У справі № 454/3956/23 Верховний Суд пояснив, чому ст. 46 КК не можна застосовувати до домашнього насильства. Ситуація, яка дійшла до касації, на перший погляд виглядає майже неймовірно: дві судові інстанції «не помітили», що закон змінився ще у 2020 році.
Історія почалася на Львівщині. Жінка – назвемо її обвинуваченою – протягом кількох місяців 2023 року тричі отримувала адміністративні постанови за домашнє насильство. 6 березня, 28 квітня, 1 травня – суди щоразу визнавали її винною за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.
А 5 липня 2023 року стався черговий інцидент. Обвинувачена висловлювалася нецензурною лайкою на адресу своєї доньки, виганяла її на вулицю, кричала. Усе це – психологічне насильство, яке завдало потерпілій емоційних страждань. Цього разу справа переросла у кримінальне провадження за ст. 126-1 Кримінального кодексу України – домашнє насильство.
Кваліфікація тут важлива. Домашнє насильство за ст. 126-1 КК – це умисний злочин. До того ж систематичний: разова сварка під цю статтю не підпадає, потрібна повторюваність. І саме систематичність підтверджувалася трьома попередніми адмінпостановами.
Як суди двічі помилилися
Сокальський районний суд Львівської області 3 жовтня 2023 року вирішив закрити провадження. Підстава: примирення обвинуваченої з потерпілою. Донька подала заяву, що пробачила матір, і суд застосував ст. 46 КК – звільнив жінку від кримінальної відповідальності.
Прокурор оскаржив це рішення. Його аргумент був простим і, здавалося б, беззаперечним: ст. 46 КК у редакції після 1 липня 2020 року не поширюється на умисні злочини. Можна звільнити за примиренням того, хто вчинив кримінальний проступок або необережний нетяжкий злочин. Але не умисний. Львівський апеляційний суд, однак, 27 листопада 2023 року залишив рішення районного суду без змін.
І тоді прокурор пішов до Верховного Суду.
Що насправді говорить закон
Колегія суддів Касаційного кримінального суду розібрала ситуацію детально. Передусім нагадала зміст чинної редакції статті 46 Кримінального кодексу України. Особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона вперше вчинила кримінальний проступок або необережний нетяжкий злочин – за умови примирення з потерпілим і відшкодування шкоди.
Зверніть увагу на слово «необережний». Це ключове обмеження. Умисні злочини сюди не входять, навіть якщо вони нетяжкі. Також стаття не працює для корупційних правопорушень і для «п’яних» ДТП.
А тепер найцікавіше. Верховний Суд встановив: місцевий суд, ухвалюючи рішення, фактично виходив зі старої редакції ст. 46 КК – тієї, що діяла до 1 липня 2020 року. Раніше норма справді дозволяла звільняти за примиренням і за умисні нетяжкі злочини. Але злочин вчинено 5 липня 2023 року. Минуло три роки після змін, а суд їх не врахував.
Апеляційний суд теж не виправив ситуацію. У своїй ухвалі він послався на чинну редакцію, проте залишив помилкове рішення в силі. Це, м’яко кажучи, непослідовно. Якщо бачиш, що норма змінилася, – застосовуй нову, а не стару.
Примирення і відмова від обвинувачення: у чому різниця
Окремої уваги заслуговує ще один аргумент прокурора. Він стверджував, що суди порушили заборону, передбачену п. 7 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України: не можна закривати провадження у формі приватного обвинувачення, якщо воно пов’язане з домашнім насильством. Інакше кажучи, навіть коли потерпіла відмовляється від обвинувачення, справу не закриють.
Верховний Суд із цим доводом не погодився. І пояснення варте того, щоб його запам’ятати.
Відмова потерпілого від обвинувачення у справах приватного обвинувачення – один правовий механізм. Примирення винного з потерпілим – зовсім інший. Процесуальний результат однаковий: провадження закривається. Але підстави різні, і регулюються вони різними пунктами ст. 284 КПК.
Суд у цій справі закрив провадження не через відмову потерпілої від обвинувачення – це справді неможливо у справах про домашнє насильство. А через примирення, тобто за окремою підставою – п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК. Прямої заборони, аналогічної до тієї, що діє для приватного обвинувачення, тут немає. Тому в цій частині апеляційний суд не помилився.
Але загальну картину це не врятувало.
Що вирішив Верховний Суд
14 травня 2024 року Верховний Суд ухвалив: касаційну скаргу прокурора задовольнити, рішення апеляційного суду скасувати, справу направити на новий розгляд. Причина формулюється чітко: істотне порушення кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність.
Тепер апеляційному суду доведеться переглянути справу з урахуванням позиції Верховного Суду. І цього разу проігнорувати різницю між умисним і необережним злочином уже не вийде.
Колегія суддів фактично нагадала всім судам просту істину: редакція ст. 46 КК, яка дозволяла звільняти за примиренням у справах про умисні нетяжкі злочини, пішла в минуле разом із 2020 роком. Сьогодні цей механізм доступний лише для тих, хто вчинив кримінальний проступок або необережний нетяжкий злочин. Домашнє насильство – умисне за своєю суттю – сюди не потрапляє за жодних обставин.