Скасування штрафу ТЦК здається багатьом майже неможливим. Мовляв, якщо повістку надіслали, то все – доводь потім, що ти її не бачив. Рішення Сквирського районного суду Київської області у справі №376/1577/26 показує зовсім іншу картину. Суд скасував постанову про штраф у 17 000 гривень, бо територіальний центр комплектування не довів, що людина справді отримала виклик і знала про розгляд справи.
Давайте розберемо цю історію по кроках. Тут важливий момент: усе вирішили не емоції, а папери пошти і процесуальні дрібниці, які відповідач проґавив.
Що сталося насправді
Чоловік перебуває на військовому обліку як військовозобов’язаний. У листопаді 2025 року ТЦК надіслав йому рекомендованим листом повістку №5601762 – виклик на 9 грудня 2025 року о 09:00 для проходження медичного огляду.
Разом із повісткою пішло й повідомлення про те, що у разі неявки справу про адміністративне правопорушення розглянуть 26 грудня 2025 року об 10:00 і без участі людини. Лист повернувся відправнику з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».
На цій підставі начальник районного ТЦК виніс постанову №БЦ РТЦК/1/947/25 від 26 грудня 2025 року і наклав штраф 17 000 гривень за ч. 3 ст. 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Про існування цієї постанови чоловік дізнався лише в травні 2026 року, коли на його банківські рахунки наклали арешт у межах виконавчого провадження. До речі, стягувати державний виконавець чомусь вирішив уже 34 000 гривень – удвічі більше за сам штраф.
Які обов’язки справді є у військовозобов’язаного
Тут усе просто. Стаття 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року №3543-XII прямо зобов’язує громадян з’являтися за викликом до територіального центру комплектування у строк та місце, вказані в повістці. Не прийшов – є відповідальність.
Але обов’язок виникає не сам по собі. Він тісно пов’язаний з іншим питанням: чи була людина належно оповіщена? Бо якщо виклик до неї фактично не дійшов, то й вини у невиконанні обов’язку немає.
Диспозиція ч. 3 ст. 210-1 КУпАП є бланкетною. Це означає, що сама стаття не описує всіх деталей, а відсилає до інших актів. Тому суд щоразу має перевіряти, чи дотримані правила військового обліку і порядок оповіщення.
Пошта: де саме ТЦК схибив
Порядок вручення повісток в особливий період визначає Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, затверджений постановою Кабінету Міністрів України №560 від 16 травня 2024 року.
Пункт 41 цього Порядку каже: якщо повістку надсилають поштою, днем її отримання вважається день, коли в поштовому повідомленні з’явилася відмітка про відсутність особи за адресою проживання. Звучить жорстко, але й тут є правила.
І ось ключовий момент. Постановою КМУ №1147 від 8 жовтня 2024 року були змінені Правила надання послуг поштового зв’язку, затверджені постановою Кабінету Міністрів України №270 від 15 березня 2009 року. Пункт 82 цих Правил вимагає для рекомендованих листів із позначкою «Повістка ТЦК» зовсім іншої процедури.
Коротко вона така:
- якщо адресата немає за адресою, працівник пошти інформує його за наявним номером телефону та/або вкладає в абонентську скриньку повідомлення про надходження листа;
- лише після того, як протягом трьох робочих днів людина не з’явилася, працівник ставить позначку «адресат відсутній за зазначеною адресою» і повертає лист.
Схожі вимоги містить і Регламент надання послуг поштового зв’язку – пункти 6.12.3, 6.12.4 та 6.16. Там прямо йдеться про повідомлення форми 22а, яке кладуть у поштову скриньку, і про відмітки про причину невручення.
А тепер найцікавіше. У матеріалах справи не було ні доказів дзвінка на мобільний позивача, ні повідомлення форми 22а у скриньці. У трекінгу руху відправлення також немає даних, що людину взагалі якось інформували.
Без цих доказів твердження «він отримав повістку» перетворюється на припущення. А припущення в адміністративній справі – поганий фундамент.
Розгляд справи за відсутності людини
Друга проблема ТЦК виглядає ще серйозніше. Справу про правопорушення розглянули без позивача. Можливо, скажете ви, так роблять, коли людина не з’явилася сама.
Але стаття 268 КУпАП дає особі право брати участь у розгляді, знайомитися з матеріалами, давати пояснення, заявляти клопотання. Щоб цим правом скористатися, потрібно хоча б знати про розгляд. А тут навіть повідомлення про дату, час і місце розгляду належним чином не вручили.
Виходить замкнуте коло: людина не прийшла, бо не знала. А знала б – могла б пояснити, заперечити, подати документи. Саме тому суд назвав це порушенням права на захист і прямо вказав на недотримання вимог ст. 268 КУпАП.
Що сказав Верховний Суд
Суд оперся не лише на букви закону, а й на висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 4 вересня 2019 року у справі №285/1535/15.
Його суть проста, але для таких справ дуже вагома. Адміністративне правопорушення – це дія або бездіяльність, яка має повний набір юридичних ознак: об’єкт, об’єктивну сторону, суб’єктивну сторону і суб’єкт. Приберіть хоча б одну ознаку – і притягнути людину до відповідальності неможливо.
Суб’єктивна сторона – це, по суті, вина, мотив і мета. Тобто потрібно довести, що людина усвідомлювала протиправність своєї поведінки і свідомо її допустила. Як довести умисел, якщо вона навіть не бачила повістки?
Суд сформулював відповідь чітко: матеріали не дають змоги «поза розумним сумнівом» виключити інші версії подій. Ні факт правопорушення, ні вина позивача не доведені.
Що вирішив суд
Адміністративний позов задоволено повністю. Постанову №БЦ РТЦК/1/947/25 від 26 грудня 2025 року про штраф 17 000 гривень скасовано, а провадження у справі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП закрито.
Підстава для закриття – п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП: відсутність події і складу адміністративного правопорушення. Норми, на які суд спирався, зібрані в ст. 72, 73 і 76 Кодексу адміністративного судочинства України – вони вимагають належних, допустимих і достатніх доказів, а не здогадів.
Хтось може подумати: а що, як людина справді просто переховувалася від ТЦК? Можливо. Але покарати за неявку можна тільки тоді, коли доведено і сам факт належного повідомлення, і усвідомлення людиною наслідків.
Для того, хто хоче оспорити подібний штраф, ця справа дає кілька підказок. Збирайте інформацію про рух поштового відправлення. Перевіряйте, чи були дзвінки та повідомлення у поштовій скриньці. Дивіться, чи є у матеріалах підтвердження того, що ви знали про розгляд.
І головне – не залишайте такі постанови без відповіді тільки тому, що вони виглядають «залізними». Як показує справа №376/1577/26, у них регулярно бракує саме доказів, а не права.