Історія, що сколихнула Житомирщину: чоловіка мобілізували 13 червня 2026 року, а вже наступного дня він помер. Смерть мобілізованого обросла такою кількістю суперечностей, що родина змушена була звернутися до Уповноваженого Верховної ради з прав людини Дмитра Лубінця. І він відреагував миттєво – його представник уже направив офіційний запит до Львівського обласного ТЦК та СП. Розбираємося, що саме сталося і чому ця справа викликала стільки запитань.
Що відомо про загиблого
Володимира Хому мобілізували працівники Шептицького районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки 13 червня 2026 року. Перед цим військово-лікарська комісія визнала його придатним до військової служби. Здавалося б, стандартна процедура – пройшов медогляд, отримав висновок, вирушив до частини. Та наступного дня чоловік помер.
Тут і починаються дивні речі. Родині не повідомили про смерть. Взагалі. Близькі дізналися про трагедію не від посадовців і не від командування – інформація прийшла з відкритих джерел. Уявіть собі: вашого батька мобілізують, а через добу ви дізнаєтеся про його смерть не від держави, а зі сторонніх публікацій. Це провал комунікації, який важко виправдати.
Коли рідні нарешті змогли побачити тіло, воно майже дванадцять діб пролежало в морзі. І тут – ще один шокуючий момент. Під час огляду родина самостійно зафіксувала численні тілесні ушкодження. Донька померлого розповіла, що виявила гематоми в ділянці печінки та селезінки, а також ушкодження кінцівок. Це геть не в’яжеться з офіційною причиною смерті, зазначеною в документах.
Що кажуть документи і де тут розбіжності
Ось де криється головна суперечність. У висновку судово-медичного дослідження зазначено гіпертрофічну кардіоміопатію. Якщо просто – це захворювання серцевого м’яза, коли стінки серця потовщені, через що орган не може нормально перекачувати кров. Патологія серйозна, часто спадкова, і з нею людина мала б перебувати під наглядом кардіолога, а не отримувати повістку.
Але ж військово-лікарська комісія визнала чоловіка придатним до служби. Виникає закономірне запитання: як людина з такою хворобою серця пройшла медкомісію? Це питання ставить під сумнів або якість роботи ВЛК, або достовірність самого висновку про причину смерті. Третього варіанту тут немає.
До того ж родина стверджує, що їй відмовляли у наданні інформації та процесуальних документів. Це окрема проблема. Родичі загиблого мають законне право знати, що сталося з їхньою близькою людиною. Коли державні органи створюють перешкоди в отриманні цієї інформації, довіра до них стрімко падає. І це стосується не лише однієї родини – це сигнал для всього суспільства.
Реакція омбудсмана
Дмитро Лубінець не залишив цю історію без уваги. Спочатку сигнал надійшов до його представника у Львівській області Тараса Подвірного – і знову ж таки, не від офіційних осіб, а з відкритих джерел. Згодом до омбудсмана офіційно звернулася родина померлого.
«З огляду на обставини, які можуть свідчити про можливу насильницьку смерть та ймовірні порушення під час документування цієї справи, мій представник у Львівській області вже направив офіційний запит до Львівського обласного ТЦК та СП», – повідомив Лубінець.
Омбудсман вимагає надати повну інформацію щодо всіх обставин цього випадку. І він наголошує: кожна така історія має бути ретельно перевірена. Якщо були допущені порушення, кожен причетний повинен понести відповідальність у межах закону. Родина має право знати правду, а суспільство – отримати чесні й вичерпні відповіді.
Крім того, Лубінець вкотре підняв питання системної реформи мобілізаційних процедур. Він прямо заявив, що люди не повинні бути змушені доводити свої законні права вже після фактичного затримання чи мобілізації. Так само неприпустимими залишаються прояви так званої «бусифікації», які підривають довіру громадян до державних інституцій.
А що ж Військовий омбудсман
Тут варто пояснити важливий момент. В Україні діють два окремі інститути – і люди часто їх плутають. Уповноважений Верховної ради з прав людини (це і є Дмитро Лубінець) займається правами всіх громадян. А Офіс Військового омбудсмана – спеціалізований орган, створений для захисту прав саме військовослужбовців. Вони не дублюють одне одного, а доповнюють.
Коли журналісти звернулися до Офісу Військового омбудсмана із запитом, там повідомили: перевірку військової частини на Житомирщині за фактом смерті мобілізованого Володимира Хоми не проводили. Причина? До Офісу не надходили скарги від людей, на яких поширюється дія Закону України «Про Військового омбудсмана».
Начальниця управління інформаційної політики та міжнародного співробітництва Офісу Ірина Мазур пояснила: Офіс не має повноважень проводити досудове розслідування чи давати кримінально-правову кваліфікацію діям осіб. Його функція – розгляд скарг військовослужбовців, проведення перевірок, витребування необхідної інформації та документів, вимога усунути виявлені порушення. Якщо під час розгляду скарги виявляються ознаки кримінального правопорушення, про це невідкладно повідомляють правоохоронні органи.
Це важливе роз’яснення. Багато хто очікує від Військового омбудсмана функцій слідчого, але закон відводить йому зовсім іншу роль. До речі, з початку роботи – а це з 27 січня 2026 року – Офіс отримав понад 10 тисяч скарг. Звернення від військовослужбовців військової частини на Житомирщині становлять менш як 0,05% від загальної кількості. Цифра невелика, але за кожною з них стоять реальні долі.
Чому ця справа виходить за межі однієї трагедії
Смерть мобілізованого наступного дня після призову – це не просто окремий трагічний випадок. Це симптом глибших проблем у мобілізаційній системі. Коли людину з серйозною хворобою серця визнають придатною до служби – виникають запитання до роботи ВЛК. Коли родині не повідомляють про смерть і відмовляють у доступі до документів – це вже питання людяності та прозорості всієї системи.
І найгостріше: коли тіло має сліди, що не узгоджуються з офіційною версією смерті, це потребує не просто перевірки, а повноцінного, неупередженого розслідування. Саме на цьому й наполягає омбудсман.
Чи отримає родина Володимира Хоми відповіді на свої запитання? Чи встановлять справжні обставини його загибелі? Від цього залежить не лише справедливість для однієї родини. Від цього залежить, чи зможуть інші українці довіряти державним інституціям у найдраматичніші моменти свого життя. І поки триває розслідування, суспільство чекає – не виправдань, а чесних відповідей.