Скасування постанови ТЦК про штраф за неявку за повісткою стало підсумком розгляду справи № 2-а/686/540/26 у Хмельницькому міськрайонному суді. 30 жовтня 2026 року суддя Оксана Козак задовольнила позов чоловіка, якого оштрафували на 17 000 гривень за частиною 3 статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Про стягнення він дізнався випадково, коли зазирнув у застосунок «Резерв+».
Як усе почалося
05.10.2026 позивач оновив відомості в «Резерв+» і серед розширених даних побачив несподіване. ТЦК звернувся до Нацполіції із причиною «Не прибули за повісткою до ТЦК та СП». Поруч висіла постанова №R824170, яку вдалося завантажити.
З документа випливало: за результатами вивчення реєстрової інформації Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов’язаних та резервістів встановлено, що чоловік не прибув за викликом у строк і місце, зазначені в повістці. Посилання – стаття 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Наслідок – штраф у 17 000 гривень.
Свою позицію чоловік виклав прямо: жодних правил військового обліку він не порушував, військово-облікові дані уточнив, і відмітка про це є. Ані повістки, ані постанови він не отримував і навіть не здогадувався про її існування.
Чому бракувало доказів
Ключове для скасування постанови ТЦК про штраф за неявку за повісткою – належні докази оповіщення. А з ними в матеріалах справи виявилося порожньо.
У постанові №R824170 немає жодної конкретики про повістку, яка нібито була надіслана. Не вказано ні номер документа, ні дату відправлення, ні мету виклику. Немає опису вкладення, який підтвердив би вміст листа, і немає підтвердження отримання.
Не з’ясовано й те, яка саме інформація потребувала уточнення. Річ у тім, що дані вже уточнили. І чи можна було взагалі отримати потрібні відомості іншим шляхом, крім виклику до ТЦК?
Тут важливий момент. Примітка до статті 210 Кодексу України про адміністративні правопорушення прямо каже: положення статей 210 і 210-1 не застосовують, якщо держатель Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов’язаних та резервістів може отримати персональні дані шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими системами, реєстрами та базами даних державних органів.
Доступ до таких реєстрів у ТЦК є. Отже, виклик повісткою лише для уточнення даних, які й так лежать у системі, виглядає сумнівно.
Заява, зміст якої ніхто не перевірив
Окрема лінія історії – заява про визнання правопорушення. У постанові зазначено, що її винесли за наявності заяви особи, де вона нібито не оспорює порушення і погоджується на притягнення без своєї участі. Дата надходження – 06.10.2026, спосіб – електронний кабінет призовника, військовозобов’язаного, резервіста.
Проте як «Короткий зміст заяви» наведено лише загальне формулювання: «Повідомлення про вчинення адміністративного правопорушення, пов’язаного з порушенням правил військового обліку». Таке формулювання не відтворює конкретного волевиявлення людини.
Частина 5 статті 283 Кодексу вимагає від постанови більшого: відомостей про дату, спосіб надходження та зміст заяви. А стаття 279-9 зобов’язує посадову особу протягом трьох днів перевірити викладені факти. Перевірка, судячи з матеріалів, звелася до формальності.
Іншими словами, із запису в постанові неможливо зрозуміти, чи справді позивач визнав саме те порушення, яке йому інкримінують. Це питання суд і поставив у центр розгляду.
Що закон каже про повістку
Пункт 41 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560, чітко перелічує, що вважається належним підтвердженням оповіщення. Якщо повістку вручали особисто – це підпис про отримання, відеозапис вручення або відеозапис відмови.
Якщо надсилали поштою – день отримання листа, підтверджений поштовим оператором, або день відмітки про відмову отримати відправлення чи про відсутність особи за адресою.
Правила надання послуг поштового зв’язку, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 5 березня 2009 року № 270, додають деталей. Рекомендовані листи з позначкою «Повістка ТЦК» вручають особисто адресату. Якщо людини немає вдома, працівник зв’язку інформує її телефоном або кладе повідомлення в поштову скриньку. Не з’явився протягом трьох робочих днів – з’являється позначка «адресат відсутній».
Усі ці документи мали б лежати в матеріалах справи. Натомість відповідач не подав ні доказів вручення, ні доказів відправлення, ні навіть підтвердження, що повістка існувала в паперовому вигляді. Відзиву на позов теж не надходило.
Логіка суду
Суд спирався на частину 2 статті 19 Конституції України: державні органи та їхні посадові особи діють лише на підставі, у межах повноважень і у спосіб, передбачені Конституцією та законами.
Стаття 7 Кодексу України про адміністративні правопорушення нагадує: ніхто не може бути підданий заходу впливу інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. А стаття 247 робить наявність події та складу правопорушення обов’язковою умовою відповідальності.
Стаття 280 зобов’язує посадову особу з’ясувати, чи було правопорушення, чи винна особа, чи є обставини, що пом’якшують або обтяжують відповідальність. Стаття 283 вимагає, щоб постанова містила опис обставин, установлених під час розгляду.
Суд наголосив: сам факт подання заяви за частиною 1 статті 279-9 Кодексу не дає права автоматично винести постанову. Розгляд усе одно має відбуватися з дотриманням загальних вимог Кодексу та з дослідженням доказів. Інструкція Міністерства оборони України від 01.01.2024 № 3 лише деталізує цю процедуру, не скасовуючи її. Саме тому скасування постанови ТЦК про штраф за неявку за повісткою тут виглядає закономірним підсумком, а не формальністю.
Оскаржуваний документ не містив конкретної дати, часу і місця виклику. Не було ні дати отримання повістки, ні змісту заяви, ні форми вини. По суті, він не описував ані об’єктивну, ані суб’єктивну сторону правопорушення.
Окремо варто згадати строки. За статтею 38 Кодексу стягнення за статтею 210-1 можна накласти протягом трьох місяців з дня виявлення, але не пізніше одного року з дня вчинення. У цій справі питання строків не стало вирішальним, бо самого складу не було.
До того ж за статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України обов’язок довести правомірність свого рішення лежить на суб’єкті владних повноважень. Відповідач цього не зробив.
Що це змінює на практиці
За частиною 3 статті 286 Кодексу адміністративного судочинства України суд має право скасувати рішення суб’єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення. Так і сталося: постанову від 06.10.2026 №R824170 скасували, а провадження закрили за відсутності складу правопорушення.
Історія знову підтверджує просту думку. Заява з електронного кабінету не звільняє ТЦК від обов’язку зібрати докази. Посилання на реєстр без конкретики не замінює ні самої повістки, ні підтвердження її вручення.
Для військовозобов’язаних це означає цілком прикладну річ. Не зайвим буде тримати під рукою підтвердження того, що ви уточнили дані. Скріншот із застосунку, дата і час оновлення, листування з ТЦК – усе це стане в пригоді, якщо доведеться сперечатися в суді.
Скасування постанови ТЦК про штраф за неявку за повісткою в справі № 2-а/686/540/26 дає орієнтир і для схожих спорів. Якщо постанова не містить дати, місця й часу виклику, а доказів надсилання повістки немає, шанси на захист цілком реальні.
Рішення можна оскаржити протягом десяти днів з дня проголошення. Апеляційну скаргу подають до Сьомого апеляційного адміністративного суду.
