Скасування наказу про призов військовозобов’язаного, який мав законні підстави для відстрочки, – це підсумок справи № 420/30352/25. Одеський окружний адміністративний суд ухвалив рішення 6 жовтня 2026 року під головуванням судді Пекного А.С. Позов задоволено частково: наказ начальника ТЦК визнали протиправним, а зі списків військової частини людину не виключили. Ця частковість не випадкова – вона показує, як насправді працює механізм відстрочки під час мобілізації.
Мати з інвалідністю, березнева заява і порожня графа в реєстрі
Історія почалася задовго до призову. Чоловік перебував на військовому обліку з 2012 року. Його мати має II групу інвалідності за загальним захворюванням, причому довічно. Батьки розлучилися ще 1998-го, тож інших осіб, які за законом зобов’язані її утримувати, немає.
Таку ситуацію описує пункт 13 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Військовозобов’язаний, який має батька чи матір з інвалідністю I або II групи, не підлягає призову, якщо більше нікому забезпечувати цю людину.
21 березня 2025 року чоловік особисто прийшов до комісії при ТЦК із заявою та документами. Відстрочку надали, але до 9 травня 2025 року – рівно до тієї дати, на яку було розраховане попереднє продовження загальної мобілізації.
Далі починається головне. З 9 травня 2025 року мобілізацію продовжили указом Президента № 236/2025, затвердженим Законом № 4357-IX. З 7 серпня – ще на 90 діб, указом № 479/2025 і Законом № 4525-IX. Підстави для відстрочки при цьому не зникли: інвалідність матері безстрокова, склад родини той самий.
Проте у військово-обліковому документі, сформованому 17 червня 2025 року, у графі «Відстрочка до» не було нічого. Порожньо. Замість оновленого запису з’явився призов. 20 серпня 2025 року поліція зупинила чоловіка й доставила до ТЦК. Наступного дня ВЛК визнала його придатним, а начальник ТЦК підписав наказ № 998 про призов і відправлення до військової частини. 22 серпня командир частини видав наказ № 246 про зарахування до списків особового складу.
Абзац одинадцятий пункту 60: обов’язок ТЦК, а не прохання людини
Ось норма, навколо якої тримається вся справа. Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560, з 9 травня 2025 року містить абзац одинадцятий пункту 60. Він каже: відстрочка, надана за пунктами 57-58-1 Порядку, у разі продовження мобілізації продовжується районним ТЦК без повторного подання документів – шляхом внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов’язаних та резервістів інформації про зміну дати закінчення її дії.
Ключові слова – «без повторного надання». Від людини не вимагається щоразу приносити довідку МСЕК і свідоцтво про народження. Раніше подані документи вже є у справі, і якщо підстави не змінилися, ТЦК просто оновлює дату в реєстрі.
До 8 травня 2025 року діяла попередня редакція, де абзац десятий пункту 60 говорив про автоматичне продовження відстрочки. Виходить, за жодної з редакцій закінчення строку мобілізації саме по собі не позбавляло людину відстрочки. Змінився лише виконавець – тепер це прямо територіальний центр комплектування.
І ще один припис, який часто забувають. Абзац дев’ятий пункту 60 Порядку № 560: до ухвалення комісією рішення військовозобов’язаний не підлягає призову. Станом на 21 серпня 2025 року заява про продовження лежала нерозглянутою. Отже, призивати було не можна.
Три аргументи ТЦК, які суд розібрав по одному
Позиція відповідача трималася на трьох тезах. Усі три виявилися слабкими.
- «Заяву подано не особисто, тому розглядати її не потрібно». Пункт 58 Порядку № 560 справді вимагає особистого подання заяви голові комісії. Суд пояснив: ця вимога стосується первинного оформлення відстрочки. Первинне оформлення відбулося 21 березня 2025 року, особисто. А продовження за абзацом одинадцятим пункту 60 нової заяви не потребує взагалі.
- «Право втрачено 8 травня 2025 року, бо відстрочка була до 9 травня». Суд відхилив і це. Строк відстрочки прив’язаний до строку мобілізації, а рішення про її продовження ухвалили раніше, ніж сплив попередній строк. Тлумачення прийменника «до» з посиланням на Цивільний кодекс тут не працює: спір не про цивільно-правове зобов’язання, а про спеціальні норми Порядку № 560.
- «Людина за продовженням не зверталася». А це спростовують документи. 15 травня 2025 року чоловік надіслав цінним листом заяву від 14 травня 2025 року, з описом вкладення і календарним штемпелем поштового відділення. Була й заява від 15 серпня 2025 року. Жодного рішення за ними комісія не ухвалила, доказів розгляду відповідач не надав.
Тут добре видно, як працює стаття 77 Кодексу адміністративного судочинства України. У справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень правомірність доводить сам суб’єкт. ТЦК не довів – і програв у цій частині.
Наказ скасували, але зі служби не звільнили
Скасування наказу про призов військовозобов’язаного в цій справі не означало автоматичного повернення додому. І це найважливіший практичний нюанс рішення.
Щодо самого наказу № 998 суд був категоричний. Пункт 6 Порядку № 560 включає перевірку підстав для відстрочки до процедури призову. На 21 серпня 2025 року в чоловіка були законні підстави, підтверджені комісією. Відсутність запису в реєстрі – наслідок протиправної бездіяльності ТЦК, а не втрати права. Плюс нерозглянута заява, яка взагалі блокувала призов. Тому скасування наказу про призов військовозобов’язаного стало логічним підсумком цієї частини спору.
Цікава деталь: у позові чоловік вказав номер наказу «55», бо копії документа в нього не було, а номер узяв із запису про присвоєння звання. Суд витребував документи і з’ясував, що призов оформлено наказом № 998. Предмет спору від цього не змінився, і суд оцінив саме № 998. Ось чому копії краще просити через суд, а не покладатися на пам’ять.
Зовсім інакше склалося з вимогами до військової частини. Позов у цій частині залишили без задоволення, і логіка тут така:
- на момент видання наказу № 246 наказ про призов був чинним і ніким не скасованим, тож командир діяв у межах повноважень;
- командир не має права перевіряти правомірність призову, здійсненого ТЦК, і не може його скасувати;
- з дня відправлення до частини особа набула статусу військовослужбовця за пунктом 4 частини першої статті 24 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу»;
- підстави звільнення перелічені у статті 26 цього ж закону, і скасування наказу про призов серед них немає.
Схожі висновки свого часу сформував Верховний Суд, зокрема у постановах від 1 жовтня 2024 року у справі № 200/4189/22 та від 5 лютого 2025 року у справі № 160/2592/23. П’ятий апеляційний адміністративний суд підтверджував цю лінію у справах № 420/13798/25 і № 420/14705/25.
Що це означає на практиці? Скасування наказу про призов саме по собі не викидає людину зі списків частини. Звільнення – окрема процедура, і починається вона з рапорту. У цій справі доказів, що чоловік подавав рапорт про звільнення за сімейними обставинами, суду не надали. А пункт 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-XII таку підставу прямо передбачає: необхідність постійного догляду за одним із батьків з інвалідністю I чи II групи за відсутності інших членів сім’ї першого чи другого ступеня споріднення.
Що з цього варто взяти собі на замітку
Історія закінчується не перемогою і не поразкою, а доволі складною процесуальною ситуацією. Людина домоглася визнання бездіяльності ТЦК протиправною і скасування наказу про призов, але залишилася військовослужбовцем із правом добиватися звільнення через командування частини.
Кілька речей у цьому рішенні добре показують принцип належного урядування, на який посилається Європейський суд з прав людини у справі «Рисовський проти України». Ризик помилки державного органу несе держава. ТЦК не оновив дату в реєстрі – і саме це, а не дії чоловіка, призвело до призову.
Для тих, хто зараз у схожій ситуації, кілька орієнтирів:
- подавайте заяву про відстрочку особисто, але зберігайте докази кожного звернення – опис вкладення, чек, номер відправлення;
- якщо підстави не змінилися, нагадуйте ТЦК про абзац одинадцятий пункту 60 Порядку № 560 письмово;
- копії наказів про призов і зарахування до частини просіть через адвокатський запит або через суд;
- про звільнення за сімейними обставинами говоріть із командиром частини окремо, через рапорт за статтею 26 Закону № 2232-XII.
Окремий урок – про витрати на правника. У позові була орієнтовна сума 40 000 гривень, але договору, детального опису робіт і документів про оплату суду не показали. Тому ці витрати не стягнули взагалі. Судовий збір при цьому не розподілявся: позивач звільнений від сплати за статтею 5 Закону України «Про судовий збір».
Рішення ще можна оскаржити – апеляція подається до П’ятого апеляційного адміністративного суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту. Тож крапку в цій історії ставити зарано. Але головну тезу вона вже зафіксувала: якщо підстави для відстрочки живі, а в реєстрі стоїть прочерк, це проблема обліку, а не підстава для призову.
