Скасування штрафу ТЦК – тема, яка сьогодні цікавить десятки тисяч військовозобов’язаних. І не дарма. Штрафи за неявку за повісткою можуть сягати 25 500 гривень, а процедура їх накладення часто викликає більше запитань, ніж відповідей. У травні 2026 року Лозівський міськрайонний суд Харківської області виніс рішення, яке добре ілюструє, коли постанова ТЦК не витримує навіть поверхневої перевірки.
Давайте розберемо цю справу без зайвої юридичної мішури – зрозуміло, по-людськи, але з усіма потрібними посиланнями на закон.
З чого все почалося
Громадянин (назвемо його ОСОБА_1, як у рішенні суду) стояв на військовому обліку. У лютому 2026 року він побачив у додатку «Резерв+» відмітку про розшук і з’явився до територіального центру комплектування. Там з’ясувалося: його розшукували через неявку за повісткою №6155815, яка нібито викликала його на 14:00 16 січня 2026 року для уточнення військово-облікових даних.
Тут перший тривожний дзвіночок. Чоловік стверджував, що жодної повістки не отримував. І – увага – ТЦК не зміг надати суду доказів того, що повістка взагалі була вручена. Ані поштового підтвердження, ані особистого підпису, ані будь-якого іншого документа.
16 лютого 2026 року в присутності чоловіка склали протокол про адміністративне правопорушення №89 за частиною 3 статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Розгляд справи призначили на 2 березня.
Що сталося далі
2 березня чоловік на розгляд не прийшов. І тут не просто «не захотів» – у нього виявили туберкульоз. Цього ж дня, згідно з консультаційним висновком КНП ХОР «Обласний фтизіопульмонологічний центр», його взяли на амбулаторне лікування.
Але ТЦК, схоже, цей факт не збентежив. Розгляд протоколу перенесли на 4 березня – і знову без жодного повідомлення чоловіка про нову дату. 4 березня 2026 року, без присутності особи, т.в.о. начальника ТЦК виносить постанову №R362031: штраф 17 000 гривень.
Копію цієї постанови чоловік отримав лише 20 березня – через 16 днів після її винесення.
Чому суд став на бік позивача
Представник відповідача – юристка ТЦК – у суді наполягала: мовляв, у розділі «Облікові дані» системи «Оберіг» не було актуальної інформації про чоловіка. Оновлення через «Резерв+» він робив ще в лютому 2025 року, особисто не з’являвся. Але коли суд запитав про докази повідомлення чоловіка про розгляд справи 4 березня – представниця ТЦК нічого не надала. Просто немає таких доказів у матеріалах справи.
І ось тут починається найцікавіше. Суд звернув увагу відразу на кілька критичних порушень.
Відсутність доказів вручення повістки. Відповідно до пункту 41 Порядку №560, належним підтвердженням оповіщення військовозобов’язаного про виклик є: день отримання поштового відправлення (підтверджений поштовим оператором), або день проставлення відмітки про відмову від отримання, або день відмітки про відсутність особи за адресою. Нічого з цього ТЦК не пред’явив.
Відсутність повідомлення про дату розгляду. Стаття 268 КУпАП чітко каже: справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи. Без неї – лише якщо є дані про своєчасне сповіщення і якщо особа не просила відкласти розгляд. Жодних доказів сповіщення на 4 березня ТЦК не надав.
Не конкретизовано, які саме дані потрібно було уточнити. У постанові просто написано: «для уточнення військово-облікових даних». Без деталізації. А це важливо, бо якщо ТЦК міг отримати ці дані через електронну взаємодію з іншими реєстрами – примітка до статті 210 КУпАП взагалі забороняє застосовувати статті 210 і 210-1.
Крім того, суд послався на частину 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України: в адміністративних справах саме суб’єкт владних повноважень зобов’язаний довести правомірність свого рішення. ТЦК цього не зробив.
І ще один момент – стаття 62 Конституції України: всі сумніви тлумачаться на користь особи, яку притягають до відповідальності.
Що вирішив суд
Лозівський міськрайонний суд повністю задовольнив позов. Постанову про штраф у 17 000 гривень скасував. Провадження у справі закрив через відсутність події та складу адміністративного правопорушення. І, що важливо, стягнув із ТЦК на користь позивача судовий збір – 532,48 гривні.
Коротко кажучи: державний орган не тільки програм справу, а ще й заплатив за це.
На що звернути увагу: кілька практичних уроків
Перше. Якщо вас викликають повісткою – ТЦК зобов’язаний довести, що ви її отримали. Не ви доводите, що не отримали, а вони – що вручили. Поштове підтвердження, особистий підпис, відеофіксація – без цього повістка юридично «не існує».
Друге. Розгляд протоколу без вашого повідомлення – грубе порушення статті 268 КУпАП. Це самостійна підстава для скасування штрафу ТЦК, навіть якщо по суті ви щось і порушили.
Третє. Обов’язок доводити правомірність штрафу лежить на ТЦК, а не на вас. Це частина 2 статті 77 КАС України. І цю позицію неодноразово підтверджував Верховний Суд – зокрема, у постанові від 15 листопада 2018 року у справі №524/5536/17 та у постанові від 17 липня 2019 року у справі №295/3099/17.
Четверте. Примітка до статті 210 КУпАП – потужний аргумент. Якщо ТЦК міг отримати ваші дані через електронну взаємодію з державними реєстрами (а система «Оберіг» технічно це дозволяє), то положення статей 210 та 210-1 КУпАП не повинні застосовуватися взагалі.
І п’яте. Стан здоров’я має значення. У цій справі чоловік не прийшов на розгляд 2 березня, бо саме того дня йому діагностували туберкульоз і призначили лікування. Медичний документ став одним із доказів поважності причини неявки.
Ця справа – не про те, як «відкосити» від обов’язків. Вона про те, що навіть в умовах воєнного стану державні органи зобов’язані дотримуватися процедури. І коли ТЦК економить час на належному оформленні повісток, ігнорує обов’язок повідомляти людей про розгляд справи та не конкретизує суть порушення – суд це бачить. І виносить рішення, яке повертає справедливість туди, де вона має бути.