Скасування штрафу ТЦК у розмірі 17 000 гривень – саме цього домігся позивач у Шевченківському районному суді міста Києва. Справа № 2-а/761/466/2026, розглянута 3 серпня 2026 року, – показовий приклад того, як процедурні помилки військкомату можуть зіграти на користь громадянина. І ні, тут немає жодної юридичної магії. Просто закон один для всіх – і для військовозобов’язаного, і для територіального центру комплектування.
Давайте розберемо цю історію покроково.
Що сталося: 17 000 гривень з «Резерв+»
У червні 2026 року чоловік відкрив застосунок «Резерв+» і побачив там неприємний сюрприз. Начальник ТЦК виніс постанову № R569640, якою притягнув його до адміністративної відповідальності за частиною 3 статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Штраф – 17 000 гривень. Причина – нібито неявка за викликом до ТЦК.
Але диявол, як завжди, у деталях. Позивач не став мовчки платити. Звернувся до суду. І, як з’ясувалося, не дарма.
На чому будувався захист
Перше, що впадає в око, – у постанові було лише загальне формулювання про «неприбуття за викликом». Жодної конкретики. Ані дати, на яку нібито призначили явку. Ані часу. Ані місця. І найголовніше – ані слова про те, яку саме повістку направляли, яким способом і чи отримував її чоловік узагалі.
Позивач стверджував: жодної повістки він не отримував. Більше того, 1 червня 2026 року він навіть подав до ТЦК письмову заяву, де прямо повідомив – повістки не було, належним чином мене ніхто не сповіщав, порушення не визнаю. Але військкомат це, схоже, проігнорував.
Другий аргумент стосувався кваліфікації правопорушення. На думку позивача, навіть якби неявка дійсно мала місце, її слід було б кваліфікувати за статтею 210 КУпАП (порушення правил військового обліку), а не за статтею 210-1 (порушення законодавства про мобілізацію). Різниця не просто в номері – вона у самій суті того, що інкримінують людині.
Чесно кажучи, до цього аргументу суд так і не дійшов. Бо знайшов дещо цікавіше – і значно серйозніше для ТЦК.
Процедурна пастка, в яку потрапив військкомат
Суддя звернула увагу на фундаментальну процедурну ваду. За загальним правилом частини 1 статті 249 КУпАП, розгляд справи про адмінправопорушення відбувається відкрито – тобто за участю особи. Є лише кілька винятків, і один із них стосується статей 210 та 210-1 КУпАП.
Але – і це ключове «але» – для заочного розгляду потрібна письмова заява від самої людини. Частина 1 статті 279-9 КУпАП говорить чітко: особа має особисто подати заяву, в якій підтвердить, що не оспорює порушення і згодна на розгляд справи без неї. Подати можна письмово або через електронний кабінет призовника.
І що ж ми бачимо в матеріалах справи? Нічого. Жодної такої заяви. ТЦК просто виніс постанову заочно – без участі людини, без її згоди, без дотримання елементарної процедури.
Це вже самостійна підстава для скасування штрафу ТЦК. Навіть не треба доводити, отримував чоловік повістку чи ні. Сам факт порушення порядку розгляду справи робить постанову незаконною.
Є ще одна показова деталь. ТЦК взагалі не подав відзив на позов. Суд установив строк – 15 днів. Минув місяць, другий – тиша. А за частиною 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо відповідач не подає відзив без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами. Фактично військкомат сам усунувся від захисту своєї позиції. І це лише погіршило його становище.
А що там із повісткою?
Хоча процедурне порушення вже вирішило долю справи, суд усе ж проаналізував і питання оповіщення. Картина вийшла невтішна для ТЦК.
Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» у частині 3 статті 22 зобов’язує громадян з’являтися за викликом у строки, зазначені в отриманих документах. Ключове слово – «отриманих». Повістку мало бути вручено.
Порядок проведення призову, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560, визначає: повістка може формуватися через Єдиний державний реєстр призовників або на бланку. У першому випадку її підписує кваліфікованим електронним підписом керівник ТЦК.
А Порядок № 1487 (постанова КМУ від 30 грудня 2022 року) додає важливий нюанс. Повістка має відривну частину – розписку. Саме ця розписка з підписом особи і є доказом вручення. У нашій справі – ні розписки, ні доказів поштового відправлення, ні номера ШКІ для відстеження, ні відмітки «адресат відсутній». Порожньо.
Суд окремо підкреслив: для висновку про правомірність постанови потрібно встановити три факти. Отримував позивач повістку чи ні. Чи відповідала вона вимогам законодавства. Чи були поважні причини для неявки. У цій справі перший же факт не підтвердився.
Чим усе закінчилося
Суд задовольнив позов повністю. Постанову № R569640 скасував, справу про адмінправопорушення закрив. Крім того, зобов’язав ТЦК відшкодувати позивачу судовий збір – 1 331 гривню 20 копійок.
Ключовий урок цієї історії простий: якщо військкомат хоче оштрафувати людину на 17 000 гривень, він має подбати про докази. Повістка – вручена. Процедура – дотримана. Заява від особи – отримана. Не виконав цих умов – будь-який суд поставить резонне запитання: а де, власне, підстави для штрафу?
І саме через відсутність відповіді на це запитання скасування штрафу ТЦК у цій справі стало не просто можливим, а безальтернативним рішенням для суду.