Чи може лікар опинитися на лаві підсудних через неправильно поставлений діагноз? Стаття 140 Кримінального кодексу України дає на це чітку відповідь – так, якщо неналежне виконання професійних обов’язків призвело до тяжких наслідків для пацієнта.
Саме ця норма стала ключовою у справі № 694/1736/13-к, яку Верховний Суд розглянув 8 квітня 2025 року. Історія почалася ще у 2010 році в Катеринопільській центральній районній лікарні на Черкащині, а її фінал виявився трагічним – загинула дитина. Розгляд тривав майже півтора десятиліття і пройшов усі три судові інстанції.
Що сталося того вечора
19 квітня 2010 року близько 18:00 до приймального відділення потрапила малолітня пацієнтка. Черговий лікар оглянув дитину, встановив діагноз «закрита черепно-мозкова травма» і, по суті, на цьому зупинився.
Суд згодом встановив цілий перелік того, чого лікар не зробив. Він не призначив рентгенограму черепа – базове обстеження при підозрі на черепно-мозкову травму. Не запросив нейрохірурга для консультації. Не організував консиліум, коли стан дитини почав погіршуватися.
А далі – гірше. Коли стан маленької пацієнтки став стрімко погіршуватися, лікар не викликав ані анестезіолога, ані педіатра для постійного динамічного нагляду. Не викликав і дитячу реанімаційну бригаду, хоча протоколи надання медичної допомоги дітям – зокрема додаток № 4 «Показання до виклику дитячої реанімаційної бригади для новонароджених та дітей старшого віку» – прямо цього вимагали.
Результат виявився фатальним. О 04:05 наступного дня дитина померла.
Що вирішили суди першої та апеляційної інстанцій
Звенигородський районний суд Черкаської області 12 липня 2022 року визнав лікаря винним за частиною 2 статті 140 КК України. Ця норма передбачає відповідальність за неналежне виконання професійних обов’язків медичним працівником, якщо воно спричинило тяжкі наслідки для хворого.
Вирок – 2 роки позбавлення волі з позбавленням права займатися медичною діяльністю на 2 роки. Щоправда, тут же суд звільнив засудженого від покарання через закінчення строків давності. З моменту події минуло понад 12 років, і статті 49 та 74 Кримінального кодексу України дозволили уникнути реального ув’язнення. Крім того, за частиною 2 статті 358 КК (підроблення документів) лікаря виправдали через недоведеність.
Черкаський апеляційний суд 18 квітня 2024 року залишив вирок без змін. Захист пішов далі – до касації.
На чому наполягав захист
Лінія захисту трималася на трьох опорах. Перша – відсутність причинного зв’язку між діями лікаря та смертю дитини. Мовляв, експертиза № 476-КЕ/2016/пп від 18 жовтня 2017 року прямо вказала: об’єктивно відповісти на питання про такий зв’язок неможливо. А без причинного зв’язку немає складу злочину за статтею 140 КК.
Друга – лікаря не ознайомлювали з посадовою інструкцією чергового лікаря, тому він не міг ії порушити. Звучить логічно, чи не так?
Третя – процесуальна. Суди не роз’яснили право бути звільненим від кримінальної відповідальності через закінчення строків давності. На думку захисту, це істотне порушення Кримінального процесуального кодексу України.
Три експертизи замість однієї
І от тут починається найцікавіше. Верховний Суд відхилив касаційну скаргу повністю. А ключовим моментом стала оцінка експертиз.
У справі їх було три, а не одна, як могло здатися з аргументів захисту. Перша – № 03-к від 4 лютого 2011 року – встановила причину смерті: гостра вірусно-бактеріальна пневмонія. І головне – зазначила, що життя дитини можна було врятувати, якби їй надали допомогу відповідно до протоколів МОЗ України.
Дві наступні експертизи – № 215/14 від 24 листопада 2015 року та № 476-КЕ/2016/пп від 18 жовтня 2017 року – справді зазначили неможливість встановити причинний зв’язок. Але з якої причини? Через неможливість повторно переглянути гістологічні мікропрепарати. На відміну від першої експертизи, під час якої такі дослідження внутрішніх органів були проведені.
І от що важливо. Усі три експертизи підтвердили одне й те саме – дії лікаря не відповідали протоколам надання медичної допомоги. Претензії до якості лікування були незмінним рефреном у кожному експертному висновку. Експерти погодилися: лікар не провів належного обстеження, не запросив нейрохірурга, не організував консиліум, не викликав реанімаційну бригаду.
Верховний Суд наголосив: висновок експерта не має наперед установленої сили та переваги над іншими доказами. Суд оцінює всі докази в сукупності – за своїм внутрішнім переконанням, яке має ґрунтуватися на всебічному, повному й об’єктивному розгляді всіх обставин справи. І саме так зробили суди попередніх інстанцій, проаналізувавши не лише експертизи, а й результати службового розслідування, протоколи МОЗ, показання свідків.
Крім того, Суд нагадав важливу процесуальну особливість: відповідно до статті 433 КПК, касаційна інстанція є судом права, а не факту. Вона не має права досліджувати докази, встановлювати нові обставини чи вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Це завдання судів першої та апеляційної інстанцій.
А що з посадовою інструкцією
Цікавий поворот. Відсутність підпису про ознайомлення з посадовою інструкцією справді мала місце – цього факту ніхто не заперечував.
Але Верховний Суд звернув увагу на принципову деталь: лікарю інкримінувалося порушення не лише інструкції, а передусім протоколів наданя медичної допомоги дітям за спеціальністю «Дитяча пульмонологія» та згаданого вище додатку № 4. Іншими словами, навіть якщо забути про посадову інструкцію, залишаються протоколи МОЗ, які лікар зобов’язаний знати і виконувати незалежно від того, розписався він у якомусь внутрішньому документі лікарні чи ні.
Право на звільнення: чому цей аргумент не спрацював
Тут усе виявилося доить прозоро. Спpaва тривала близько 14 років. Увесь цей час засудженого предсталяли професійні адвокати. Позиція сторони захисту була послідовною: лікар наполягав на своїй невинуватості, а не просив про звілненя. Під час ксаційного розгляду віін сам заявив, що не пам’ятає, чи роз’яснювали йому таке право в суді першої інстанції.
Верховний Суд також послався на правовий висновок Об’єднаної палати Касаційного кримінального суду від 6 грудня 2021 року у справі № 521/8873/18. Суть його в тому, що особа може бути звільнена на підставі статті 49 КК у касаційній інстанції, але лише за умови, що вона висловила на це згоду. Захист же просив не про звільнення, а про скасування рішень і новий розгляд в апеляції.
Інакше кажучи, не можна одночасно казати «я не винен» і «звільніть мене за давністю». Це дві взаємовиключні стратегії, і суд не зобов’язаний обирати за вас.
Уроки для медичної практики
Кожен практикуючий лікар час від часу замислюється: а чи можу я опинитися на місці того чергового лікаря з Катеринополя? Справа № 694/1736/13-к дає кілька орієнтирів, які виходять далеко за межі одного судового рішення.
Відсутність прямого експертного висновку про причинний зв’язок не рятує автоматично. Якщо інші докази в сукупності переконливо свідчать про неналежне лікування, суд може визнати вину доведеною. Стаття 140 Кримінального кодексу України працює не у вакуумі – суд оцінює всю сукупність обставин, а не лише один висновок, навіть якщо він на користь обвинуваченого.
Протоколи МОЗ – це не рекомендаційний лист, а обов’язковий стандарт. Посилання на те, що вас із ними «не ознайомили», навряд чи спрацює, якщо йдеться про базові галузеві протоколи, які є загальнодоступними. Лікар не може виправдовувати свою бездіяльність тим, що не читав документів, які регулюють його професію.
І наостанок: захист у справах про медичну недбалість вимагає чіткої та послідовної стратегії від самого початку. Не можна розраховувати на те, що суд сам здогадається застосувати строки давності, поки ви наполягаєте на повній невинуватості. Це різні процесуальні механізми з різними наслідками, і вони не спрацьовують одночасно.