Скасування штрафу ТЦК – реальна історія, яка сталася в Одесі наприкінці травня 2026 року. Київський районний суд міста ухвалив рішення, яким повністю звільнив військовозобов’язаного від сплати 17 000 гривень. І зробив це з формулюванням, яке варто запам’ятати: відсутність складу адміністративного правопорушення.
Давайте розберемо цю справу детально. Бо в ній є кілька моментів, корисних для кожного, хто опинився в подібній ситуації.
Що сталося
У березні 2026 року одесит (у судових документах він фігурує як ОСОБА_1) отримав постанову від начальника місцевого територіального центру комплектування та соціальної підтримки. Йому інкримінували порушення за частиною 3 статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення – неявку за викликом до ТЦК в особливий період.
Штраф – 17 000 гривень. Сума, погодьтеся, не з тих, які можна просто проігнорувати.
Чоловік, однак, не погодився. Він подав адміністративний позов до суду з однією простою вимогою: скасувати цю постанову. Бо, як стверджував позивач, жодної повістки він не отримував. Взагалі.
Позиція позивача: мене не викликали
У позовній заяві ОСОБА_1 наполягав на двох ключових моментах. По-перше, він не отримував виклик до ТЦК – ані особисто, ані поштою, ані будь-яким іншим способом. По-друге, саму постанову про притягнення до адміністративної відповідальності склали та розглянули без його участі.
Іншими словами: людину оштрафували за те, що вона не прийшла туди, куди її ніхто не кликав. Принаймні, так виглядала ситуація з боку позивача.
Ключове тут: Кодекс України про адміністративні правопорушення передбачає відповідальність саме за неявку за викликом. Але виклик має бути здійснений належним чином – через вручення повістки під підпис або іншим способом, що дозволяє зафіксувати факт отримання. Якщо цього не відбулося, то про яку неявку може йтися?
Зауважте: частина 3 статті 210-1 КУпАП – це спеціальна норма, яка стосується порушень законодавства про оборону та мобілізацію саме в особливий період. Санкція тут серйозна – від 17 000 до 25 500 гривень для громадян. Тож мінімальний штраф, який отримав наш позивач, – це ще, можна сказати, «нижня планка».
Що зробив (а точніше – не зробив) ТЦК
І ось тут починається найцікавіше. Відповідач – територіальний центр комплектування – на позов… ніяк не відреагував.
Серйозно. Жодного відзиву, жодного заперечення, жодного документа. Представник ТЦК не з’явився у жодне з трьох судових засідань: ні 7 квітня, ні 6 травня, ні 27 травня 2026 року. Про причини неявки суд не повідомили.
І це ще не все. Суд своєю ухвалою зобов’язав ТЦК надати матеріали адміністративної справи щодо ОСОБА_1 – ті самі документи, на підставі яких і було винесено постанову про штраф. Відповідач цю вимогу також проігнорував.
Чесно кажучи, така поведінка державного органу в суді – рідкісне явище. Але в цій справі вона стала вирішальною.
Чому суд став на бік позивача
Тут важливий момент, який часто забувають: в адміністративних справах діє презумпція вини відповідача. Звучить парадоксально? Поясню.
Частина 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України чітко говорить: якщо ви оскаржуєте рішення суб’єкта владних повноважень, то доводити його правомірність має саме цей суб’єкт. Не ви маєте доводити свою невинуватість, а ТЦК має довести, що діяв законно.
І от що мав довести відповідач у цій справі, щоб скасування штрафу ТЦК не відбулося:
– факт направлення або вручення повістки позивачу;
– або факт відмови позивача від отримання повістки (з відповідним актом);
– або факт вручення направлення на військово-лікарську комісію чи іншого рішення, яке б зобов’язувало позивача з’явитися до ТЦК.
Жодного з цих доказів суду надано не було. Просто нуль. Порожньо.
За таких обставин скасування штрафу ТЦК було лише питанням часу. І суддя Цирфа К.А. дійшла цілком логічного висновку: в діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення. А раз так – постанова підлягає скасуванню, а справа – закриттю.
Що каже закон про обов’язок з’являтися за викликом
Для повноти картини нагадаю: абзаци 2 та 4 частини 1 статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» дійсно зобов’язують військовозобов’язаних з’являтися за викликом до ТЦК. Це серйозний обов’язок, і за його невиконання в особливий період передбачена адміністративна відповідальність.
Однак обов’язок з’явитися виникає лише тоді, коли виклик оформлений і доведений до відома людини належним чином. Не можна вимагати виконання обов’язку, про існування якого особа навіть не знає.
Це як якщо б вам виписали штраф за паркування, а знаку «Паркування заборонено» в тому місці ніколи не було. Логіка приблизно та сама.
Крім того, стаття 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» покладає на громадян й інші обов’язки: проходити медичний огляд для визначення придатності до служби за рішенням військово-лікарської комісії, з’являтися для взяття на військовий облік тощо. Але всі ці обов’язки «вмикаються» тільки після того, як людина отримала відповідне повідомлення. Без нього – жодних правових наслідків.
Чому це рішення важливе
Скасування штрафу ТЦК у цій справі – не просто перемога одного одесита. Це сигнал, який чітко показує: навіть у питаннях мобілізації та оборони суд вимагає від державних органів доказів. Голих слів недостатньо.
І ще один момент: якщо ви отримали постанову про штраф від ТЦК, але переконані, що повістки вам не вручали – варто подумати про оскарження. Судова практика показує, що це реально. Особливо коли ТЦК не може підтвердити факт належного виклику.
Рішення суду, до речі, ще можна оскаржити в апеляції – для цього у відповідача є десять днів із дня проголошення. Апеляційна скарга подається до П’ятого апеляційного адміністративного суду. Чи скористається ТЦК цим правом – побачимо.
Київський районний суд Одеси своїм рішенням від 27 травня 2026 року нагадав просту, але фундаментальну річ: адміністративний орган не може бути суддею у власній справі. Якщо він щось стверджує – хай доводить.
А коли довести нема чим – 17 000 гривень залишаються в кишенях того, кого намагалися безпідставно оштрафувати.