Скасування рішення міської ради, що вже виконане і створило права для конкретної людини, – це не просто бюрократичний жест. Для підприємця, який роками вкладав гроші у власну справу, такий крок може означати втрату бізнесу. Саме про це – справа № 920/698/17, яку Верховний Суд розглянув у листопаді 2018 року.
Історія почалася у Сумах. Фізична особа-підприємець Алексанян С.С. ще у 2014 році отримав від Сумської міської ради право користуватися земельною ділянкою під літній майданчик. Ішлося про особистий строковий сервітут – простіше кажучи, офіційний дозвіл використовувати конкретне місце для підприємницької діяльності. Строк – п’ять років, до грудня 2019-го.
Спочатку міська рада ухвалила рішення № 3280-МР від 14 травня 2014 року, яким дала підприємцю дозвіл на виготовлення паспорта прив’язки тимчасової споруди. Згодом рішенням № 3703-МР від 5 листопада 2014 року йому офіційно передали ділянку площею 0,0409 га за адресою: м. Суми, пров. Спортивний, 2. А 2 грудня 2014 року сторони уклали договір № 023/14 про встановлення особистого строкового сервітуту.
Що важливо: підприємець виконав усі умови. Виготовив паспорт прив’язки, технічну документацію із землеустрою, встановив на ділянці свої тимчасові споруди – альтанки, декоративні арки, огорожу. Усе це підтверджувалося договорами підряду та актами виконаних робіт.
А далі сталося те, що й стало предметом судового спору.
Що саме зробила міська рада і чому це обурило підприємця
У червні 2017 року до Сумської міської ради звернулося ТОВ «ДВІН 2011». Товариство просило замінити сторону в договорі сервітуту – замість ФОП Алексаняна С.С. вписати себе. Аргументували тим, що підприємець нібито не має майна за вказаною адресою, не веде там діяльності та не пов’язаний із товариством.
Міська рада відреагувала досить оперативно. 21 червня 2017 року вона прийняла рішення № 2281-МР «Про вирішення деяких питань щодо користування місцем для розміщення тимчасової споруди». По суті, відбулося скасування рішення міської ради від 2014 року – тільки не пряме, а через технічну заміну сторони в документах. Рада просто «викреслила» підприємця з попередніх рішень і з договору, вписавши замість нього ТОВ «ДВІН 2011».
І це було зроблено без згоди підприємця, без рішення суду, без розірвання договору. Сам факт таких маніпуляцій викликає питання: невже орган місцевого самоврядування може отак, одним розчерком пера, позбавити людину права?
Чому суди стали на бік підприємця
Господарський суд Сумської області, а згодом і Харківський апеляційний господарський суд визнали рішення міської ради незаконним. Аргументів вистачало.
Договір № 023/14 від 2 грудня 2014 року був і залишався чинним. Жодна зі сторін не зверталася до суду з вимогою його розірвати. Істотних порушень договору не встановлено, підстав для припинення сервітуту за статтею 406 Цивільного кодексу України чи статтею 102 Земельного кодексу України не було.
Крім того, рішення міської ради № 3280-МР та № 3703-МР від 2014 року на момент прийняття спірного рішення вже були виконані. А отже, за своєю правовою природою вони стали ненормативними актами одноразового застосування, які вичерпали свою дію. І ось тут – найголовніше.
Залізне правило: виконане рішення не скасовується
Ще у 2009 році Конституційний Суд України у своєму рішенні № 7-рп/2009 сформулював принцип, який став наріжним каменем для всіх подібних спорів. Суть його така: органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення або вносити до них зміни, якщо на підставі цих рішень уже виникли конкретні правовідносини.
Іншими словами, якщо людина отримала право на підставі рішення ради, скористалася ним, уклала договір, витратила гроші – рада не може «передумати» і відібрати це право. Конституційний Суд України назвав це «гарантією стабільності суспільних відносин». Це те, що дає громадянам упевненість: твоє становище не погіршать одним розчерком пера.
Сумська міська рада це правило порушила. Її спроба скасування рішення міської ради від 2014 року – хай і замаскована під «внесення змін» – була безпідставною. На підставі тих рішень уже було укладено договір, виготовлено документацію, збудовано споруди та сплачувалися платежі. І все це – без згоди підприємця, якого зміни безпосередньо стосувалися.
Цікава деталь: міська рада навіть підготувала додаткову угоду до договору сервітуту, якою замінила підприємця на ТОВ «ДВІН 2011». Але ж договір – це справа двох сторін. Не можна просто взяти й змінити одну зі сторін без її на те волі. Цивільний кодекс України такого механізму не передбачає.
Що сказав Верховний Суд
Третя особа – ТОВ «ДВІН 2011» – подала касаційну скаргу до Верховного Суду. Основний аргумент скаржника: рішення 2014 року не були реалізовані, бо підприємець не зареєстрував право сервітуту в державному реєстрі. А раз так – то й змінювати ці рішення нібито можна.
Верховний Суд із цим не погодився. Судді вказали: законодавство, чинне на момент укладення договору в 2014 році, не вимагало обов’язкової державної реєстрації самого договору. Реєструвати потрібно було лише речове право користування. Договір від цього не переставав бути чинним.
Крім того, Верховний Суд послався на правову позицію Великої Палати, викладену у справі № 916/1979/13. У тій постанові чітко зазначено: рішення органу місцевого самоврядування у сфері земельних відносин, яке має ознаки ненормативного акта, може оспорюватися з точки зору законності. Особа, чиє право порушене, має право вимагати визнання такого рішення незаконним.
Суд підтвердив: скасування рішення міської ради, яке вже створило правовідносини, є неприпустимим. Колегія суддів Касаційного господарського суду залишила рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін. Договір сервітуту залишився за підприємцем.
Кілька практичних моментів для тих, хто опинився в подібній ситуації
Перше. Якщо ви отримали від міської ради рішення, яке дає вам певне право, і ви цим правом скористалися – рада не може просто так його скасувати. Навіть якщо з’явився хтось інший, кому це місце «потрібніше».
Друге. Будь-які зміни до договору можливі лише за згодою обох сторін або через суд. Одностороннє рішення ради тут не працює – це прямо суперечить статті 19 Конституції України, яка зобов’язує органи місцевого самоврядування діяти лише в межах і у спосіб, передбачені законом.
Третє. Судовий захист у таких справах – цілком реальний. Як показує справа № 920/698/17, суди послідовно захищають принцип стабільності правовідносин. І це добре, бо інакше жоден підприємець не міг би планувати свій бізнес далі ніж на день.
Технічна правка в документах – заміна одного імені на інше – не створює і не припиняє прав. Цивільний кодекс України та Земельний кодекс України передбачають зовсім інші, чітко визначені процедури для переходу прав на землю. І «виправлення» прізвища в тексті до них точно не належить.