Справа № 906/1325/25, яку нещодавно розглянув Верховний Суд, – це яскравий приклад того, як надмірний формалізм судів може призвести до скасування, здавалося б, очевидного рішення. Державна екологічна інспекція Поліського округу вимагала від Радомишльського лісгоспу понад 1,75 млн грн за незаконну рубку дерев. Суди першої та апеляційної інстанцій позов задовольнили. Касація ж сказала: не все так просто.
Давайте розберемося, що саме пішло не так і чому справа № 906/1325/25 повертається на новий розгляд до Господарського суду Житомирської області.
З чого все почалося
Уявіть: липень 2021 року. На гарячу лінію Держекоінспекції Поліського округу надходить звернення від громадянина. Він повідомляє, що ДП «Радомишльський лісгосп АПК» під виглядом санітарних рубок вирубує сирий діловий ліс. До того ж, за словами заявника, деревину вивозять приватними лісовозами без чипування, а на місцях суцільних рубок відсутні діляночні стовпи – тобто межі законної вирубки не позначені.
Екологічна інспекція оперативно відреагувала. Отримавши погодження від центрального апарату, вона провела позапланову перевірку лісгоспу. Перевірка тривала з 27 липня по 5 серпня 2021 року.
Що виявили інспектори
Результати перевірки зафіксували в акті № 453 від 05.08.2021. І вони виявилися вражаючими. У шести різних кварталах і виділах Забілоцького лісництва інспектори знайшли пні від дерев, яких не мало бути серед зрубаних.
Йшлося про сироростучі дерева – сосни, берези, навіть акацію. Жодне з них не значилося в лісорубних квитках. Іншими словами, це були дерева, не призначені до санітарної рубки. Їх просто вирубали разом із тими, що дозволено.
Загалом акт зафіксував 236 незаконно зрубаних дерев. Найбільше постраждав квартал 50, виділ 19 – там виявили 89 сосен і одну березу, не призначених до рубки. Шкода лише по цьому епізоду склала майже 470 тисяч гривень.
Загальний розмір шкоди, розрахований інспекцією відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 № 665 «Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу», становив 1 750 529,83 грн.
Тут важливий момент: польові перелікові відомості складалися працівниками інспекції у присутності представників лісгоспу. Заміри діаметрів пнів проводилися повіреною металевою мірною стрічкою. Акт перевірки отримав особисто директор підприємства. І цей акт – чинний, ніхто його не оскаржив.
Що вирішили суди першої та апеляційної інстанцій
Господарський суд Житомирської області рішенням від 11.12.2025 позов задовольнив повністю. Північно-західний апеляційний господарський суд постановою від 09.03.2026 залишив це рішення без змін.
Логіка судів була такою: є акт перевірки, який зафіксував порушення. Є розрахунок шкоди згідно з затвердженими таксами. Лісгосп – постійний лісокористувач, а отже, саме він відповідає за охорону лісу від незаконних рубок. Усі елементи цивільного правопорушення наявні: протиправна бездіяльність, шкода, причинний зв’язок і вина.
Здавалося б, усе правильно. Але відповідач подав касаційну скаргу – і Верховний Суд побачив те, чого не помітили (або не захотіли помітити) попередні інстанції.
На що посилався лісгосп у касаційній скарзі
Ключовий аргумент відповідача стосувався постанови слідчого від 05.09.2025. Цією постановою було закрите кримінальне провадження № 12021060450000137, відкрите за ознаками службової недбалості – частина перша статті 367 Кримінального кодексу України. Підстава закриття – пункт 2 частини першої статті 284 КПК України, тобто відсутність події кримінального правопорушення.
Іншими словами, слідчий дійшов висновку, що службові особи лісгоспу не вчиняли службової недбалості, а діяли в межах своїх повноважень. Лісгосп надав копію цієї постанови до суду ще на стадії розгляду справи в першій інстанції – разом із відзивом на позов.
І ось тут починається найцікавіше.
Як суди «оцінили» цей доказ
Суд першої інстанції фактично проігнорував постанову слідчого. Він обмежився загальною фразою про те, що слідчий є самостійним у своїй процесуальній діяльності, а справа має розглядатися виходячи із заявленого предмету спору.
Апеляційний суд пішов трохи далі, але теж по суті відмахнувся: мовляв, наявність або відсутність кримінальної відповідальності третіх осіб не впливає на цивільно-правовий спір. Визначальним є лише факт порушення лісокористувачем своїх обов’язків.
Чесно кажучи, це дивна логіка. Адже постанова слідчого – це не просто «папірець». Це документ, у якому після досудового розслідування зроблено висновок про відсутність самої події правопорушення. Тобто слідчий не знайшов підтвердження тому, що службовці лісгоспу взагалі вчинили щось протиправне.
Позиція Верховного Суду
Верховний Суд у справі № 906/1325/25 чітко вказав: суди попередніх інстанцій проявили надмірний формалізм. Вони не дослідили належним чином зміст постанови слідчого, не надали їй оцінки як доказу в сукупності з іншими матеріалами справи.
А це пряме порушення статей 86, 236, 237 та 269 Господарського процесуального кодексу України. Адже за законом суд зобов’язаний оцінювати кожен доказ окремо, а також їх вірогідність і взаємний зв’язок у сукупності. Жоден доказ не має для суду наперед встановленої сили. Але й жоден доказ не можна просто проігнорувати.
Суд касаційної інстанції також звернув увагу на стандарт доказування «вірогідності доказів», закріплений у статті 79 Господарського процесуального кодексу України. Цей стандарт вимагає не просто надати достатньо доказів, а співставити докази обох сторін і визначити, чиї аргументи переважають. Якщо суд відхиляє доказ, він мусить пояснити чому. А не робити вигляд, що його не існує.
Верховний Суд нагадав: докази, зібрані в межах кримінального провадження, можуть використовуватися в господарському процесі, якщо вони стосуються предмета доказування. І постанова про закриття кримінального провадження через відсутність події – це точно не той документ, який можна покласти під сукно.
Чому це важливо для практики
Рішення Верховного Суду у справі № 906/1325/25 не означає, що лісгосп виграв. Справу просто направили на новий розгляд до суду першої інстанції. Тепер Господарському суду Житомирської області доведеться заново дослідити всі докази – включно з постановою слідчого – і дати їм належну оцінку.
Але ця постанова Касаційного господарського суду містить важливий сигнал для всіх судів: формальний підхід до оцінки доказів неприпустимий. Не можна задовольняти позов лише тому, що позивач надав акт перевірки, а відповідач «якось не дуже переконливо» заперечує. Кожен аргумент і кожен доказ мають бути по-справжньому розглянуті.
Крім того, Верховний Суд у справі № 906/1325/25 підтвердив, що стандарт «вірогідності доказів» – це не абстрактна теорія, а робочий інструмент. Суд має зважувати докази обох сторін, а не просто констатувати, що позивач щось довів, а відповідач – ні.
Що далі
Попереду – новий розгляд. Чи зможе лісгосп переконати суд, що постанова слідчого в сукупності з іншими доказами спростовує факт незаконної рубки? Чи, навпаки, екологічна інспекція доведе, що акт перевірки № 453 переважує всі інші докази?
Одне можна сказати точно: цього разу суд першої інстанції вже не зможе просто «не помітити» незручний доказ. Верховний Суд чітко дав зрозуміти: так не працює.