Коли людину призивають на військову службу з порушенням закону, скасування незаконної мобілізації стає єдиним способом відновити справедливість. Саме таку ситуацію розглядав Житомирський окружний адміністративний суд у справі №240/12776/26, і його рішення показує: навіть під час війни процедура – не порожній звук, а гарантія того, що права людини не перетворяться на фікцію.
Давайте розберемо цю історію без юридичного туману. 13 лютого 2026 року чоловіка доставили до територіального центру комплектування та соціальної підтримки. Вже наступного дня, 14 лютого, позаштатна військово-лікарська комісія визнала його придатним до служби, а начальник ТЦК підписав наказ №726 – призвати на військову службу за мобілізацією. Швидко? Безумовно. Але чи законно? Суд сказав – ні.
У чому саме полягали порушення
Уявіть собі: ви йдете вулицею, вас зупиняють, перевіряють документи – і за лічені години ви вже військовослужбовець. Без повістки, без належного оформлення, без шансу навіть зрозуміти, що відбувається. Приблизно так виглядала ситуація позивача.
Суд проаналізував Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року №560, і виявив суттєві прогалини. По-перше, не було жодних доказів, що позивачу вручали повістку. По-друге, відповідачі не надали матеріалів відеофіксації – а пункт 52 Порядку №560 прямо вимагає фіксувати перевірку документів на фото чи відео.
Але найголовніше – відсутній протокол адміністративного затримання. Кого це дивує? За статтями 261 і 262 Кодексу України про адміністративні правопорушення, затримання оформлюється протоколом, де зазначають дату, місце, посаду того, хто затримав, і мотиви. У справі №240/12776/26 такого протоколу не виявилося. Отже, і сам факт законного доставлення до ТЦК завис у повітрі.
Чому повістка – це не дрібниця
Хтось скаже: «Ну немає повістки, то й що? Все одно ж треба служити». Але річ не в тому, щоб уникнути обов’язку. Частина 3 статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» чітко каже: громадянин зобов’язаний з’явитися до ТЦК у разі отримання повістки. Тобто саме повістка запускає юридичний механізм, після якого людина стає суб’єктом мобілізаційних процедур.
Без неї весь ланцюжок – від медичного огляду до наказу про призов – не має законної опори. Суд у справі №240/12776/26 це підтвердив: відповідачі не довели, що позивача викликали раніше і він не з’явився. Просто взяли людину – і мобілізували. Так не працює.
Ще один штрих до загальної картини – відсутність результатів професійно-психологічного відбору. Пункт 94 Порядку №560 вимагає, щоб до військових команд включали лише тих, хто пройшов цей відбір. У матеріалах справи не було ані картки відбору, ані будь-яких згадок про нього.
Що вирішив суд
Суд задовольнив позов частково. Визнано протиправним наказ начальника ТЦК №726 від 14 лютого 2026 року в частині призову позивача. Також скасовано наказ командира військової частини про зарахування до особового складу – логічно, адже цей наказ був похідним від першого. Військову частину зобов’язали виключити позивача зі списків.
А от щодо довідки військово-лікарської комісії – тут суд відмовив. І це теж варто запам’ятати.
Чому? Бо довідка позаштатної ВЛК – не остаточне рішення. Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затверджене наказом Міністра оборони України від 14 серпня 2008 року №402, передбачає, що оскаржувати такі рішення треба спочатку до ВЛК регіону, потім до Центральної ВЛК, і лише потім до суду. Позивач пропустив ці щаблі – і суд обґрунтовано залишив цю вимогу без задоволення.
Корисний нюанс: якщо ви не згодні з рішенням позаштатної ВЛК, не поспішайте одразу до суду. Спершу зверніться до штатної ВЛК вищого рівня – регіональної, а якщо треба – до ЦВЛК. Суд у цьому ланцюжку – остання, а не перша інстанція.
Практичний висновок для тих, хто стикається з подібним
Суд прямо сказав: заходи, пов’язані з мобілізацією, мають здійснюватися виключно в межах чинного законодавства. Воєнний стан не скасовує процедур – він робить їхнє дотримання ще важливішим. Кожен крок – від вручення повістки до видання наказу – повинен бути задокументований і підтверджений.
Стягнення витрат на правничу допомогу теж показове. Позивач просив 21 400 гривень, але суд оцінив співмірність і присудив 6 000 гривень – по 2 000 з кожного з трьох відповідачів. Логіка проста: справа розглядалася у спрощеному провадженні, без судових засідань, адвокатські запити до судового розгляду прямого стосунку не мали.
Чесний підсумок: скасування незаконної мобілізації через суд – реальний інструмент, коли процедуру порушено вщент. Але він вимагає уваги до деталей: фіксуйте все, що відбувається, вимагайте документи, не погоджуйтесь на усні домовленості там, де закон вимагає письмової форми. Без цих доказів навіть правий по суті позивач ризикує програти через брак паперів.