Скасування відстрочки від призову стало початком цієї історії: чоловіка, який доглядав за хворою матір’ю, мобілізували попри чинну відстрочку. Тернопільський окружний адміністративний суд у справі № 500/3140/26 розібрався в ситуації та став на бік військовозобов’язаного.
Уявіть собі звичайну, на перший погляд, життєву ситуацію. Ви вчасно уточнили військові дані, маєте законну відстрочку, доглядаєте за літньою матір’ю. А потім приходите до територіального центру комплектування, щоб з’ясувати, чому вас раптом розшукують. Замість відповіді – затримання і новина про те, що відстрочки більше немає.
Саме так сталося з позивачем. Він мав відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 9 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Йдеться про категорію військовозобов’язаних, які постійно доглядають за хворою дружиною, дитиною чи батьками, що потребують постійного догляду.
Коротко нагадаємо контекст. Воєнний стан і загальну мобілізацію в Україні запровадили ще 24 лютого 2022 року, і з того часу їх неодноразово продовжували. Але навіть у цих умовах закон передбачає випадки, коли людина не підлягає призову. Догляд за близьким родичем, який без сторонньої допомоги не обходиться, – один із таких випадків.
Повернімося до нашої справи. Ще у жовтні 2025 року чоловік подав заяву про надання відстрочки. До неї додав висновок лікарсько-консультативної комісії за формою № 080-2/о про когнітивні порушення у матері, акт про встановлення факту постійного догляду, довідку про склад сім’ї та рішення про відмову в призначенні компенсації за догляд.
Комісія спочатку відстрочку надала. Усе виглядало добре. Але 17 квітня 2026 року та сама комісія зібралася знову і в протоколі № 46 записала: «скасувати, акт про встановлення догляду без реєстрації». Оце, власне, і вся підстава.
Суд подивився на це формулювання і поставив просте запитання: а який стосунок відсутність реєстрації акта має до того, чи справді чоловік доглядає за матір’ю? Відповідь очевидна – жодного. Документ від цього не стає недійсним, а сам факт догляду нікуди не зникає. Тож така причина для скасування відстрочки від призову виявилася, м’яко кажучи, притягнутою.
Цікаво, що у відзиві представник центру комплектування почав підшуковувати нові аргументи. Мовляв, висновок ЛКК не містив прямої фрази про потребу в постійному догляді, а лише радив отримати соціальну послугу з догляду на непрофесійній основі.
Тут суд звернув увагу на деталь, яка багато що пояснює. Станом на жовтень 2025 року в законодавстві просто не існувало затвердженої форми висновку про потребу саме в постійному догляді. Форма № 080-2/о, затверджена наказом Міністерства охорони здоров’я № 407 від 09.03.2021, передбачала лише перелік рекомендованих соціальних послуг: денний догляд, догляд удома, паліативний догляд і догляд на непрофесійній основі.
Тобто від людини вимагали документ, якого у правовій системі ще не було. Це схоже на прохання показати квиток на потяг, який ще не запустили в рейс. Виконати таку вимогу фізично неможливо.
Цю неузгодженість помітив і Верховний Суд. У постановах від 21.02.2024 у справі № 120/1909/23, від 20.11.2025 у справі № 560/17590/24 та від 12.05.2026 у справі № 500/7485/23 він наголосив: нормативні акти суперечать один одному, а це породжує правову невизначеність. І ризик такої недосконалості держава не має права перекладати на добросовісну особу.
Зрештою, у листопаді 2025 року наказом МОЗ № 1811 форму № 080-2/о взагалі виключили, а форму № 080-4/о виклали в новій редакції, де вже прямо йдеться про постійний сторонній догляд. Але для чоловіка це нічого не змінювало: його висновок від 06.10.2025 був чинним до 06.10.2026.
Окремо суд зазначив: центр комплектування не надав жодного офіційного повідомлення про втрату чоловіком законних підстав для відстрочки. А саме таке повідомлення могло б запустити законну процедуру перевірки. Натомість відстрочку скасували фактично з нічого.
Далі події розвивалися швидко. 18 квітня чоловіка направили на військово-лікарську комісію, яка визнала його придатним до служби. А 19 квітня видали наказ № 109 про призов і відправили до військової частини. 20 квітня його вже зарахували до списків особового складу наказом № 110/нст.
Але ж відстрочка ще діяла. Отже, і призов був незаконним. А раз незаконним був призов, то й зарахування до військової частини виявилося похідним від протиправного рішення.
Суд застосував тут принцип, відомий як «плоди отруєного дерева»: незаконні дії не можуть породжувати законний результат. Військова частина, звісно, не порушувала нічого, коли зараховувала мобілізованого. Але це зарахування не мало самостійної правової основи.
Окремо суд послався на практику Європейського суду з прав людини щодо принципу належного урядування. Суть його проста: ризик будь-якої помилки державного органу має нести сама держава, а не особа, яка постраждала від цієї помилки. Людина не повинна розплачуватися за прогалини в законодавстві чи недбалість чиновників.
У результаті суд визнав протиправним і скасував рішення комісії про скасування відстрочки, наказ про призов і наказ про зарахування до списків особового складу. А військову частину зобов’язав виключити чоловіка зі списків і звільнити зі служби.
Єдине, у чому суд відмовив, – це окрема вимога зобов’язати комісію поновити відстрочку. Пояснення просте: скасування протиправного рішення вже відновлює відстрочку на той період, на який її було надано. Окреме рішення тут зайве.
Водночас є нюанс, про який варто пам’ятати. Висновок ЛКК про потребу матері в догляді дійсний до 06.10.2026. Після цієї дати чоловікові доведеться подати нові документи, якщо він захоче зберегти відстрочку. Це радше нагадування про те, що у правових паперах є свій термін придатності.
Історія ця показова. Вона про те, що навіть під час мобілізації право людини на відстрочку не можна скасовувати за надуманими підставами. І про те, що суд може реально захистити того, кого мобілізували всупереч закону.