постанова ВЛК для військовозобов’язаних під час мобілізації чи воєнного стану дійсна один рік. Це глава 3 розділу II Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України.
Що саме вимагав позивач
Позовні вимоги були сформульовані широко:
- визнати дії працівників ТЦК щодо призову незаконними;
- визнати протиправним і скасувати наказ №974 від 23 липня 2025 року в частині призову та направлення до військової частини;
- скасувати наказ командира частини №255 від 24 липня 2025 року в частині зарахування до списків;
- зобов’язати військову частину звільнити чоловіка з подальшим виключенням зі списків особового складу.
Оскільки головну вимогу про скасування наказу про призов суд відхилив, автоматично відпали й похідні. Логіка проста: немає протиправного призову – немає підстав і звільняти.
Цікаво, що військова частина у відзиві навела окремий аргумент – постанову Верховного Суду у справі №160/2592/23. Там ідеться про те, що процедура призову незворотна, а визнання її протиправною не повертає людину в попередній стан через звільнення. Суд цю тезу детально не розбирав, бо дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову й без неї.
Норми, на які сперся суд
Каркас рішення – кілька шарів законодавства. Конституція України: стаття 19 про те, що органи влади діють лише на підставі, у межах повноважень і у спосіб, передбачені законом; стаття 55 про право на судовий захист; стаття 65 про захист Вітчизни як обов’язок громадян.
Далі – спеціальні акти. Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначає правові основи мобілізації. Закон України «Про військовий обов’язок і військову службу» регулює категорії громадян, початок проходження служби та порядок призову. Порядок №560 деталізує процедуру від оповіщення до відправлення у військові частини.
Окремо згадані Порядок організації та ведення військового обліку, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 року №1487, і Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки від 23 лютого 2022 року №154. Районні ТЦК, зокрема, оформлюють відстрочки та перевіряють підстави їх надання.
Тонкий момент у процедурі відстрочки
Пункти 56-58 Порядку №560 описують, як усе має працювати. Військовозобов’язаний особисто подає заяву голові комісії за місцем обліку та додає документи з переліку. Заяву реєструють того ж дня. Комісія має сім календарних днів на розгляд, а якщо надсилала запити – до п’ятнадцяти. Про рішення заявника повідомляють телефоном, електронною поштою або листом не пізніше наступного дня.
Ключова деталь: про відмову повідомляють письмово із зазначенням причини, і таке рішення можна оскаржити в суді. Позивач цього не зробив. Він пішов іншим шляхом – почав оспорювати сам призов.
А тепер уявіть картину збоку. Людина надіслала заяву поштою, чекала на відповідь, а натомість отримала повістку та супровід до ТЦК. Про протокол №28 їй, схоже, ніхто не повідомив – принаймні рішення про це не згадує. Формально це порушення пункту 60 Порядку №560. Практично ж суд оцінював не якість роботи комісії, а законність наказу про призов.
Що з цього винести
Кілька практичних речей. Перша: надсилайте заяви про відстрочку так, щоб залишався слід – опис вкладення, накладна, квитанція. Саме ці документи зберегли позивачеві частину аргументів.
Друга: якщо комісія відмовила, оскаржуйте насамперед відмову. Таку відмову можна перевірити на законність окремо, і шанси там вищі. Скасування наказу про призов після ухваленого рішення комісії впирається у формальну перешкоду, яку суд уже визнав достатньою.
Третя: усні домовленості та «загублені» заяви нічого не важать у суді. Три епізоди, про які розповідав позивач, не мали жодного паперового підтвердження – і суд просто їх відкинув.
На апеляцію до Восьмого апеляційного адміністративного суду є тридцять днів із дня складення повного тексту рішення. Судові витрати в цій справі ні з кого не стягували – за статтею 139 Кодексу адміністративного судочинства України, бо позов залишили без задоволення.