Скасування штрафу ТЦК за неявку за повісткою – цілком реальний сценарій, навіть коли людина власноруч зізналася у порушенні. 27 жовтня 2026 року Яворівський районний суд Львівської області під головуванням судді Кондратьєвої Н.А. задовольнив позов чоловіка, якого покарали на 17 000 гривень за ч. 3 ст. 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Розберімо, що саме пішло не так у територіального центру комплектування та соціальної підтримки і чому ця історія важлива для кожного, хто колись отримував повістку.
Як усе почалося
Історія стартувала буденно. 28 липня 2026 року близько 15:00 чоловік вирішив переказати гроші через застосунок «ПриватБанк» – і отримав відмову. Рахунок виявився арештованим. Того ж дня в додатку «Дія» він побачив повідомлення про відкрите виконавче провадження №81499318.
Причина виявилася неприємною: постанова №R508246 від 30 квітня 2026 року. Нею начальник ТЦК та СП оштрафував чоловіка на 17 000 гривень за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП. Виконавче провадження відкрили 16 липня 2026 року, і того ж дня наклали арешт на кошти боржника. Тобто про штраф людина дізналася аж через кілька місяців – коли гроші вже «зависли» на рахунку.
За версією територіального центру, чоловік не прибув за викликом у строк та місце, зазначені в повістці, чим порушив ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Це й кваліфікували як правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.
Позиція людини: жодних повісток не було
У позові чоловік наполягав: жодного повідомлення про необхідність прибути до ТЦК він не отримував. Ні поштового відправлення, ні повідомлення від відділення зв`язку. Сама постанова, на його думку, не містила жодного доказу – ні пояснень свідків, ні акта, ні фото- чи відеозапису.
Окремо він звернув увагу на дивну деталь. У постанові не вказано мету виклику, хоча підпункт 3 пункту 8 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» прямо вимагає зазначати її в повістці. Виходить, незрозуміло, за чим саме людину кликали до військкомату.
Логіка позивача проста: якщо незрозуміло, куди і навіщо викликали, то немає і складу порушення. Тому він просив суд скасувати постанову та закрити провадження за п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП.
Що відповідав ТЦК
Територіальний центр заперечував упевнено. Мовляв, постанова винесена законно, на підставі відомостей Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а головне – на підставі добровільної заяви самого чоловіка.
Ось тут і криється ключ до всієї справи. 28 квітня 2026 року об 11:45:43 чоловік через електронний кабінет подав заяву, засвідчену кваліфікованим електронним підписом. У ній написав, що порушив законодавство про оборону, не прибув за повісткою і «факт вчинення мною адміністративного правопорушення визнаю та надаю згоду на притягнення мене до адміністративної відповідальності за моєї відсутності».
Відповідач наголошував: із березня 2025 року Законом №4316-IX до КУпАП додали спеціальну процедуру за ст. 279-9. За нею людина сама відмовляється оспорювати порушення й погоджується на розгляд без її участі. Тож посилання на загальну ст. 268 КУпАП тут не працює.
Ще один аргумент – попередній досвід. 6 листопада 2025 року чоловіка вже штрафували за ст. 210-1 КУпАП, і тоді він скористався тим самим механізмом та сплатив 8 500 гривень. За логікою ТЦК, він чудово розумів, що робить.
Що вирішив суд
А тепер найцікавіше. Суд став на бік людини. І не тому, що повісток не існувало – цього ніхто не перевіряв. Причина глибша: відповідач не довів правомірність власного рішення.
Суд нагадав про ч. 2 ст. 19 Конституції України: органи влади діють лише на підставі, в межах повноважень і у спосіб, передбачені законом. А за ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в справах про протиправність рішень субєкта владних повноважень обовязок доводити правомірність лежить саме на цьому суб`єкті. Не на людині.
Далі – деталі. Матеріали справи не містили відомостей про належний виклик. У постанові не було ні дати, ні часу явки, ні номера повістки. Неможливо зрозуміти, за якою саме повісткою і коли людина не прийшла.
І ось тут варто зупинитися. Суд визнав: заява про визнання провини – не беззаперечний доказ. Вона не звільняє ТЦК від обов`язку довести факт вручення повістки. А в заяві позивача, к слову, бракувало конкретики: за якою повісткою не прибув, на яку дату, до якого ТЦК, яким чином його оповіщали.
Про спеціальну процедуру
Ст. 279-9 КУпАП справді дозволяє розглянути справу без людини. Але ця норма не скасовує базових правил. За ст. 245 КУпАП провадження має бути всебічним і обєктивним, а за ст. 280 КУпАП посадова особа зобовязана з`ясувати, чи було правопорушення і чи винна особа. Ст. 283 КУпАП вимагає описати обставини, встановлені під час розгляду.
Простими словами: навіть коли людина не сперечається, ТЦК не може обмежитися самим лише її зізнанням. Потрібні реальні докази. Саме тому скасування штрафу ТЦК за неявку за повісткою в цій справі виглядає логічно, а не як юридичний курйоз.
Окремо згадаймо про повістки. Порядок організації та ведення військового обліку затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 №1487. А п. 41 Порядку проведення призову, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року №560, чітко перелічує, що вважається належним підтвердженням оповіщення: підпис про отримання, відеозапис вручення або відмітка поштового оператора. Інших форм запрошення закон не передбачає.
Що це означає на практиці
Скасування штрафу ТЦК за неявку за повісткою тут сталося не випадково. Спрацювала класична схема: суб`єкт владних повноважень не показав суду жодного документа, який підтвердив би вручення повістки. Ні акта, ні повідомлення пошти, ні відео.
Кілька практичних висновків для тих, хто опинився в схожій ситуації.
- Перевіряйте реєстр виконавчих проваджень. Арешт рахунку часто стає першою звісткою про штраф, про який ви навіть не знали.
- Звертайте увагу на зміст постанови. Якщо немає дати, часу, номера повістки – це серйозна підстава для оскарження.
- Пам`ятайте про строки. Постанову у справі про адміністративне правопорушення можна оскаржити протягом десяти днів, але суд може поновити пропущений строк, якщо причина поважна.
- Зізнання не закриває шлях до суду. Навіть подана заява про визнання провини не позбавляє вас права доводити, що ТЦК діяв без доказів.
Позов у цій справі задовольнили повністю. Постанову №R508246 скасували, а провадження у справі закрили. Крім того, з бюджетних асигнувань ТЦК на користь чоловіка стягнули судовий збір у 665 гривень 60 копійок. Ще 665 гривень 60 копійок, які він сплатив понад потрібне, повернули з Державного бюджету України.
Рішення ще не набрало законної сили. Апеляційну скаргу можна подати до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня складення повного тексту. Тож остаточну крапку в історії може поставити апеляція.
А поки головний висновок такий: у справах проти ТЦК тереза доказів схиляється на бік людини. Військкомат зобов`язаний показати, що повістку справді вручили належним чином. Якщо в матеріалах немає ні підпису, ні поштової відмітки, ні відеозапису – постанова про штраф тримається на повітрі. І суд це побачив.