Смерть чоловіка після ТЦК на Тернопільщині сколихнула суспільство. 55-річний Микола Наворинський, який мав інвалідність через порушення зору, зник 14 жовтня. Його зупинила група оповіщення районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (ТЦК та СП) у селі Конюхи. Чоловік не мав документів. Його повезли до Козової, перевірили дані й відпустили, бо він має інвалідність. Потім підвезли до АЗС на об’їзній дорозі. Звідти він мав пішки дійти до села, а це близько 30 кілометрів. Через 16 днів пошуків тіло знайшов місцевий тракторист. Поліція каже: ознак насильницької смерті немає. Але чи означає це, що ніхто не винен? Давайте розбиратися.
Що взагалі сталося
Історія виглядає так. 14 жовтня Миколу Наворинського зупинили працівники ТЦК. Він не мав із собою паспорта чи інших документів. Його доставили до Козової для уточнення даних. Там з’ясували, що чоловік має інвалідність через порушення зору, і відпустили. Але не просто відпустили, а підвезли до автозаправної станції на об’їзній дорозі. Звідти, за словами доньки, він мав самостійно дістатися додому. Відстань – орієнтовно 30 кілометрів. Для людини, яка погано бачить, це не просто складно. Це смертельно небезпечно. Рідні разом з поліцією шукали його 16 днів. Обійшли покинуті будинки, посадки. Знайшли тіло. Попередньо – без ознак насильства.
Тепер питання: чи мали право працівники ТЦК так вчинити? І чи несуть вони відповідальність?
Хто такі особи з інвалідністю за законом
Слово «інвалідність» у праві означає стійкий розлад функцій організму, який призводить до обмеження життєдіяльності. Це визначення дає Закон України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні». Люди з порушенням зору мають право на особливий захист від держави. Це не просто декларація. Це норма, яка зобов’язує органи влади враховувати стан людини.
До речі, Україна ратифікувала Конвенцію ООН про права осіб з інвалідністю. Стаття 11 цієї Конвенції вимагає вживати всіх необхідних заходів для захисту та безпеки осіб з інвалідністю в небезпечних ситуаціях. Чи можна вважати ситуацію, коли людина з порушенням зору залишається сама на трасі за 30 кілометрів від дому, небезпечною? Очевидно, так.
Чи підлягають мобілізації особи з інвалідністю
Тут усе чітко. Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» у статті 23 встановлює: особи з інвалідністю не підлягають призову на військову службу під час мобілізації. Це означає, що Микола Наворинський не міг бути мобілізований. І працівники ТЦК це знали, адже перевірили документи й відпустили. Тут порушення немає.
Але закон не обмежується лише забороною призивати. Виникає інше питання: а що робити з людиною, яка не може самостійно дістатися додому? Невже можна просто висадити її на трасі й поїхати у справах? Це нагадує ситуацію, коли водій таксі висаджує пасажира посеред поля. Формально він виконав замовлення, але по суті – залишив людину в біді.
Обов’язки ТЦК: писаний закон і здоровий глузд
Посадові особи ТЦК та СП діють на підставі законів та підзаконних актів. Їхнє завдання – оповіщення, перевірка даних, вручення повісток. Вони мають право зупиняти громадян, перевіряти документи, у разі потреби доставляти до центру. Але чи мають вони обов’язок забезпечити людині безпечне повернення? Прямої норми, яка б зобов’язувала везти додому, немає. Однак є загальні принципи права.
Уявіть: ви бачите, що людина погано бачить, вона розгублена, до її села 30 кілометрів. Ви розумієте, що вона навряд чи дійде. Чи не виникає у вас обов’язок хоча б подзвонити рідним? Або відвезти до найближчого населеного пункту, де є транспорт? Це не примха, це елементарна людяність. А для посадовця – ще й службовий обов’язок діяти в межах закону та не завдавати шкоди.
До того ж, у ТЦК та СП є бази даних. Вони могли б перевірити, чи є в людини рідні, і повідомити їх. Це зайняло б кілька хвилин. Але, схоже, ніхто не подумав.
Чи є тут склад злочину
Якщо говорити про кримінальну відповідальність, то найбільш імовірна стаття – 367 Кримінального кодексу України, службова недбалість. Вона передбачає відповідальність за невиконання або неналежне виконання службовою особою своїх обов’язків через несумлінне ставлення, що завдало істотної шкоди. Чи була істотна шкода? Так, людина загинула. Чи був обов’язок? Це спірне питання, яке має вирішити слідство.
Можлива й стаття 365 – перевищення повноважень. Але тут скоріше недбалість. Також рідні можуть наполягати на порушенні права на життя, гарантованого статтею 27 Конституції України. Держава зобов’язана захищати життя людини. Якщо її представники створили небезпеку, вони мають відповідати.
До речі, подібні справи вже були. Суди іноді стають на бік постраждалих. Наприклад, коли працівники ТЦК незаконно затримували чи примушували до дій, не передбачених законом. Але кожен випадок індивідуальний.
Цивільна відповідальність і компенсація
Окрім кримінальної, є ще цивільна. Стаття 1174 Цивільного кодексу України говорить: шкода, завдана органом державної влади незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується державою. Рідні загиблого можуть подати позов про відшкодування моральної шкоди. Суми бувають різні, але практика є.
Щоправда, для цього потрібно довести незаконність дій або бездіяльності. А це вже завдання для юристів і слідства. Саме тому так важливо, щоб справа не затихла.
Що робити рідним зараз
- Перший крок: звернутися до Державного бюро розслідувань, адже справа стосується працівників ТЦК. Також можна подати заяву до поліції. Не зайвим буде звернення до Уповноваженого з прав людини. І, звісно, варто знайти адвоката, який спеціалізується на таких справах.
- Другий крок: зібрати всі докази. Свідчення очевидців, записи з камер, документи. Якщо є відео з АЗС, де чоловіка висадили, це може стати ключовим.
- Третій крок: не боятися розголосу. Історія вже набула розголосу, і це добре. Публічність часто прискорює слідство.
Судова практика: чи були подібні справи
Так, в Україні вже були випадки, коли суди визнавали протиправними дії працівників ТЦК. Наприклад, коли особу з інвалідністю намагалися призвати попри заборону. Або коли безпідставно затримували. У таких справах судді керуються не лише буквою закону, а й принципом верховенства права. Якщо дії посадовця призвели до шкоди, він має відповісти.
Проте тут ситуація не зовсім стандартна. Ніхто не призивав чоловіка. Його відпустили. Питання в тому, чи була бездіяльність. Чи повинні були працівники ТЦК подбати про його повернення? Судова практика з цього питання ще формується. Але є загальний підхід: посадовець має діяти так, щоб не завдавати шкоди. Якщо він міг передбачити наслідки, але не зробив нічого, це може бути недбалістю.
Міжнародні стандарти
Конвенція ООН про права осіб з інвалідністю, яку Україна ратифікувала ще у 2009 році, вимагає від держави забезпечити захист і безпеку осіб з інвалідністю в небезпечних ситуаціях. Стаття 11 прямо говорить про це. Також стаття 15 забороняє катування та жорстоке поводження. А стаття 16 – експлуатацію, насильство. Звичайно, ніхто не катував чоловіка. Але залишити безпорадну людину на трасі – це теж форма жорстокості, хай і не фізичної.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував: держава несе відповідальність за життя людей, яких вона контролює. Якщо особа опинилася в руках представників влади, вони мають забезпечити її безпеку. Це стосується і ТЦК.
Чому це важливо для всіх нас
Ця історія – не просто про одну людину. Вона про те, як працює система. Сьогодні це Микола Наворинський. Завтра може статися з будь-ким. Тому так важливо, щоб суспільство не забуло про цей випадок. Щоб винні були покарані. Щоб правила змінилися.
Кожен з нас може опинитися в ситуації, коли потрібна допомога. І ми хочемо, щоб держава в особі своїх представників діяла не формально, а по-людськи. Це не про політику. Це про право на життя. Історія зі смертю чоловіка після ТЦК має стати уроком для всіх, хто носить погони і приймає рішення.
Смерть чоловіка після ТЦК – це не просто трагічний випадок. Це тест для всієї системи. Наскільки держава готова захищати тих, хто не може себе захистити? Чи будуть покарані винні? Чи зміниться щось у правилах для працівників ТЦК?
Закон має працювати для людей, а не проти них. І коли людина з інвалідністю опиняється на трасі за 30 кілометрів від дому, це не просто недогляд. Це сигнал, що десь у системі є збій. Сподіваємося, слідство дасть відповіді. А рідні знайдуть сили пройти цей шлях до кінця.