Скасування відмітки про порушення правил військового обліку, яку людина вперше бачить у застосунку Резерв+, звучить як щось із царини фантастики. Але Київський окружний адміністративний суд у справі №320/52585/25 довів протилежне: запис прибрали разом із розшуком і зверненням до поліції. Розберімо, чому ТЦК програло і що з цього може взяти кожен, хто опинився в подібній ситуації.
Як усе почалося
12 серпня 2025 року чоловік оновлював облікові дані й сформував електронний військово-обліковий документ. Замість звичних рядків у Резерв+ висвітилося: розшукує ТЦК та СП за порушення військового обліку, дата початку розшуку – 11 травня 2025 року, причина – не прибув за повісткою.
Історія здавалася дивною. Жодної постанови чи протоколу про адміністративне правопорушення йому не вручали. Повістки теж не було: ні поштою, ні особисто. Про виклик до Солом’янського РТЦКСП людина дізналася не з паперу, а з власного смартфона.
19 серпня 2025 року адвокат надіслав до ТЦК запит за статтями 20 і 24 Закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Просив показати докази порушення, копії постанов і протоколів. А якщо нічого такого немає – прибрати дані з Реєстру «Оберіг».
Відповідь надійшла 29 серпня 2025 року, лист №7580. ТЦК написав, що позивач – порушник військового обліку з 11 травня 2025 року. Підстава: неявка за повісткою від 18 квітня 2025 року №3218546 на 1 травня 2025 року, 09:00. І жодного документа про притягнення до відповідальності.
Що ТЦК вважав своїм козирем
У відзиві відповідач тримався простої лінії. Позивач – військовозобов’язаний, отже, був зобов’язаний з’явитися у строк і місце, вказані в повістці. Це вимога абзацу 1 пункту 1 статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-XII та підпункту 2 пункту 1 Правил військового обліку.
Повістку, мовляв, надіслали на адресу, яку чоловік сам вказав під час уточнення даних. Вона містилася у відправленні №0610247274920 і повернулася відправникові, бо адресат був відсутній. Отже, ТЦК зробив усе як треба.
У запереченнях відповідач пішов далі. Відомості з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов’язаних та резервістів, сформовані автоматично на підставі даних Укрпошти, – це, на його думку, належний і достатній доказ оповіщення. А посилання позивача на порожній трекінг – лише припущення.
Логіка знайома, правда? Реєстр сказав, отже, правда. Суд так не вважає.
Три дірки у доказах
Тут і починається найцікавіше. Суд подивився на опис вкладення Укрпошти у цінний лист №0610247274920 і не побачив там штемпеля про дату відправки. Пункт 58 Правил надання послуг поштового зв’язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270, вимагає: під час приймання письмової кореспонденції на адресному боці проставляється відбиток календарного штемпеля. Немає штемпеля – немає доказу, що лист узагалі поїхав.
Друга дірка. Повістку надіслали без повідомлення про вручення. А пункт 34 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560, прямо говорить про рекомендоване поштове відправлення з описом вкладення та повідомленням про вручення.
Третя дірка. У матеріалах справи немає жодного документа Укрпошти з відміткою працівника про те, що позивач відмовився отримати повістку. Пункт 82 Правил №270 розписує механіку: лист із позначкою «Повістка ТЦК» вручають особисто, у разі відсутності людини інформують телефоном або кидають повідомлення в скриньку, а після трьох робочих днів ставлять позначку «адресат відсутній за зазначеною адресою» й повертають відправникові.
Кожна деталь окремо виглядає дрібницею. Разом вони руйнують усю конструкцію: належного підтвердження оповіщення, про яке йдеться в пункті 41 Порядку №560, немає.
Хто кому винен докази
Далі момент, який багато хто недооцінює. Частина друга статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України перекладає тягар доказування на відповідача. Це не позивач має доводити, що повістки не було. Це ТЦК має довести, що вона була і що її вручили належно.
Тому суд не прийняв запис у Резерв+ про неприбуття за повісткою. Самозапис у реєстрі, зроблений на підставі автоматичних даних, не замінює документів поштового оператора. Виходить, доказів виклику за правилами Порядку №560 немає. Немає виклику – немає неявки. Немає неявки – немає порушення.
Найсильніший аргумент: Реєстр не гумовий
Друга частина рішення стосується вже не пошти, а самого змісту даних у Реєстрі. І тут криється пастка, у яку ТЦК втрапив по-справжньому.
Пункт 20-1 частини першої статті 7 Закону України від 16.03.2017 №1951-VIII «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов’язаних та резервістів» чітко перелічує, що саме належить до персональних даних військовозобов’язаного. Це відомості про притягнення до адміністративної відповідальності за статтями 210, 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення: дата, номер, короткий зміст протоколу та/або постанови.
Прочитайте уважно. У Реєстр вноситься не «факт порушення», а факт притягнення до відповідальності. Тобто спершу має бути постанова. А постанови не було. Саме на цьому й тримається скасування відмітки про порушення правил військового обліку.
До повноважень ТЦК справді належить і притягнення до відповідальності, і внесення даних про це (стаття 235 КУпАП, пункт 79 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов’язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 №1487). Але порядок такий: спочатку рішення, потім запис. А не навпаки.
Тому суд визнав протиправними дії ТЦК щодо внесення до Реєстру даних про порушення правил військового обліку та оголошення в розшук. І зобов’язав ці дані виключити.
Поліція теж отримала відбій
Окремо суд розібрав звернення до Солом’янського управління поліції. ТЦК просив затримати й доставити позивача як особу, яка вчинила правопорушення за статтями 210, 210-1 КУпАП.
Право звертатися до поліції справді є – частина перша статті 27 Закону №3543-XII і пункт 56 Порядку №1487. Але воно прив’язане до вчиненого адміністративного правопорушення. Абзац 5 статті 258 КУпАП дозволяє не складати протокол лише тоді, коли особу належно повідомили про виклик і в ТЦК є підтвердні документи про отримання виклику.
Ні постанови, ні підтвердження вручення повістки. Отже, звернення до поліції не мало під собою жодної підстави. Суд визнав його протиправним і зобов’язав ТЦК повідомити поліцію про відсутність підстав для затримання та доставлення. Дані про позивача як порушника мають зникнути і з баз МВС.
Що це дає на практиці
По-перше, побачили в Резерв+ відмітку про порушення – не панікуйте, а з’ясовуйте підстави. Адвокатський запит до ТЦК із вимогою показати постанову чи протокол – перший крок.
По-друге, відсутність постанови за статтями 210, 210-1 КУпАП означає, що запис у Реєстрі передчасний. Суд сформулював це прямо: до Реєстру вносять дані про притягнення до відповідальності, а не про сам факт порушення.
По-третє, перевіряйте, як саме надсилали повістку. Немає повідомлення про вручення, немає штемпеля з датою, немає відмітки про відмову – належного оповіщення немає.
Позов задовольнили повністю. Судовий збір 1938 гривень стягнули з бюджетних асигнувань ТЦК за частиною першою статті 139 КАС України.
Оскаржити рішення можна в апеляції: 30 днів із дня складення повного тексту, скарга подається до Шостого апеляційного адміністративного суду. Для тих, хто зараз готує власний позов, ця справа – непогана шпаргалка. Тримайтеся двох речей: неявки, якої не було, і постанови, якої теж не було.